З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Таємна місія агента Мазепи Соломона (1689–1690 рр.) до Варшави з проханням допомоги

У листопаді 1689 р. до польського короля Яна Собеського прибув з України чернець Соломон. Королівський покоєвий Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольника Івана Волкова, що прибулець був з образом Спаса в Кримському поході і привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою[1]. Довірений інформатор не знав про зміст написаного.

М. Костомаров однозначно трактує прихід ченця до Варшави як хитромудру провокацію проти гетьмана його недоброзичливців, які тоді намагалися скомпрометувати українського керманича анонімними доносами про його таємне бажання з’єднати Україну з Польщею. "Обласканий московським урядом, не маючи при цьому причини остерігатися припинення до себе довіри,  — зауважував він,  — Мазепа нічим не спонукався до зради: польська сторона не була могутня, а московська дуже слабка. Мазепа не був ще таємним ворогом російського царя і російської держави, тому що це не надавало йому ніяких вигод"[2]. Майже подібну точку зору відстоював й О. Оглоблин[3].

Відомі історики, на жаль, не звернули уваги на контекст подій осені 1689 року, коли становище гетьмана суттєво похитнулося у зв’язку з двірцевим переворотом у Москві і усуненням від влади його патрона В. Голіцина. За указом Петра І І. Мазепу, який зі старшинами вже місяць перебував у російській столиці, було викликано з неї у Троїце-Сергіїв монастир[4], у якому було облаштовано тимчасову ставку юного царя та його прибічників. У селі Воздвиженському українське посольство 9 вересня царським розпорядженням зупинено. "Потім питано у нього (гетьмана — Авт.), — пише С. Величко, — навіщо він приїхав у Москву і за чиїм указом. На це питання було дано гетьманом докладну відповідь, що учинив те за монаршим указом, присланим від князя Голіцина. Тоді проти нього, Голіцина з товаришами, виник великий монарший гнів і підозра в недоброзичливості"[5].

Під час короткої церемоніальної зустрічі з Петром І гетьман, вибачившись за нездужання, виступив з короткою промовою, в якій пообіцяв вірно служити царям. З цієї хвилини, за версією більшості дослідників, "чар Мазепи взяв верх«[6] і між ним та царем зав’язалася довготривала дружба, яку ніщо не могло потьмарити. Насправді сімнадцятирічний Петро І, який проводив час у «марсових потіхах», пиятиці з друзями як до перевороту, так і пізніше, ще був далекий від політики, дипломатії, заглиблення в тонкощі управління державою, аби за кілька миттєвостей однозначно визначитися у своїй приязні до керманича України. Реальна влада опинилася у руках брата цариці Наталії Кирилівни 25-річного випивохи Льва Наришкіна. За свідченням родича Петра князя Б. Куракіна, після семирічного правління царівни Софії, коли «торжествовало довольство народное», наступило «непорядочное» правління Наришкіних і тоді почалося «мздоимство великое и кража государственная». На роль другої особи у країні висунувся «интригант дворовый» боярин Тихін Микитович Стрешнєв (1644—1719). Помітно піднявся вплив і кімнатного стольника Петра, начальника приказу Казанського палацу Бориса Олексійовича Голіцина, який керував переворотом 1689 року, був «ума великого», але "любил забавы и разорил вверенную ему область взятками"[7].

Восени 1689 року у Москві тривали розслідування, розшуки прибічників Софії, репресії щодо них.

Підозра у виступі на боці заколотників падала й на Мазепу. Адже його та кілька сот козаків, старшин явно викликали у російську столицю для підсилення партії Голіцина. Такий висновок зробив, зокрема, французький дипломат Де ля Невіль[8]. Він же повідомив про прибуття у Москву для підтримки Софії черниць(a) з Києва[9].

Непевність становища Мазепи підсилювалась і ревізією конфіскованих скарбів І. Самойловича. Уже в грудні 1689 року гетьман звітував перед переможцями двірцевого перевороту, куди і кому він передавав конфісковане[10]. Згодом на Гетьманщину були направлені ревізори для повторного обліку майна попереднього гетьмана[11]. Фактично останнє означало, що нові правителі не довіряють І. Мазепі. Активізувалась і опозиція. В Україні поширились чутки про скинення гетьмана з уряду і що замість нього "якийсь інший пан має бути«[12].

Згадане, зрозуміло, не заспокоювало Батурин «прихильністю Петра І», а змушувало вдаватися до пошуку шляхів збереження існуючої гетьманської влади. Ще у вересні 1689 року в Москві відбулася таємна зустріч французького резидента Де ля Невіля з Іваном Мазепою. Перший, проїжджаючи Польщу, відвідав польського короля Яна Собеського. Від нього він отримав доручення не тільки передати листи царям, а й побачитися з Мазепою, переконати його прийняти польську протекцію. "Незважаючи на небезпеку, — писав згодом Невіль у своїх спогадах, — я декілька разів старався його (Мазепу — Авт.) стрінути. Я переодягнувся і в товаристві надвірного німецького лікаря зустрів його вночі й запропонував йому протекцію польського короля"1[13].

