Цього року в Україні вперше на державному рівні відзначили річницю з дня народження гетьмана Івана Мазепи. Урядові урочистості, в яких брав участь Президент України В. Ющенко, передбачали проведення кілька основних заходів: панахиди на батьківщині гетьмана, відкриття пам’ятного каменю на місці існування Свято-Миколаївського військового собору, побудованого коштом І. Мазепи, та урочистого вечора з нагоди 370-ї річниці з дня народження гетьмана України.

Зранку 20 березня 2009 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відслужив панахиду за  спочилим гетьманом на його батьківщині в Свято-Миколаївському храмі, що знаходиться у селі Мазепинці Білоцерківського району Київської області. Його Святості співслужили вікарій Київської єпархії митрополит Переяслав-Хмельницький Димитрій, благочинний Білоцерківського району прот. Миколай Пауков, благочинний Фастівського району прот. Миколай Данилів, благочинний Сквирського району о. Миколай Гопайнич, настоятель храму о. Андрій Банах та духовенство Київської єпархії.

На богослужінні був присутній Президент України Віктор Ющенко, а також голова Київської обласної держадміністрації В. Ульянченко, міністр культури і туризму В. Вовкун, міністр оборони Ю. Єхануров, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Ю. Павленко, народні депутати, представники місцевої влади, козацьких організацій.

(Фотоматеріали з офіційного сайту Української Православної Церкви Київського Патріархату)

Далі…

У цій книзі читач знайде короткі, але вичерпні відповіді на основні питання, що стосуються постаті гетьмана України 1687–1709 рр. Івана Мазепи, дізнається про цікаві історичні факти, пам’ятки історії та культури, пов’язані з ним, про твори художньої літератури, живопису й музики, у яких відтворено його образ.
Для кращого розуміння та сприйняття матеріалу пропонується хронологія дат життя й діяльності І. Мазепи, додаються списки основної та додаткової літератури, які дозволять більш докладно ознайомитися з цією видатною особистістю в українській історії.
Видання розраховано на школярів, студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться історією України. Далі…

Покажчик знайомить читача зі значною кількістю опублікованих джерел, науковою, науково-популярною, енциклопедичною та художньою літературою, присвяченою постаті Івана Мазепи та періоду його гетьманування (1687–1709), що виходила друком протягом другої половини XVII — початку ХХІ ст. в Україні та зарубіжних країнах. Також вибірково представлено інтернет-ресурси, які містять змістовну інформацію про біографію І. С. Мазепи, подають історіографічні оцінки його діяльності, містять відомості про українську та світову мазепіану. У виданні відображено матеріали українською, російською, польською, англійською, французькою, німецькою, румунською та іншими мовами.
Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів.

«Мазепіана: матеріали до бібліографії (1688–2009)» у форматі pdf. Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

У світовій культурі ХVІІІ–ХХ століть не так багато відшукаєш історичних постатей, які були б настільки популярні, як український гетьман Іван Мазепа. Література, музика, живопис, драматичний театр, а згодом і кіно, – стільки Муз «опікувалися» Мазепою! Одіссея його як унікального романтичного героя розпочалася ніби з легкого помаху руки Вольтера, який в «Історії Карла ХІІ» зав’язав захопливий сюжет про коханця, притороченого суперником до дикого коня, що мчить степом. Після того ця любовна пригода (ясна річ, відчутно дофантазована поетичною уявою) ожила в поемах Д. Байрона і Ю. Словацького. А вже Віктор Гюго написав не про пригоди пристрасного коханця, а про Мазепу-гетьмана, козака-характерника, який після невдалої битви разом зі шведським королем полишає Україну. Згодом з’явилися романи, картини, опери… Далі…

Чому держава провалила іспит із відзначення 300-річчя українсько-шведського союзу й Полтавської битви

Віконт М. де Вогюе, автор «Критичних етюдів із російської історії» (1911 р.), свій роздум про Івана Мазепу завершив по-французь­­ко­­му галантно: «Супротивни­­ки ненавиділи його, проте жінки його любили, церква прокляла його, але поети оспівали! А поки світ буде таким, яким він є зараз, останнє слово в ньому завжди належатиме жінкам і поетам».

