З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Чи зраджував І. Мазепа Карла ХІІ?

Вчинки гетьмана І. Мазепи і досі є предметом прискіпливого аналізу, вивчення. У них — розгадка масштабів його особистості, помислів, культури політичного діяча доби кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століть.

Останнім часом ряд істориків звернули увагу на джерела, які начебто суперечать тим уявленням, що склалися після розпаду СРСР в Україні про І. Мазепу як патріота, високоморальну і високоосвічену людину.

Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман направив до царя Петра І миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби в результаті цього отримати амністію.

«Навіть останній його покровитель та союзник Карл ХІІ був, по суті, їм (Мазепою. — Авт.) зраджений, — зазначає І. Андреєв у статті «Мазепа», опублікованому в російському журналі «Знание — сила» (2001, № 4), — для того, щоб помиритися з Петром, гетьман пропонував захопити короля і привести його царю«1. В. Горак у статті «Таємний план українського гетьмана» («Політика і культура», 2004, № 9) пояснює згадане тим, що зверхник України "отямився«2, бо його, мовляв, не підтримали козаки, Батурин був знищений, а відтак у такий спосіб він рятував своє життя.

Відома російська дослідниця історії України Т. Яковлева у науковій розвідці «Мазепа-гетьман: у пошуках історичної об’єктивності» («Новая и новейшая история», 2003, № 4) теж присвячує цьому епізоду чимало місця. На її думку, "Мазепі або не вдалося здійснити свій план, або він злякався неминучої розправи з боку Петра"3. Не сумніваються у зрадницькій позиції керманича України історики Н. Герасименко 4, В. Артамонов 5.

У історичних студіях Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, С. Соловйова фігурують два документи, які вони визначили як достовірні. Передусім це лист канцлера Г. Головкіна гетьману І. Мазепі від 22 грудня 1708 року:

"Ясновельможный Господин! Доношение Ваше чрез господина полковника миргородского его царскому величеству донесено, которой видя ваше доброе намерение и обращение, принял то милостиво и повелел мне к Вам писать с крепчайшим обнадеживанием, что ежели Вы в том пребывати и начатое намерение свое ко исполнению привесть потрудитесь: то не токмо что Вашу Милость в прежний уряд и свою милость принять, но оную к Вам и умножить изволит, и на те кондиции, чрез помянутого господина полковника предложенные, соизволил и гарантеров, желанных от Вас, для содержания той амнистии принимает, хотя (только надлежить вашей милости постараться: дабы о известной главнейшей Особе, по предложению своему, безопаснейшим образом постараться, буде-же и самой той Особе и невозможно, то хотя б о прочих знатнейших то учинити по предложению, а удобно то учинится может, понеже наши войска вблизости оттуда в местечке Веприк обретаются в готовности, куда и убежище безопасное может от них восприято быть с теми особами). Ответу ж Вашей милости на то предложение, с господином полковником миргородским посланное, по се число не было того ради, понеже сумневались, истинно ль то, но понеже царское величество из присылки сюда от Вас полковника компанейского Галагана с полком и из изустнаго его доношения, от Вашей Милости ему приказанного, истинну того дела признал; того ради повелел мне с крепким обнадеживанием милости своей к Вам писать; впрочем ссылаюся на письмо господина полковника миргородского, не смея более и перу поверить, и не ведая: имеет ли еще Ваша милость при себе с нами учиненную циферь, которую на удачу в сем письме написал"6.

Разом з цим посланням І. Мазепі адресований і лист миргородського полковника Д. Апостола, який ніби підтверджує перший: "…И хотя мне сначала и веры не няли и за караулом держали и описывались к двору царского величества, но оттуду получа указа, отпустили меня за караулом к его царскому величеству, где принят я над спод±ванне милостиво, и изволил царское величество того предложения, от вашей милости, доброд±я, приказанного, выслушать у меня сам зело секретно, и хотя то изволил принять зело желательно и весело, однакож о том сумневался, правду ль я то от вашего сиятельства поведаю, понеже мне от вас на писме подлинно ничего не выражено"7.

На перший погляд, ці важливі документи містять дуже багато інформативного матеріалу, який засвідчує про неординарну позицію одних з головних учасників подій 1708 р. в Україні. Звичайно, такі висновки можна зробити, якщо аналізувати лише ці звістки минулого без врахування додаткових обставин, контексту тієї доби. Привід засумніватися у вищенаписаному та ймовірності таємної дипломатії у той час між Петром І та І. Мазепою все ж таки є.

Апостол взяв активну участь в серпні 1708 р. у підготовці, а в кінці жовтня у проведенні визвольного повстання. Прагматичний миргородський полковник 20 листопада 1708 р. залишив мазепинців. Відхід сподвижника гетьмана у найкритичніший момент після спалення Батурина є наслідком його зневіри у подальшому успіху визвольної справи. Сам І. Мазепа, вражений розбоєм О. Меншикова, на руїнах гетьманської столиці казав: "Уже тепер в нын±шнем нашем нещасливом состоянии все дела иначе пойдут, и Украина Батурином устрашенная боятися будет едно с нами держать«8.