Обережний гетьман тоді не дав французу ствердної відповіді. Але пропозиції короля, схоже, в умовах серйозної небезпеки його зацікавили. У скрутні дні листопада-грудня 1689 року зв’язок з Варшавою як союзником міг переінакшити плани Москви щодо зміщення гетьмана, посилення контролю над ним та гетьманатом. У цьому зв’язку трактування місії ченця Соломона лише як провокації не зовсім правомірне і потребує ретельного аналізу. Джерела 1689—1691 років у цій справі засвідчують неабияке прагнення Батурина та Варшави за будь-яку ціну дистанціюватися, відхреститися від поміченого російською резентурою у Польщі прибульця. Звідси у донесеннях, виправданнях, поясненнях Москві чимало фантазії, плутанини, явної брехні. Не піддавати сумніву ці тенденційні дипломатичні фальшування, брати їх за основу — означає свідомо відхилятися від пошуку істини.

Розслідування, яке проводилось у Польщі, Московії у 1690—1692 роках щодо прибулого до короля посланця з України, висвітлило три версії — пояснення його діям. Згідно з першою з них Соломон виконував завдання В. Голіцина та І. Самойловича.

У Батурині пов’язували ченця з опозиціонером гетьмана — Михайлом Гадяцьким. У Малоросійському приказі ретельно вивчалася і третя, найголовніша версія, — чи не був Соломон все ж таки посланцем І. Мазепи?

Розглянемо спочатку перше трактування-пояснення його появи у Польщі. У листі полковнику Василю Іскрицькому від 6 травня 1690 року польський король просить послати до Мазепи гінця "відразу з цими попередженнями, які йому потрібні"[14]. Ось що мав знати гетьман: "Сказав (Соломон — Авт.), коли він перебував при царському дворі, позвав його до себе молодий князь Голіцин, правитель Москви, під час походу батька на Крим. Бажаючи, певно, згубити Мазепу, послав його до Самойловича Поповича на місце його заслання. Самойлович ніби написав ці листи і печатки попросив підробити, й давши добрі гроші, послав його до Польщі"[15]. Більш детально ця версія викладена 19 травня 1690 року у добровільній конфесації, тобто зізнанні Соломона, записаному поляками на вимогу московських урядовців. "Тоді той Самойлович, — свідчив чернець, — з намов Голіцина наказав мені листи придумувати і писати ніби від Мазепи до короля його Величності і до ксьондза Шумлянського, котрі я при ньому писав. Потім дав мені фальшиву печатку, котрою я ті листи скріпляв. Ту ж печатку наказав взяти з собою, аби міг писати нові листи. Усно так сказав мені Самойлович: як тільки отримаєш на ті листи письмову відповідь, то їдь з нею до Голіцина старого, до війська і віддай її у його власні руки, бо цим можна буде взяти Мазепу до столиці як зрадника"[16].

Згадане пояснення — не що інше, як "легенда«-прикриття, вигадана у Польщі для розслідувачів цієї справи у Москві. Сім’я Голіцинів підтримувала дружні стосунки з гетьманом І. Мазепою, а тому задумувати проти нього інтригу, при тому у дні власного падіння, їй було ні до чого (9 вересня 1689 року вони були позбавлені боярського сану, маєтностей і невдовзі відправлені в Каргополь).

Не міг зустрітися Соломон і з І. Самойловичем, який, за його оповіддю, перебував у Nizna[17] (С. Величко у своєму «Літопису» пише: «Одні казали, що послано його в якесь Нижнє над Волгою, а інші оповідали, що в Тобольськ». Тобто у Батурині, де працював у канцелярії автор цього повідомлення, достеменно не знали, куди насправді відправили недавнього їхнього зверхника — Авт.). Відомо ж, що екс-гетьман утримувався у Якутську, у тюрмі[18], за тисячі кілометрів від Москви. До нього, до того ж, заборонялося пускати відвідувачів, він не мав можливості писати[19]. За передавальними списками якутських воєвод прізвище І. Самойловича як засланця згадується протягом п’яти років[20].

Спростовує своє зізнання й сам Соломон у «Діаріуші», який він писав у Польщі. Так, він зазначає у ньому: "Стражник коронний тої ж ночі прийшов і сказав мені через вікно: скажи, що тебе вислав бувший гетьман Попович (Самойлович — Авт.) і будеш вільним"[21]. Далі автор оповідає, як записували його конфесацію: "Прийшли до мене на інквізицію ті всі особи.., а вони те, що самі хотіли, те й писали"[22]. Референт коронний, зазначає він, "дав мені науку брехні«[23].

Отже, за завданням польського двору, зміст свідчень Соломона подавали таким чином, аби на Мазепу не лягла тінь підозри у зраді царів. Тому й Ян Собеський спішив проінформувати Батурин через полковника В. Іскрицького про «посланця Самойловича», аби гетьман і король мали спільне виправдання перед Москвою.

Автор другої версії-тлумачення дій викритого у Варшаві російською агентурою прибулого з України — І. Мазепа. Всю вину за появу ченця Соломона у Польщі він поклав на Михайла Гадяцького, племінника Самойловича. Останній, як писав гетьман у листі до царів, навіть "бывшему гетману, дяде своему желал зла"[24]. Дяку Борису Михайлову Мазепа у квітні 1690 року в Батурині розповів про особисту неприязнь колишнього гадяцького полковника до нього: мовляв, Михайло Гадяцький звинуватив його, ще генерального осавула, в отруєнні сина та дочки І. Самойловича[25]. Після Коломацького перевороту 15 вересня 1687 року "старшина били челом, чтоб ему, Михайлу, в малороссийских городіх не быть, потому что он непостоянный человік"[26]. Взятий під караул, він був відправлений на прожиття в Москву, де під час скинення Голіцина намагався накликати гнів царя на Мазепу[27].