Якби ж то! Якби рація була на боці цього великодушного й натхненного віконта. Насправді ж, у жінок і поетів є чимало конкурентів, особливо серед політиків. І через те Мазепі, попри оптимізм М. де Вогюе, й досі складно. Вже саме його ім’я має властивість червоної ганчірки. Враження таке, що своїм переходом до Карла ХІІ Іван Степанович зачепив якісь архетипні сфери тих, хто ніяк не повірить, що Україна – це не Росія…

Ювілей як випробування

Протягом останнього року гетьман Іван Мазепа був, по суті, центральною постаттю в наших дискусіях про історію. Сперечалися, звісно, й про природу Голодомору 1932-1933 років, про УПА, про політичні колізії Другої світової війни, проте ніхто з персоналій української минувшини не привернув до себе стільки уваги, як Мазепа. Навіть Степан Бандера, який мало не переміг Ярослава Мудрого в див­­ному телерейтингу «Великі українці». Відзначення 300-річ­­чя україн­­сько-шведського союзу (жовтень-листопад 2008 р.) і Полтавської битви (червень-липень 2009 р.) було боротьбою ЗА Мазепу або ПРОТИ Мазепи. Це – всередині України. Що ж до Росії, то офіційне ставлення до подій 1708-1709 років і до особи гетьмана там залишилося без змін. Дякувати Богу, що хоч історики (далеко не всі!) перестали говорити про зраду Мазепи, вживаючи натомість слово «перехід». Далі…

Переклад Д. Загул

І

В жахливий день біля Полтави
Од шведів щастя утекло.
Навкруг порубане, криваве
Все військо Карлове лягло,
Військова міць, воєнна слава.
Така ж, як ми, її раби, —
Майнула до царя, лукава,
І врятувався мур Москви. —
До того пам’ятного року,
До ще жахливішого дня,
Що на ганьбу й різню жорстоку
Ще більше виставив ім’я,
Ще більше військо дав на злім. —
Одному грім, а блиск усім.
ІІ

Такий од долі жереб впав:
І Карло день і ніч тікав
Через поля, річки, діброви
В чужих і власних краплях крови.
За нього ж тисячі лягло,
А й слова скарги не було
На честолюбця в день заглади.
Як правда не боїться влади.
А як загинув кінь його,
Убитий кулею на полі,
Гієта дав йому свого
І вмер у російській неволі.
Та й цей скакун звалився з ніг,
Як чвалом кілька миль пробіг.
І в пущі, в темній глушині,
Де навкруги ворожі чати
Вже розвели свої вогні,
Прийшлося Карлу ночувати.
Чи ж це ті лаври, той вінок
Воєнної потуги й слави,
Що забирав останній сок
З народів шведської держави?
Мов неживого під сосну
Поклали короля до сну.
Тягуча ніч, холодний іній,
Гарячка ран, непевна путь
Йому заснути не дають —
Затерпло тіло, рани сині…
Та мужньо зносить володар
Від долі посланий удар,
Бо підкорив нестерпні болі
Своїй твердій і впертій волі,
Що перед нею всі пригоди
Німіють, як колись народи.

Далі…

(1) Історіографія ХІХ — початку ХХІ ст. налічує достатню кількість повідомлень, статей та монографій, які тим чи іншим чином висвітлюють питання популярності образу Мазепи в світовій літературі, живописі, музиці, театрі і навіть кіномистецтві (2). Така поширенність даного образу в творах мистецтва тісно була пов’язана з одним із напрямів світової культури — романтизмом. Прихільники романтизму шукали образи для власних творів в недалекому минулому. Їх цікавили особистості з сильним, пристрасним характером, які, опинившись у скрутних життевих обставинах, під час найбільшого напруження духовних сил, демострували взірці особистого героїзму. Характерним мотивом їхньої творчості була близькість людини і природних стихій, розпал пристрасті та боротьба людського духу проти реалій оточуючого світу. Тому не дивно, що митці звернули увагу на легендарні «мазепинські» сюжети і створили безліч варіантів їхньої інтерпретації. Як свідчить статистичний аналіз, проведений Наталі Маре, наслідком захоплення ціми сюжетами стала поява 186 гравюр, 42 картин, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шістьох скульптур (3).

Найменш висвітленим в літературі залишається питання використання образу Мазепи в різножанрових творах, написаних для виконання на сцені. Через брак відповідних джерел повноцінно реконструювати історію абсолютно усіх драматичних постановок, оперних вистав, музичних етюдів, пантомім та циркових номерів з відповідною назвою, не уявляється можливим. Тому пропонуємо розглянути питання на підставі віднайдених матеріалів, які хронологічно охоплюють період з 1811 по 2004 р., а їхній зміст дозволяє зробити певні висновки.

Отже, у сценічних постановках та музичних творах, створених європейськими та американськими митцями, образ Мазепи набуває свого поширення одночасно із зростанням його популярності в творах романтичної літератури та живопису.

Далі…