Біографія Мазепи

www.mazepa.name — До дискусії про локалізацію місця обрання на гетьманство Івана Мазепи
Ольга Ковалевська — Іван Мазепа одружився з удовою
Євген Чернецький — Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження
Тарас Чухліб — Західна Європа про Мазепу
www.mazepa.name — Сучасники про Івана Мазепу
Ігор Ситий — Сіверський слід походження роду Мазеп
Сергій Павленко — Родовід гетьмана Івана Мазепи
Тарас Чухліб — Дитинство та молоді роки Івана Мазепи на тлі епохи
Сергій Павленко — Іван Степанович Мазепа
www.mazepa.name — Біографія Івана Мазепи (розгорнуто)
www.mazepa.name — Біографія Івана Мазепи
Сергій Павленко — Іван Мазепа

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Біографія Мазепи»
З підрозділу «Нові публікації»
www.mazepa.name

До дискусії про локалізацію місця обрання на гетьманство Івана Мазепи

Проблема локалізації багатьох історичних подій, у тому числі й мазепинського часу, є надзвичайно актуальною. Це важливо не лише для “кабінетних” вчених, але й для предстваників громад, які значно активніше включені у реалізацію політики пам’яті і чекають від професійних істориків, якщо не чітких і однозначних відповідей, то хоча б обґрунтованих версій. Тому поява краєзнавчих досліджень, які пропонують нові підходи до вирішення такого роду проблем, заслуговують на увагу.
Представляємо до уваги Читачів обґрунтування однієї з версій щодо локазації місця обрання Івана Мазепи гетьманом України, предствлену до уваги істориків та краєзнавців Сергієм Одаренком, вчителем історії та географії Кочубеївської ЗОШ, і запрошуємо до дискусії.

Ймовірність прийняття Мазепою гетьманства в 1687 році на Чутівщині

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Ольга Ковалевська

Іван Мазепа одружився з удовою

Правитель України все життя опікувався чужими дітьми.

У грозову ніч на 22 вересня 1709 року Іван Мазепа в муках помер у маленькому селі Варниця під стінами Бендерської фортеці. Сюди, до підвладної Османській імперії Молдавії, 70-річний гетьман і шведський король 27-річний Карл XII з рештками своїх армій відступили після поразки під Полтавою.

Прижиттєвий портрет гетьмана Івана Мазепи роботи гравера Мартіна Бернінґротґа, 1706 рік Правителя України відспівували в малій сільській церкві. «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов’язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад’ютант. — „ГПУ“). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з’їхалися до Бендер різні народи».

Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.

Припускають, що на цьому портреті української шляхтянки XVIII століття зображено гетьманову матір Марію-Магдалену МазепинуЇї батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
Польськомовний підпис Марії-Магдалени Мазепиної під купчою грамотою. Ігуменя за 1000 злотих продає маєток, який заповіла одна із черниць. Пояснює, що він віддалений від решти монастирських володінь і сестрам важко його доглядати. Підпис свідчить, що гетьманова мати писала часто, у тому числі польською. Навіть у похилому віці її рука не тремтілаУ Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї «по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці». Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у «мазепинській змові» Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці «у кумовство». По хрестинах гетьман дав святковий обід.

Гетьманові мати, сестра та племінниця пішли в черниці

Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти «ангельський образ» — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад’ютантом гетьмана.
Мар’яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім’ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.

gazeta.ua

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Євген Чернецький

Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження

Герб гетьмана Івана Мазепи, який був одним з найбільших меценатів свого часу, вміщено в багатьох прижиттєвих творах мистецтва — малюнках, дереворитах тощо. Не дивлячись на інспіроване з Москви прагнення до нищення всього, що нагадувало б про Мазепу, з тої спадщини збереглося чимало[1]. Завдяки цьому сьогодні ми не маємо значних складностей з питанням про вигляд герба гетьмана. Йдеться про герб Курч[2], зображення якого в мазепинські часи іноді подавалося і в дзеркальному відображенні[3], а з часом набуло і деяких видозмін[4].