Арештований за гетьманським наказом на Сумщині Панас Озерянський(b), який служив у М. Гадяцького, засвідчив на допиті, що Соломона відправив до польського короля з фальшивими листами племінник Самойловича[28]. Підтвердив цю версію на допитах у Москві й чернець. Лише звинувачений, витримавши тортури, не зізнався ні в чому. "Пытан черкасский полковник Михаил Гадяцкий в государственном деле, — твердить тогочасний документ, — с пытки он ни в чем не винился, очистился кровью и сослан в ссылку"[29]. Схоже, він став жертвою нищівної розправи як затятий ворог — опонент Мазепи.

Його співпраця з Соломоном нелогічна хоча б з тих міркувань, що для ченця вона несла смертельну загрозу. У разі отримання від короля письмової відповіді чи універсалу на фальшиві листи з проханням протекції від гетьмана він мав би виступати у Посольському приказі в ролі не викривача, а свідка — спільника Мазепи-зрадника. А отже, його чекала сумна доля — тортури та смертна кара. У листах, якби їх автором замість Мазепи був М. Гадяцький, не наголошувалося б про необхідність вжиття з обох боків конспіративних заходів, не висловлювалося б прохання вести спілкування за допомогою надійних посланців, без кореспонденції ("а листи при ньому були б, а їх знайшли б, то б ми відразу пропали«[30]).

Колишній гадяцький полковник до того ж не знав про вересневі таємні пропозиції гетьману від короля, передані французьким резидентом, а тому і не міг прогнозувати позитивну реакцію Яна Собеського на майстерно виготовлену фальшиву приманку. А відтак вся акція без впевненості її ініціатора в успіху була авантюрною, не мала сенсу.

Ймовірний посланець племінника І. Самойловича, крім того, ніби навмисне, аби викрити себе і провалити задумане, найняв під кінець своєї місії для написання чергової партії листів від Мазепи варшавського студента.

Польський дослідник «Діаріуша» Соломона Адам Даровський, не критично сприйнявши конфесацію ченця, сумнівається у щирості і правдивості написаного останнім у власних нотатках. Друкуючи текст маловідомого джерела, історик зазначав, що у ньому є "легке помішання змістів«[31]. Зроблене це, мовляв, для того, аби уникнути покарання. З А. Даровським можна погодитися лише в тому, що Соломон писав щоденник не тільки для себе. Він був під наглядом, арештованим, а тому кожної миті міг розраховувати на те, що його нотатник відберуть (це і трапилось перед відправленням до Москви). З цих причин чернець вів записи, не розкриваючи прізвищ тих, хто його направив, уникаючи прямої відповіді, чиї завдання виконував.

Якби Соломон діяв в інтересах М. Гадяцького, то мав би зробити якісь натяки, зауваги про свій зв’язок з Батурином. Але у його нотатках фіксуються антимосковські заміри польського двору і водночас проглядається певне табу щодо особи Мазепи, його оцінок. Все це дає підставу дуже засумніватися у діях ченця як агента М. Гадяцького.

Третя версія пов’язує місію Соломона з таємними планами українського гетьмана, конспіративними заходами, вжитими його посланцем та Батурином. Аналіз джерел, «Діаріуша» переконує, що підозри московських чиновників щодо цього не були безпідставними. Саме І. Мазепа дає найбільше фактологічних аргументів для розуміння Соломона як агента Батурина.

У польській конфесації, адресованій насамперед московському слідству, — багато фантазій, зокрема, викладена зручна для І. Мазепи «легенда» про намір В. Голіцина скинути його з гетьманства. Водночас у допиті Соломона є і свідчення, які суттєвого значення до появи ченця у Варшаві не мають. Допитувачі ретельно зафіксували біографічні подробиці життя сорокарічного прибульця, який мав середній зріст, бороду, довгі вуса[32]. Перед постриженням в ченці він називався Семеном Гродським. «Я народився в Польщі, в Бродах, — зазначав він у «Konfesata dobrowolna». — Батько мій, Іван Гродський, був бродським міщанином, але за Дорошенка і польської війни переїхав до Чигирина, і мене під час перебування там ксьондза Шумлянського, єпископа Львівського, віддав там же до гетьмана Дорошенка, при котрому я й був років шість"[33].

Відомо, що Йосип Шумлянський прийняв єпископську хиротонію 1 лютого 1668 року[34]. Його, як повідомляє Самовидець, 1671 року "запровадивши в Чигирин, немного держачи, Дорошенко отпустил"[35]. Отже, саме тоді розпочалася служба С. Гродського у правобережного гетьмана. У листі до В. Іскрицького Ян Собеський уточнив, що він "був хлопцем при Дорошенку"[36]. Ця деталь дуже пов’язує його з І. Мазепою, позаяк останній займав у Чигирині уряд ротмістра надвірної компанії. Можливо, що С. Гродський навіть служив під його безпосереднім керівництвом. У всякому разі вони обидва були при дворі Дорошенка і добре знали одне одного.