Прагматичний Апостол, який переконався у слабкості шведської та української армій, їх нечисленності (більшість козацьких полків ще до визвольної акції за наказом Петра І були усунуті з теренів Гетьманщини), вирішив припинити боротьбу 9.

Першим аргументом, який спростовує достовірність прагнення Мазепи передати Карла ХІІ та його генералів царю, є доволі проста деталь. Якби Д. Апостол виконував таке суперважливе завдання гетьмана, то він би протягом одного-двох днів дістався б Лебедина (від Батурина десь 150 кілометрів. — Авт), де була російська ставка, перебував цар. Натомість миргородський полковник добре «відхиляється від курсу», їде дещо в інший бік — до свого маєтку в Сорочинцях, який майже за 100 кілометрів від Лебедина. Саме з свого села він надіслав І. Скоропадському листа, у якому попросив новообраного гетьмана, аби той поклопотався перед Петром І за його помилування 10 — "дабы его царское величество не мел на мене, верного подданого своего, якого гневу и не похотел карати"11. Д. Апостол виправдовувався, що "жодним способом от него (Мазепи. — Авт.) не моглем высвободиться и той его змене (которая и неявна нам была) супротив…"12. У листі немає жодного натяку на якесь таємне завдання. Для чого Д. Апостолу просити у І. Скоропадського посередницької послуги, якщо він був посланий з таємною місією?

До Петра І миргородський полковник відправляється з Сорочинців лише 28 листопада, тобто через 8 днів після відходу від І. Мазепи. Про це засвідчує князь Григорій Волконський у своєму листі до О. Меншикова:

"Светлейший князь, мой милостивый государь. Покорно доношу твоей светлости: от’ютанта господина Резанова я к себе в Сарочинск получил, и господин полковник миргородцкой з господином Мавриным и Резановым поехали да царского величества и до твоей светлости. И с ними, для опасения от неприятеля, по твоему указу, отправил драгун и казаков 200 человек… Полковник миргоротцкой имеет опасения, а я по нынешнему ево поведению мышлю, что он ныне зело склонен нашей стороне.
Униженный твой слуга князь Григорей Волконский.
Из Сарочинца ноября 28-го дня 1708.
Которые, государь, люди от меня посланы с ним полковником поволь их или иных с прибавкою прислать ко мне: фортеца велика, а людей зело мало, обнять ни половины не ким, и пушкорей нет
«13.

Другим аргументом, який ставить під сумнів ймовірність зради Карла ХІІ гетьманом, є протокол допиту миргородського полковника 14. У ньому знову ж таки не натрапляємо на якісь натяки про Д. Апостола як посланця І. Мазепи. Він свідчить про все, але нічого не говорить про таємну пропозицію гетьмана!

Третім важливим аргументом подібного плану є свідчення полковника Гната Галагана, який у листі канцлера Г. Головкіна фігурує як посланець І. Мазепи з повторним посланням гетьмана до царя. У 1745 році з ним бачився15 Олександр Рігельман, автор «Літописної оповіді про малу Росію та її народ і козаків узагалі». Історик записав спогад полковника про його відхід від гетьмана. Старшина жодним словом не обмовився про те, що він виконував завдання І. Мазепи. Між царем та Г. Галаганом тоді відбувся такий діалог:

«Галаган! Вить ты с Мазепою вместе мне изменил?» — «Нет, государь», — відповідав перебіжчик. -"Да ты с ним бежал?" — "Я не бежал, но как нам от него объявлено, что, по повелению вашего величества, велено нам с ним против шведов идти, то потому мы за ним и следовали, но вместо того, когда мы близ шведов стали, объявлено нам, чтоб мы ему последовали, а он предался уже королю с тем, чтоб отбыть нам от России и быть под мазепиным управлением, от всех монархов вольным… Что ж я, как некоторые и другие, хотя и усомнился, но отважась, пустился на власть судбины, потому что возвратиться уже от силы неприятельской, как представлялось, никак было невозможно; притом и разсуждал я о себе, что может быть и высвобождусь еще сетей сих, как то и удалось мне теперь… Хотя служить и обещался им, токмо в мыслях держал своих, что не для них, но своему царю, кому я присягою обязан. И так, коль скоро мы стали быть на свободе, тогда под видом разъездов в партию, следуючи, я нечаянно наехал весьма вдали от войска на отъезжих сих драбантов, которые мною сюда до вашего величества приведены 60 человек, кои, не опасаясь нас, яко своих уже людей, были в оплошности. Мы же, окружа, тотчас взяли всех со всею их амунициею, поскакали в путь свой и, приведя сюда, препоручаем их и себя в соизволение вашего царского величества, и просим если можем быть еще в доверенности, чтоб мы были такие же слуги, как и прежде, несумнительные"16.