В другій половині 1707 року імператор Йозеф І надав гетьману Івану Мазепі титул князя Священної Римської імперії германської нації. Його основою став срібний знак старовинного герба Курч із срібним півмісяцем (праворуч) та золотою шестикутною зіркою (ліворуч) на червоному полі. Це зображення продовжило практику дзеркального відображення півмісяця та зірки, що є важливим аргументом на користь не випадковості цього варіанту. Окрім таких обов’язкових атрибутів як князівські мантія та корона, суттєвим доповненням традиційного гербового знаку є зображення срібного обладунка, повернутого ліворуч у три чверті[5].

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Тарас Чухліб

Західна Європа про Мазепу

«Не може такого бути!» — вигукнув якось поважний вітчизняний журналіст, зачувши про те, що вже на початку XVIII століття європейська та американська преса розміщувала на шпальтах своїх численних часописів інформацію про Україну. По-перше, стверджував він, на Заході ніяких газет у XVIII столітті ще не існувало, а, по-друге, — якби вони там і були, то вже звісно не писали б про Україну. Того разу нам певною мірою вдалося переконати в зворотному скептика-газетяра. Але й дотепер у різних часописах досить часто доводиться натрапляти на твердження, що наша країна стала широко відома в світі лише наприкінці XX століття («завдяки перемогам футболістів київського „Динамо“ та Чорнобильській катастрофі»). Спробуємо не погодитися з цим і повторити аргументацію, наведену в розмові з журналістом, вже для широкого загалу.

Перша в світі газета почала видаватися у Китаї з восьмого, а в країнах західноєвропейського Старого Світу — з шістнадцятого століття. Спочатку тогочасні європейські газети називалися «летючими листками». Так, у 1621 році англійський «летючий листок» під назвою «News from Poland», який друкувався в Лондоні, вміщує інформацію про воєнні успіхи українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
www.mazepa.name

Сучасники про Івана Мазепу

Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською.

Де Ля Невіль. Записки про Московію. 1689 р.

«Цей князь з обличчя негарний, але людина дуже освічена і прекрасно говорить латинською мовою. Він родом козак і був на дворі короля Казимира…»

Див.: Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: Довіра, 1992. — С.120

Російський резидент у Польщі. 1700 р.

«Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польському, будто из за Днепра пришла ведомость к пану краковскому такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской… И то сказывают, что он Мазепа был во францужском уборе; и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить, чтоб лутче бояр до сего обычаю и убору мог привесть…»

Див.: Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. — 2006. — №. 3 — С. 21—22.

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Ігор Ситий

Сіверський слід походження роду Мазеп

Сучасний етап розвитку історичної науки в Україні характеризується пожвавленням досліджень, що пов’язані з добою Гетьманщини. І це цілком зрозуміло з огляду на проблему державотворення у сучасній Україні. Однією з яскравих постатей названої доби був гетьман Іван Мазепа, якому присвячена чимала література. Його біографія більш-менш окреслена, а от що стосується родоводу його предків, то тут дуже багато білих плям, бо бракує архівних джерел. Точніше, їхня майже повна відсутність. В такій ситуації можна спробувати заповнити цю прогалину, використовуючи інструментарій таких спеціальних історичних дисциплін як топоніміка, геральдика, сфрагістика, ономастика тощо.