Після ліквідації правобережного гетьманату Соломон деякий час козакував у різних ватагах, поки не потрапив у 1677 році у полон до татар. У 1678 році йому вдалося втекти від них і пожити два роки в Полтаві у батька, який там оселився[37]. Чернече життя він розпочав орієнтовно у 1680 році "в Козельці за Києвом, там в монастирі провів півтора року"[38]. Наступні вісім років Соломон прожив у московському "Симонівському монастирі"[39] і зрештою опинився "в Савинському дворі на Тверській вулиці, звідки часто ходив на службу до царів на замок"[40]. Польський король у посланні В. Іскрицькому зазначає, що чернець "зайшов у Москву і ніби був у числі придворних півчих"[41]. Згадувана заувага прояснює причини залишення ним Чернігівщини. У 1682 році за вимогою царівни Софії "велено выслать в Москву певчих не из Киева, откуда обыкновенно высылались они, а из Чернигова«[42].

Не будучи в Україні більше восьми років, Соломон разом з тим, як показує його «Діаріуш», добре знає про сімейні старшинські зв’язки, прихильників та опонентів українського керманича. Так, при зустрічі з Яном Собеським він зазначає: "Милостивий королю, не буде пан гетьман наш вірити пану Іскрицькому, бо з його зятем знаходиться в великому гніві"[43]. І далі уточнює, що цей зять — миргородський полковник Данило Апостол. Михайло Гадяцький з 1687 року проживав у Москві, а тому навряд чи знав, з ким гетьман ворогував, хто його підтримував. Певні подібні застереження перед відправленням до Польщі Соломон швидше всього отримав від І. Мазепи.

Велике посольство з Гетьманщини 1689 року, очікуючи відправлення до Батурина, розв’язки двірцевого перевороту, проводило зустрічі з московською знаттю, духовними особами, земляками.

Чернець Соломон як колишній дорошенківець не мав перепон для спілкування з гетьманом, з яким його єднали три роки спільної праці. Зустріч двох побратимів, пропозиція французького резидента, реалії московських репресій, схоже, дали імпульс ідеї терміново розпочати таємні переговори з польським двором.

Достовірність місії Соломона спочатку не викликала сумнівів у Варшаві. І головним чином тому, що чернець, за заувагою короля, мав "печатку велику з олова Запорозьку, і другу, меншу, з міді, власну шляхетного Мазепи«[44].

Якщо М. Гадяцький чи якийсь опозиціонер готували провокацію проти гетьмана, то вони дуже ризикували бути викритими ще при спробі найняти спільника — майстра для виготовлення відповідних гетьманських знаків. За їх підробку золотарі, замовники фальшивування каралися смертю. Російський резидент Волков інформував царів про те, що за його відомостями печатку допомагали виготовити Соломону двоє слуг Мазепи[45]. Але це, немає сумніву, гетьманська або польська «легенда» для відведення підозри від головного спонукача дипломатичної місії у Польщу.

Чернець з’явився у Львові орієнтовно 21—23 листопада 1689 року. За «Діаріушем», він спочатку побачився з місцевим єпископом Й. Шумлянським, а вже той організував йому через день-два зустрічі з Яном Собеським, його оточенням у Жовкві. "І наказано мені листи читати перед королем, — оповідав автор щоденника. — Слухали те і гетьман, і маршалок, і підскарбій, і кухмістр, а іншим панам наказано вийти"[46].

У читаних посланнях І. Мазепа скаржився на утиски Москви, просив протекції, захисту і допомоги у боротьбі з царями і запевняв, що татари будуть на його боці[47].

Польський двір, шокований почутим, довго вирішував, що відповісти на несподівану звабливу пропозицію. Якраз 20 листопада король відправив полковнику Василю Іскрицькому, який дислокувався на Правобережній Україні, побажання зустрітися з лівобережним гетьманом.

"Дiйшли до нас чутки, — писав Ян Собеський, — що шляхетний Мазепа, гетьман запорозький, в столицi з великою ввiчливостю i почестями прийнятий, чому дуже радуємося, бажаючи йому доброго здоров’я та щастя«[48]. Отже, король, польський двiр не знали про те, з яким страхом, напруженням керманич України повертався додому, як важливо було для нього швидко дiзнатися про реакцiю Польщi на висловленi прохання. Натомicть звернення з Батурина довго вивчалось, обговорювалось. Зрештою, лише 22 грудня 1689 року[49], тобто майже через мicяць, Соломона вiдпустили. Нiчого конкретного при тому йому про думки, порушенi у листах, не сказали. Чернець у «Дiарiушi» зазначає, що король попросив "пану Мазепi сказати усно про Палiя, що його звiльнить (С. Палiй був ув’язненим з ХI.1689 по IV.1690 — Авт.), бо вже з гетьманом поєднався"[50]. Ян Собеський також наказав передати i таке: "Якщо вже так стало, то з Москвою треба мудро почати, таким способом, як пiд Чудновом©. Я зараз з ханом добре живу, а свого посла таємно пошлю, щоб татарський представник їхав на Сейм i його уci пани бачили"[51].

У 1692 роцi львiвський єпископ Й. Шумлянський, листи якого фігурували у розслідувальній справі Соломона у Москві, каявся роciйському резиденту Борису Михайлову за сприяння в 1689—1690 роках Яну Собеському у пiдштовхуваннi Мазепи до зради. Вiн повiдомив, що його викликав король зi словами: "Пане отче, приспело твое время нам помогать, а кроме тебя делать этого дела некем"[52]. Роciйський резидент зафiксував i наступнi зiзнання єпископа: "И я по тому королевскому примеру писал к гетману Мазепе письмо своею рукою, чтоб он по желанию своему приступал к наследственному государю"[53].