Тобто і лист миргородського полковника І. Скоропадському, і протокол допиту Д. Апостола, і спогад Г. Галагана не засвідчують прагнення І. Мазепи зрадити шведського короля. Яким же чином тоді з’явилися звернення канцлера та миргородського полковника до гетьмана?

Відповідь знаходимо у кількох рядках, на які чомусь не захотіли звернути увагу поважні історики-публікатори вищезгаданих листів. На чорновому посланні Д. Апостола до І. Мазепи виявлена правка Г. Головкіна і на останній сторінці припис: "Писма, что писаны к Мазепе по измене ево фальшивые от канцлера«17. Укладачі-протоколісти діяльності царського наближеного саме так класифікували згадані документи. Вони ж були підготовлені із зрозумілою провокативною метою — підступно посварити Карла ХІІ з гетьманом.

Першого січня 1709 р. миргородський полковник доповідав канцлеру Г. Головкіну про повернення свого посланця, направленого «ку неприателской стороне»:

"Сиательнейший и предпочтенн±йший господин граф, мне премилостивейший добродею! Подлуг информации и науки, от Его Царскаго Величества мне данной, з листом, которий велможность Ваша по монаршом его царскаго величества указу до Мазепи писались, и з моим, до него ж так же по монаршом указу писанным, ку неприателской стороне посилалем сего челов±ка Андрея Борисенка, которий свое дело, за которим был посилан, зорудовавши, як скоро оттоль повернулся, так зараз оного для совершенного в том д±ле роспросу до Светлейшого князя его милости и до велможности Вашей отсилаю, где оний будучи, що колвек видел и чул, кому тые листы отдал, и як оттоль выйшол, тое все подробну сам устне может исповести; о том Вашей велможности известивши, пренизко кланяюсь и застаю«18.

Як видно з цього донесення, акція обмови гетьмана перед шведською стороною була задумана з «информации и науки» Петра І. Посланець Д. Апостола лише віддав комусь листи, які мали виставити І. Мазепу в непривабливому світлі. Разом з тим А. Борисенко не очікував ні на усну, ні на письмову відповідь керманича України, бо згадана акція цього не передбачала. Цій дуже правдоподібній дезінформації, очевидно, шведська сторона не повірила.

Наміри царських зверхників виставити гетьмана перед його союзниками у непривабливому світлі продажного авантюриста у всякому разі не затьмарили шведсько-український союз 1708—1709 років.

Павленко С. Чи зраджував І. Мазепа Карла ХІІ? // Пам’ять століть. — 2005. — № 1. — С.90—94.


Примітки

1 Андреев И. Мазепа // Знание — сила. — 2001. — № 4. — С.126.

2 Горак В. Таємний план українського гетьмана // Політика і культура. — 2004. — № 9. — С.33.

3 Яковлева Т. Мазепа-гетман: в поисках исторической объективности // Новая и новейшая история. — 2003. — № 4. — С.62.

4Герасименко Н. Данило Апостол-гетьман Лівобережної України (1727—1734) // Український історичний журнал. — 1992. — № 3. — С.95; Герасименко Н. Данило Апостол // Володарі гетьманської булави. — К.: Варта, 1994.- С.527.

5 Артамонов В. Позиции гетманской власти и России на Украине в конце ХVІІ-начале ХVІІІ века // Россия-Украина: история взаимоотношений. — М.: Школа «Языки русской культуры». — С.96

6 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. — К.: Час, 1993. — С.576.

7 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Далі ІР НБУВ). — Ф. VІІІ. — Спр. 1787. — Арк. 37.

8 Письмо Орлика к Стефану Яворскому // Основа. — 1862. — № 10. — С.25.

9 Дзира Я. Данило Апостол (4. ХІІ.1654 — 17. І.1734) // Україна. — 1991. — № 9. — С. 48.

10 Мельник Л. Лівобережна Гетьманщина періоду стабілізації (1669—1709 рр.). — К.: Інститут системних досліджень освіти, 1995. — С. 69.

11 ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — Спр. 1783. — Арк. 27.

12 Там само.

131708, листопада 28. — Сорочинці. — Лист Г. Волконського до О. Д. Меншикова. (Публікація Г. П. Георгіївського) // Исторический журнал. — 1940. — № 12. — С. 82—83.

14 ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — Спр. 1786. — Арк. 35.

15 Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. — К.: Либідь, 1994. — С.548.

16 Там само. — С.548—549.

17 ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — Спр. 1787. — Арк. 38.

18ІР НБУВ. — Ф. VІІІ. — Спр. 1789. — Арк. 41—41 зв.

Схожі публікації:

  1. Біографія Карла Густава Рьоншильда — www.mazepa.name
  2. «Мазепа» Карла Льове — В. Витвицький
  3. Гетьман Іван Мазепа у боротьбі за Правобережну Україну — В’ячеслав Станіславський
  4. Біографія Карла ХІІ — www.mazepa.name
  5. Гетьман Мазепа — об’єднувач України — Тарас Чухліб

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>