Серед українських геральдистів та сфрагістів популярна версія, що гербові фігури української шляхти несуть у собі ознаки впливу давньоруської, білоруської, польської та власної протогербової і гербової символіки, тобто в Україні існувала власна самобутня геральдична традиція. Вважається, що на шляхетських печатках відбився процес пристосування власних емблем, печатних знаків до вимог європейських стандартів, бо, як відомо, саме після Люблінської унії розпочалося активне приєднання української шляхти до польської гербової системи. З цього приводу цікава наступна думка: "Старанний розгляд геральдичного матеріалу… що відноситься до князів Коріятовичів-Курцевичів, Наримунтовичів Пинських (XIV, XV, XVI ст.) та врешті родини Мазеп-Колединських, приводить нас до переконання, печаткові (геральдичні) знаки були дійсними родовими, дідичними, вірно перераховуваними гербами. Не можемо погодитись з поглядами барона М. Баумгартена, що у Литві, на Україні та Московщині печаткові знаки мали більше характер ознак князівської гідності як родового герба… Ступневі ущерблення чи відміни з часом віддалили дуже один знак від другого, але уважливий розгляд геральдичного матеріалу того часу дає нам докази, що на Литві і на Україні притримувалися геральдичних правил значно більше і довше, як наприклад у Польщі, де штучно вигадана традиція про хоруговні братства і часто безкритичне копіювання західних гербів знищили підставу цих правил… Крім цих своїх родинних знаків, на місце яких під впливом заходу приходять потім зображення Св. Юрія або князя на коні, деякі члени князівських родів вживали ще особистих печаток з емблемами, взятими з фауни, фльори чи просто з фантазії, одначе це не дозволяє нам нехтувати дійсними їх, дідичними гербами. Вплив західньої, а особливо польської, геральдики позначився вбивчо для старовинних гербових традицій на Литві та Україні. Вимога конче приліпити до кожного герба якусь назву, бажання зматеріялізувати малюнок поясненням та назвою з щоденного чи природнього життя змушували в деяких випадках переміняти герб, в інших малювати його цілком неправильно"[1]. Ще одне міркування з цього приводу: «Більшість виявлених зразків печаток хронологічно відповідають другій половині XVI ст., коли за словами польського історика Генрика Литвина «по унії Люблинський магнетерія і середня шляхта руська католізувалася, а за цим полонізувалася щодалі швидше». В контексті цього процесу особливо цінними є свідчення сфрагістичних джерел, котрі відобразили геральдичні новозміни, а разом з цим зберегли архаїчно-традиційні форми україньких гербів — родових знаків, знамен та символів. Виявлені зразки XVI ст. є прикладами самостійного розвитку українських гербів, котрі розвивалися в ізольованому від західних впливів знаковому середовищі, а головне — використовувалися поза регламентацією королівської влади та державних інститутів Речі Посполитої… Як зазначав відомий історик Київщини В. Б. Антонович: "На початку XVI ст., коли польські поняття про винятковість шляхетського стану проникають у середовище руських зем’ян і коли з’являється в них бажання встановити зовнішні признаки свого родового достоїнства, зем’яни Київської землі потрапляють у досить складне становище: вони не володіють спадковими гербами, подібно до польської шляхти й використовують тільки печатки з початковими літерами своїх імен та прізвиськ; проте виявляється, що єдиним станом краю (окрім княжих родів), що володіють випрацьованими геральдичними знаками, було київське міщанство, їх фамільні клейма і печатки стали матеріалом для встановлення шляхетської туземної геральдики в південній Русі після Люблінської унії 1569 р."[2].

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Сергій Павленко

Родовід гетьмана Івана Мазепи

Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року в Білій Церкві в родині Адама-Степана та Марії Мазеп. Відомості про місце та день його народження записано у молитовнику Кременецького монастиря після 1709 р.[1] Підтверджують це й інші літописні, мемуарні повідомлення. Так, автор «Літопису Самовидця», зазначає, що І. Мазепа був "роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску значной«[2]. Канцелярист у часи правління гетьмана Самійло Величко у своєму «Літопису» писав, що гетьман — "значний козако-руський шляхтич, батько його Степан Мазепа мешкав… на Білоцерківщині в своїй маєтності Мазепинцях"[3]. Можливо, остання вказівка сприяла поширенню версії, що І. Мазепа народився саме у цьому селі. Проте документи середини ХVІІ ст. засвідчують, що батьки проживали у самій Білій Церкві. Мазепинці ж використовувалися ними для тимчасового проживання та ведення господарства.

Для з’ясування родоводу Мазеп велике значення має прояснення питання походження їхнього прізвища. У кабардинській мові слово "мазэ"(a) означає "місяць«[4], а «мазэпэ» — "першу фазу місяця, його початок"[5]. Оскільки у гербі гетьмана присутнє саме таке небесне світило, то це означає, що перед нами — не випадковий звуковий збіг.

Далі…