Майже через мicяць пicля вiдбуття Соломона вiд короля польський двiр за посередництва львiвського єпископа посилає в Батурин шляхтича Климентiя Домарацького. Лист Шумлянського, який просить у Мазепи пiдтвердити посланцю, "як тепер хочеш чинити з королiвською високicтю i з Рiччю Посполитою"[54], датований 19 ciчня 1690 року. Очевидно, його ще надсилали на перегляд і затвердження королю. Пiдканцлер коронний 26 ciчня того ж року розписався за отримання сорока талерiв "на експедицію певного чоловiка за Днiпро в Україну"[55].

Поки Мазепа напружено очiкував визначеностi польського двору щодо захисту iнтереciв України, у Москвi уже набирало обертiв розслiдування у справi Соломона, про загадкову мiciю якого оперативно проiнформував царiв роciйський резидент у Варшавi. "Принесена ко мне в Гадич, февраля в 7 день, — iнформував царський двiр гетьман, — ваша великих государей, вашего царского пресветлого величества, грамота, в которой указали вы, великие государи, мне подданому своему, чтоб я имел радение и прилежное тщание в спасении и охранении малороссийского края от прелестных козней, а особо к тому тщательно приложился, чтоб неистовый чернец именем Соломон, на возмущения сего народа устремленный, был сыскан и пойман"[56].

Зволiкання i обережнicть короля, викриття агента у Варшавi загострило ще бiльше напружену ситуацiю в Батуринi. Тепер Мазепа мав думати не стiльки про продовження пошуку контакту з Варшавою, як про аргументацiю власної непричетностi до справи ченця. Всякий штрих — натяк на зв’язок з ним викривав його, давав вагомий козир опонентам та супротивникам в усуненнi гетьмана вiд влади.

Пicля 9 березня 1690 року I. Мазепа приїхав у Лубни[57], куди прибув з листом вiд Шумлянського Климентiй Домарацький(d).

Гетьман, наполоханий варшавськими та московськими викриттями, запiдозрив з боку прибульця провокацiю проти себе i вирiшив за краще його заарештувати. Це було зроблено завбачливо, оскiльки гетьманськi опоненти в анонiмному доноci, пiдкинутому 9 березня у Києвi стрiльцям бiля П’ятницьких ворiт Печерського мicтечка[58], натякали на зв’язки Батурина з Шумлянським. Крiм того, особа львiвського єпископа не заслуговувала повного довiр’я, церковний iєрарх мав схильнicть перiодично змiнювати орiєнтацiї, хитрувати, лавiювати у боротьбi за повноваження, маєтностi[59]. У листi Й. Шумлянського викривався Мазепа ("недавно присланого вiд вашої милостi з листом… диякона Соломона"[60]), нiчого не говорилось про допомогу Польщi — висловлювалось лише побажання: "I в Божий час працюйте, i те iго з вiльної шиї народу свого зняти промишляйте"[61]. Усно К. Домарацький передав, що на випадок вiйни Мазепi обiцяно 30 хоругв (4.500 вершникiв) пiд проводом В.Icкрицького[62]. Така пiдмога практично нiчого не вирiшувала, бо Московiя на власний захист могла виставити до 150 тисяч вояк.

Настороги ж щодо провокацiї не були безпiдставними. Соломон вiдправився з Польщi 22 грудня, а лист єпископа датований 19 ciчня, при тому iз зауваженням, що Домарацького вiдправлено "мало не вслiд за тим же дияконом"[63]. Майже пiвтора мicяця вiн добирався до гетьмана!

Крiм того, офiцiйна Варшава знову залишилася нiби нi при чому у мiciї посланця Шумлянського, що посилювало пiдозри у її спiвпрацi з роciйським резидентом, який завдяки свiдченням покоєвого Подольського був добре обiзнаний у справi Соломона.

Приїхавши 15 березня у Батурин, I. Мазепа вiдразу направив таємно у Польщу за посередництвом довiрених чернiгiвського полковника Я. Лизогуба черговi послання. Очевидно, вони були шифрованi. При отриманнi передачi Соломону доводилось робити розшифровку надicланого, тобто оформляти, переписувати листи. На те, що чернець не вигадав їхнiй змicт, як це йому приписало наступне слiдство, вказує ряд обставин. Так, зокрема, Соломон, перебуваючи у Польщi, не мiг достеменно знати, коли гетьман з’явиться у Батуринi (листи до короля, Шумлянського датованi 15 березня, а в iншi днi березня Мазепа був у дорозi до гетьманської столицi!). Це по-перше. По-друге, хоч чернець згодом був обiзнаний про вiдправлення К. Домарацького у Батурин, але ж польська сторона не iнформувала його про деталi цiєї мiciї. Звiдкiля ж вiн знав, що Домарацькому не повiрили "i його затримали ми (Мазепа — Авт.) у себе"[64], що посланець Шумлянського i Варшави не привiз офiцiйної стверджувальної вiдповiдi на пропозицiї про спiвпрацю? I. Мазепа, розчарований невизначенicтю польського двору, ставив останнiй до вiдома, що "вже самi будемо з ордою бити Москву"[65]. Все ж вiн сподiвався, що "початок ми вчинимо, а ваша королiвська милicть дасть помiч в той час своїх жовнірів — скiльки тисяч присилайте на назначене мicце через Днiпро на Канiв"[66].

