Про Мазепу у Відні

З підрозділу «Публіцистика»

Наталя Цікра

Нотатки з літературознавчого семінару «Образ Мазепи в російській, українській та польській літературах», що проходив в Інституті славістики Віденського університету з 8 жовтня 2007 р. по 28 січня 2008 р.

Австрійські плани гетьмана

Чи був Іван Мазепа в австрійській столиці — невідомо. Але те, що популярні віденські газети ще на початку 18 ст. писали про українського гетьмана, факт вже підтверджений. Так, віденський двотижневик «Der Posttagliche Mercurius» від 25 березня 1705 р. писав: «Москва 11 лютого. Вчора виїхала їх Ексцеленція, пан Герман (Іван) Мазепа, генерал або головний вождь запорозьких козаків до своєї резиденції в Батурин на Україну». Інший віденський двотижневик «Das Wiennerische Diarium» від 16 грудня 1706 р. теж згадує Івана Мазепу, називаючи його фельдмаршалом.

Також цікавим є факт, що у Відні, у Державному архіві, зберігається лист І. Мазепи до тодішнього цісаря Йосифа І з проханням надати йому титул князя Священної Римської імперії. Цей лист не містить дати (на думку історика Теодора Мацьківа це був 1707 р.) і був написаний німецькою мовою. Чи володів Мазепа цією мовою і власноручно написав цей лист до цісаря, чи це зробив хтось із його канцелярії — не з’ясовано. У листі мова йде про заслуги українського гетьмана у війнах проти турків, зокрема про його участь на стороні «Священої ліги», яку в 1684 р. створив Леопольд І, батько цісаря Йосифа І, проти Оттоманської Порти. А також у листі розповідається про повноваження І. Мазепи як українського гетьмана і висловлюється сподівання, що цісар присвоїть йому княжий титул.

1 вересня 1707 р. за наказом цісаря гетьманові Іванові Мазепі надано титул «Князя Св. Римської імперії», про що свідчить підпис князя Шемборна на останній сторінці цього ж листа від Мазепи та запис в реєстраційній книзі (том ХІІ). Проте, грамоту із присвоєним княжим титулом Мазепі отримати не вдалось через те, що її не було викуплено. Німецькому дипломатові, який був на службі в Росії і який за дорученням Петра І приїхав до Відня, щоб забрати грамоти із титулом графа для царського канцлера Ф. Головкіна і титулами князя для О. Меншикова та І. Мазепи, забракло грошей для грамоти гетьманові, хоч для цієї справи гетьман особисто передавав три тисячі дукатів Меньшикову. Згодом ця невикуплена грамота зникла.

Європейська мазепіана

У австрійських університетах студенти та аспіранти самостійно обирають лекції та семінари для відвідування. На початку семестру я передивлялась теми університетських занять і натрапила на ім’я Мазепи. Спершу я очам своїм не повірила. Моє здивування трішки спантеличило мого австрійського товариша Філіпа Хофенедера, який допомагав мені розібратися в особливостях навчального плану. Пилип, як він сам себе по-українськи називає, вивчав на славістиці російську та польську мови, а згодом добровільно зайнявся ще й українською. Остання йому припала до душі, і зараз він пише дисертацію про українські граматики кінця ХІХ ст. на Галичині. З серйозним виразом обличчя він заявив, що нічого дивного нема, що обрано саме цю тему. Адже, на його думку, Іван Мазепа є відомою постаттю не лише в українській, російській та польській літературах, а й в західноєвропейській літературі та культурі.

Як же здивувався Пилип, коли я розповіла про ситуацію з Мазепою в Україні. Працюючи на кафедрі українознавства Національної академії оборони України, ми з колегами пропонували запровадити спецкурс «Образ Мазепи в українській літературі» для наших офіцерів. Адже про гетьмана писало багато талановитих українських авторів: Б. Лепкий — 5 історичних повістей, В. Сосюра — поема «Мазепа», С Руданський — вірші-думи «Мазепа, гетьман український», Ю. Федькович — історична трагедія «Мазепа», Л. Старицька-Черняхівська — драма «Іван Мазепа» та ін. І кому, як не українським офіцерам необхідно знати про цю постать. Але ініціативу кафедри не було підтримано. Непотрібним виявився не лише Мазепа, — незабаром і українській мові, літературі та етнології, — в академії не знайшлося місця. У серпні 2006 р. кафедру українознавства НАОУ було ліквідовано. А вона була заснована разом із академією на зорі незалежності.

Більшість учасників семінару були австрійці на чолі з університетським професором Алоїсом Волданом. Інший наш професор Федір Поляков був родом з Росіі. Дві студентки приїхали з Польщі, один аспірант виявився італійцем, двоє з України. На першому занятті вище згадані професори запропонували нам теми для виступу та написання невеликої наукової роботи. Спершу були вступні лекції професорів про Івана Мазепу як історичну постать, а невдовзі слово перейшло до студентів.

Варто відзначити, що цей науковий семінар мав компаративістичний характер. Тож деякі теми передбачали зіставлення та порівняння образу Мазепи в українській, російській, польській літературах із образом гетьмана в англійській та французькій літературах. Наведу для прикладу лише деякі теми: «Мазепа» Д. Байрона та «Полтава» О. Пушкіна. Байронізм у Пушкіна«, «Віктор Гюго „Мазепа“ і О. Пушкін „Полтава“. Були виступи і на теми: „Образи Мазепи та Петра І в творах Вольтера“, „Войнаровський“ К. Рилєєва та „Полтава“ О. Пушкіна», «З-під Полтави до Бендер» Б. Лепкого в контексті традицій української історичної повісті«, «Образ Мазепи в „Спогадах“ Я. Пасека», «Мазепа» Ю. Словацького на тлі польської традиції" тощо.