Подальшi контакти з Варшавою через посередництво Соломона набули небезпечного характеру, бо його приїзд, зустрiчi з королем фiксувалися роciйською агентурою. Задля конспiрацiї, вiдвернення пiдозр вiд гетьмана, очевидно, Батурином була продумана акцiя самовикриття агента-посланця. Для цього чернець найняв студента Мерецького[67], який допомагав йому переписувати листи, а потiм зiзнався у цьому у Варшавi. I. Мазепа у такий споciб нiби спалював мости спiвпрацi з польським двором. Верciя про пiдступнicть його недругiв набувала фактичного пiдтвердження. Вона упевнювала, що гетьман не має нiчого спiльного з провокаторами, якi увели в оману короля, Шумлянського. Разом з тим його листи, якi оголошувались фальшивими для Варшави i Москви, несли реальну iнформацiю-пропозицiю. Якби гетьману вдалось налагодити союз з Кримом i розпочати визвольну акцiю, то надicлане королю набувало значення реального запрошення до дiй.

Проте Батурин спiткала невдача i у пошуку реальної допомоги на пiвднi України. Кримський хан Селiм-Герей з ордою брав участь у складi турецького вiйська у вiйнi з австрiйцями[68]. Повернувшись з неї, вiн взимку 1690 року сходив на Бiлгородщину i зрештою поставив втомлених коней на перепочинок на пiвостровi[69]. Джерела iнформують, що вiн захворiв i, пiдправивши здоров’я, вiдправився у Порту[70], де й пробув довгi мicяцi та у 1691 роцi попросився у вiдставку.

Кримськi ординцi як пiдданi Османської держави без наказу султана не мали права розпочинати вiйни з серйозними противниками, зокрема iз Московiєю. Можливо, Селiм-Герей i їздив вирiшувати це питання, просити про допомогу, однак його зверхники мали iншi плани.

Вiдсутнicть хана у Криму, неготовнicть Османської держави ув’язуватись у вiйну з роciянами зводили нанiвець зусилля Батурина у пошуку надiйного буття.

Польський двiр, мрiючи про повернення України пiд опiку Варшави, водночас не був самостiйним у прийняттi кардинальних рiшень. Пicля п’ятирiчної перерви 6 лютого 1690 року у Польщi зiбрався сейм, який констатував, що у казнi порожньо[71], i для вiйськових заходiв необхiдно збирати податки.

Прихильники австрiйської полiтики зорiєнтували прибулу на зiбрання шляхту розпочати пiдготовку походу проти туркiв, аби повернути Кам’янець i заволодiти Молдавiєю[72]. Двомicячнi дискуciї на сеймi завершилися для України невигiдними полiтичними прiоритетами суciдньої держави. Цьому сприяла i польська королева Марiя Казимiр д’Аркiян, яка мрiяла укласти шлюби своїх дiтей з близькими iмператора Австрiї — Леопольда I[73]. У зв’язку з цим вигiднi пропозицiї про мир татарського хана були вiдхиленi[74]. Австрiя всупереч планам Яна Собеського примиритися з Портою пiдштовхувала Польщу до вiйни з нею[75].

Цi реалiї змушували Мазепу вдавати з себе заповзятливого вiрнопiдданого Москви. Ян Собеський у листi вiд 20 липня 1690 року Василю Icкрицькому дивується, що, вiдкривши зраду Соломона, у Варшавi "не могли дочекатися у цiй справi вiд шляхетного Мазепи гетьмана вiдповiдi й пояснення"[76].

Роciйський резидент Волков у тi ж днi дiзнався про появу при польському дворi нового ченця з України, I раклiя Русиновича[77], який нiби передавав вiдомостi королю вiд слуг гетьмана. У листi ж Й. Шумлянського вiд 13 липня 1690 року до короля прибулець називається "великим агентом п. Мазепи«[78], який приїхав за гетьманським завданням без жодних пояснень забрати ченця Соломона. У «Дiарiушi» останнього теж згадується про це: "Потiм приїхали комicари вiд пана Мазепи, монах Русинович з Печерського монастиря i козак вiд Мазепи i наказано менi прийти до себе"[79]. Зустрiч вiдбувалася при спостерiгачах. Соломону, як вiн оповiдає, "дали… знати, щоби перед ними казав тi самi слова, що й у Варшавi i звiльненням мене тiшили, i я так казав, як в Варшавi (тобто пiдтримав офiцiйну верciю польського двору про нiбито прибуття до Польщi вiд Самойловича та Голiцина — Авт.)"[80].

Незважаючи на вимоги Посольського приказу видати його для слiдства в Москву, польський уряд не поспiшав це робити. Пicля приїзду Русиновича Соломон, як дiзналася роciйська резентура, перебував у Жовклi незакутим[81]. З ним зустрiчався мазепинський козак Олександр I вановський. Ян Собеський, переклавши усю вiдповiдальнicть за мiciю Домарацького на Шумлянського, який сам просив все "на мене звалити"[82], водночас сприяє поширенню вiдомостей про Мазепу як сумлiнного, чесного васала Москви. Це пiдiгрування гетьману, трактування мiciї Соломона як iнтриги екс-гетьмана Самойловича не випадковi. Король все-таки вiрив у справжнicть послань Мазепи. Якби було iнакше, вiн, не вагаючись, вiдicлав би Соломона до Москви. Доля ж ченця, який твердив на слiдствi: "Суд — не ваш, суд — Божий, душа менi вища за тiло"[83], великою мiрою залежала вiд вирiшення у 1690—1691 роках питання залучення Кримського ханства до вiйни проти Московiї. Польський двiр, сподiваючись на неї, на здобуття України пiд свiй вплив чужими руками, до 1692 року (!) вiдмовляв пiд вciлякими приводами на настирливi звернення Посольського приказу видати Соломона. Проте очiкуванi акцiї не вiдбулися. Чернець був принесений у жертву великiй полiтицi.

У квiтнi 1692 року I. Мазепа отримав вiд царiв повiдомленн4я, що "старец Соломонка из Смоленска к Москве прислан"[84], i що у цьому зв’язку гетьману треба "по розыску в ево воровстве и составе явитца"[85]. У Батуринi з цього приводу був скликаний з’їзд старшин[86]. I. Мазепа не сумнiвався, що у Москвi готують розправу над ним. Як iнформував вiн царiв, "и знатные войсковые и рядовые товарищи велми о том скорбели"[87], що його викликають на розслiдування. Пiдстрахувавшись рiшенням старшин, Мазепа вiдправив у справi Соломона велике посольство на чолi з чернiгiвським полковником Яковом Лизогубом. Виїхали до Малороciйського приказу найвiдданiшi гетьману люди. Їх вирiшили там тримати як заручникiв на непевний термiн. 14 липня 1692 року I. Мазепа направив царям листа, у якому "у пресветлого монаршеского престола покорственно мы просим с старшиною и со всем Войском Запорожским, упадая многократно, челом бъем, дабы по милостивому вашему великих государей указу те послы наши с желаемым на все наши прощения отпуском вскоре были к нам отпущены"[88].

На це звернення з Москви вiдповiли 29 липня: "А Якову Лизогубу, полковнику черниговскому, с товарищи указывали мы, великие государи, наше царское величество побыть еще на Москве до нашего царского в-ва указу, и как розыскное дело о воре Соломоне вершитца"[89].

Чернець мужньо витримав уci тортури в Москвi. Вiн чiтко дотримувався вже гетьманської верciї, що все зробив за намовою лише Михайла Гадяцького. Розслiдувачi його справи так i не змогли добитися вiд польського уряду привезення у Москву перших i других послань вiд Мазепи. Королiвський посланець Ян Окраса виправдовувався тим, що їм не надали значення, i вони, мовляв, загубились[90].

С. Гродського вiдправили у Батурин з царським гiнцем Язиковим для приведення смертного вироку в дiю. Подальша позицiя Мазепи засвiдчує, що доля закутого йому не була байдужою. Гетьман вiдклав виконання вироку i звернувся до царiв з проханням помилувати ченця, вiд якого у нього було, здавалося б, стiльки неприємностей. Зачекати з покарою вiн просить i старшинську раду. "Казнить его тотчас нельзя, — казав гетьман, — мы о нем к великим государям писали. Подождем царского указа. Еще надобно дать преступнику время покаяться, да и людей собрать побольше, чтобы все видели казнь его. Недурно было бы повезти его по всем городам, чтобы народ везде его увидел (чи не для того, аби органiзувати йому втечу? — Авт.)«[91]. Та з Москви приходить царський указ привести вирок у дiю, i 7 жовтня 1692 року Соломона позбавляють життя.

Павленко С. Таємна місія агента Мазепи Соломона (1689—1690 рр.) до Варшави з проханням допомоги // Визвольний шлях. — 2004. — № 10. — С.106—119.


Примітки

a Він оцінює їх кількість у 800 осіб, що дуже нереально. Правдоподібніше делегація Печерського Вознесенського (де ігуменею була мати гетьмана) та Флорівського Успенського жіночих монастирів налічувала до 80—100 черниць.

b У Гадячі у ті дні сотникував Іван Озерянський (або його брат, або батько). Отже, Панас Озерянський не міг свідчити інакше, як від нього вимагалося.

c Видати татарам

d Овруцький архiмандрит з 1696 року (за С. Величком. — Авт.).

1 Соловьев С. М. Сочинения в восемнадцати книгах. — М.: Мысль, 1991. — Кн.VII. —  Т.13—14. — С.472.

2 Костомаров Н. Мазепа. — М.: Республика, 1992. — С.54.

3 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Нью-Йорк — Париж — Торонто, 1960. — С.169, 189.

4 Павленко С. Міф про Мазепу. — Чернігів: Сіверянська думка, 1998. — С.85.

5 Величко С. Літопис. — К.: Дніпро. — 1991. — Т.2. — С.375.

6 Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа. — К.: Свенас, 1991. — С.19.

7 Богословский М. М. Петр І. Материалы для биографии. — Ленинград, 1940. — Т.1. —  С.95—117.

8 Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: Довіра, 1992. — С.119—120.

9 Де ла Невиль. Любопытные и новые известия о Московии // Россия XV—XVII вв. глазами иностранцев. — Лениздат, 1986. — С.510.

10 Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. — М., 1858. — Часть І. — С.327.

11 1690 г. Опись движимого имущества, принадлежавшего малороссийскому гетману Ивану Самойловичу и его сыновьям, Григорию и Якову // Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою комиссиею. — Петербург, 1884. — Т.8. —  С.950—1198.

12 Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Львів: Світ, 1992. — Т.3. — С.59.

13 Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687—1709. — Мюнхен, 1988. — С.103.

14 Граммата польского короля Яна ІІІ полковнику Василию Искрицкому 6 мая 1690 года // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — СПб., 1858. — Т.2. — С.483.

15 Там само. — С.485.

16 Darowski Adam. Szkice historyczne. — Warszawa, 1901. — S.213—214.

17 Ibid. — S 213.

18 Сельский И. Ссылка в восточную Сибирь замечательных лиц (1645—1762) // Русское слово. — 1861. — № 8. — С.8.

19 Там само.

20 Там само.

21 Darowski A. Szkice… — S.224.

22 Ibid. — S.225.

23 Ibid. — S.226.

24 З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи (упорядник В. Станіславський). — К., 1996. — С.84.

25 Костомаров Н. Мазепа. — С.47.

26 Источники малороссийской истории. — Часть І. — С.327.

27 Костомаров Н. Мазепа. — С.47.

28 Там само. — С.51—52.

29 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн.VII. — С.490.

30 Письмо гетмана Мазепы Иосифу Шумлянскому // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — Т.2. — С.481.

31 Darowski A. — Вказ. праця. — S.227

32 Ibid. — S 211.

33 Ibid. — S.212.

34 Мирон. Иосиф Шумлянский, последний православный епископ Львовский и его «Метрика» // Киевская старина. — 1891. — № 6. — С.340.

35 Літопис Самовидця. — К.: Наукова думка, 1971. — С.111.

36 Граммата польского короля Яна ІІІ полковнику Василию Искрицкому 6 мая 1690 года. — С.483.

37 Darowski A. Szkice… — S.212.

38 Ibid. — S.213.

39 Ibid.

40 Ibid.

41 Граммата польского короля Яна ІІІ… — С.483.

42 Васюта О. Музичне життя на Чернігівщині у XVIII—XIX ст. (Історико-культурологічне дослідження). — Чернігів: РВК «Деснянська правда», 1997. — С.32.

43 Darowski A. Szkice… — S.222.

44 Граммата польского короля Яна ІІІ… — С.483.

45 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн. ІІІ. — С.487.

46 Darowski A. Szkice… — S.221.

47 Ibid. — S.215.

48 Письмо Яна ІІІ к В. Искрицкому // Черниговские губернские ведомости. — 1850. — № 45. — С.417.

49 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн.VII. — С.473.

50 Darowski A. Szkice… — S.223.

51 Ibid.

52 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн.VII. — С.492.

53 Там само.

54 Письмо львовского епископа Иосифа Шумлянского // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — СПб., 1858. — Т.2. — С.478.

55 Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. — Ф.XXIV. — Од. зб. 2453. — № 315 — С. Арк. 1.

56 Донесение Мазепы от 8 февраля 1690 // Дополнения к актам историчесикм. — СПб., 1872. — Т. ХІІ. — С.349.

57 Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Т.3. — С.66.

58 Костомаров Н. Мазепа. — С.45.

59 Франко І. Зібрання творів в п’ятдесяти томах. — К.: Наукова думка, 1986. — Т.47. —  С.146—147; Т.43. — C.123—130.

60 Письмо львовского епископа Иосифа Шумлянского. — С.478.

61 Там само.

62 Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — Т 2. — С.204.

63 Письмо львовского епископа Иосифа Шумлянского. — С.478.

64 Письмо гетмана Мазепы Иосифу Шумлянскому // Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — Т.2. — С.481.

65 Письмо гетмана Мазепы к польскому королю Яну ІІІ, 15 марта 1690 // Там само. — C.480.

66 Там само.

67 Darowski A. Szkice… — C.217.

68 Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской порты до начала XVIII века. — СПб., 1887. — С.626—628;
Крип’якевич І. Всесвітня історія. — К.: Либідь, 1995. — С.342.

69 Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. — Т.3. — С.66.

70 Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Отоманской порты до начала XVIII века. — С.628.

71 Павлищев Н. И. Польская анархия при Яне Казимире и война за Украину. — СПб., 1887. — Т.3. — С.146.

72 Там само.

73 Бобржинский М. Очерк истории Польши. — СПб., 1891. — Т.2. — С.228;
Бандтке Г. История государства польского. — СПб., 1830. — Т.2. — С.404.

74 Бандтке Г. Вказ. праця. — Т.2. — С.404.

75 История Польши. — М.: Изд. АН СССР, 1954. — Т.1. — С.281.

76 Письмо короля Яна ІІІ полковнику Искрицкому 20 июля 1690 г. // Черниговские губернские ведомости. — 1850. — № 45. — С.419.

77 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн.VII. — С.487.

78 Darowski A. Szkice… — S.235.

79 Ibid. — S.225.

80 Ibid.

81 Соловьев С. Вказ. праця. — Кн.VII. — С.486.

82 Darowski A. — Szkice… — S.235.

83 Ibid. — S.227.

84 З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. — С.71.

85 Там само.

86 Там само. — С.72.

87 Там само.

88 Эварницкий Д. Источники для истории запорожских козаков. — Владимир, 1903. — Т.1. — С.382.

89 Там само. — С.401.

90 Павленко С. Міф про Мазепу. — С.97.

91 Там само. — С.98.

Схожі публікації:

  1. Між двома прірвами, (фільм) 1993 р. — www.mazepa.name
  2. Іван Мазепа — Сергій Павленко
  3. Взаємини Івана Мазепи з господарями Валахії та Молдови (за недрукованими листами гетьмана 1691–1700 рр.) — В’ячеслав Станіславський
  4. Перші роки гетьманування Івана Мазепи — Тарас Чухліб
  5. Службова кар’єра козака Мазепи — Тарас Чухліб

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>