Несподіванкою було й те, що в австрійських університетах твори прийнято читати в оригіналі. Учасники нашого семінару читали тексти не лише російською, українською та польською, а й англійською та французькою. Так, було прочитано та проаналізовано уривок твору Вольтера «Історія Карла ХІІ», який власне і дав початок європейській мазепіані. Текст читали спершу в перекладі на німецьку, а далі зіставляли його із французьким оригіналом. Поема «Мазепа» Байрона, написана під впливом Вольтера, також звучала на семінарі мовою оригіналу, тобто англійською. Дещо новим виявилось і те, що на літературознавчому семінарі було розглянуто образ Мазепи не лише в літературі, а й в музиці та живописі. Цікавим був виступ на тему «Образ Мазепи в музичній спадщині (П. Чайковський, Ф. Ліст, М. Бальфе)», який доповнювався прослуховуванням музичних творів. А тема «Мазепа» Віктора Гюго та твори про Мазепу французьких художників" була висвітлена в супроводі із демонстрацією художніх полотен.

Український контекст

Наприкінці жовтня у Відень приїхала моя добра подруга, культуролог Світлана Куцак. Вона погодилась розповісти про особливості українського бароко доби Мазепи. Її розповідь супроводжувалась демонстрацією фотографій церков та соборів Мазепи, краса та неповторність яких вразила студентів-іноземців. Вони здивувались, почувши, що всього гетьманом було збудовано та відновлено близько шістдесяти православних церков та соборів. В одному із перших виступів на семінарі прозвучало, що український гетьман грав на бандурі та, ймовірно, був автором пісні «Ой горе тій чайці». Учасники семінару виявили бажання почути цю пісню, а також побачити, як виглядає та звучить бандура. Завдяки моїм хорошим знайомим пісню «Ой горе тій чайці» спеціально для нашого семінару записали учасники ансамблю традиційної музики «Буття» з Києва. Іноземні професори, студенти та аспіранти були в захопленні. А з дівчиною, яка професійно грає на бандурі, я мала щастя познайомитись у Відні. Катерина Крекотун, родом із Чернігова, все своє дитинство та юність присвятила навчанню грі на такому рідкісному в наш час інструменті. Нині вона працює міжнародним кореспондентом Українського національного радіо в Австрії, а також навчається на журналістиці у Віденському університеті. Отож, на останньому занятті літературознавчого семінару вона спершу розповіла про історію української бандури, а далі виконала дві народні та одну авторську пісні. Чарівне сопрано Каті викликало шквал позитивних емоцій у слухачів.

Семінар минув, але знаю, що це була яскрава подія не лише для мене, а й для моїх іноземних колег. Через Мазепу вони більше дізнались про українську історію, літературу, культуру, багато розпитували про Україну. Дехто вже побував у нас, інші виявили бажання. Їм усім дуже цікаво побачити Київ, Чернігів, Полтаву, Батурин і все пов’язане із гетьманом Іваном Мазепою.

«Спершу постать Мазепи знайшла своє відображення не в російській культурі, а в західноєвропейській», — інтерв’ю з професором Віденського університету Алоїсом Волданом

У Інституті славістики Алоїс Волдан викладає польську літературу. Сам він вивчав російську та польську мову і літературу. Загалом володіє сімома іноземними мовами. Українську вивчав самостійно, читаючи українську літературу і спілкуючись з українцями. Професор Волдан пише та друкує статті про українську літературу, виступає з науковими доповідями, перекладає польську та українську літератури.

Розмовляла: Наталія Цікра

— Пане професоре, чому саме український гетьман Іван Мазепа став темою літературознавчого семінару в Інституті славістики і хто був автором цієї ідеї?

— Ви знаєте, що Мазепа віддавна є темою літературознавчих досліджень. Мені необхідно було підготувати компаративістичний семінар з літератури, а Мазепа якнайкраще підходив.

— Чи планується повторне проведення цього літературознавчого семінару?

— Це дуже можливо, — виявилось, ця тема є набагато ширша. Протягом семінару ми побачили, що існує ще багато інших цікавих проблем, літературознавчих та культурознавчих, пов’язаних з постаттю Івана Мазепи. Думаю, останнім часом вони є важливими для українців, для їхньої національної самовизначенності. З’ясування цих наукових проблем, в центрі яких виступає український гетьман, є важливим для призми відносин України зі Сходом та Заходом. А ще в наступному році важлива дата — 300 років від дня Полтавської битви, що робить постать українського гетьмана дуже актуальною.

— На Вашу думку, учасників літературознавчого семінару більше зацікавив Мазепа як романтичний герой чи Мазепа як український гетьман, політичний та культурний діяч?

— Слід відразу зазначити, що вони, мабуть, спершу взагалі нічого не знали про цю постать, окрім українських студентів. Але мені здається, що всім учасникам семінару Мазепа був більш цікавий як історична постать, як представник української державної думки, ніж лише як літературний образ. Такий результат заздалегідь не планувався, але добре, що так сталося. Дослідження образу Мазепи у європейських літературах стало гарною нагодою для наших студентів розширити знання про Україну. Раніше про Мазепу вони могли знати лише з російської літератури, з «Полтави» Пушкіна. Тепер вони відкрили не лише негативно змальованого персонажа, а й постать, що знаходиться між двома світами: Сходом та Заходом, — як і сама Україна. І, що найменш відомо було нашим славістам, що спершу постать Мазепи знайшла своє відображення не в російській культурі, а в західноєвропейській.

— Якщо Ви вже самі згадали поему «Полтава», то чи настільки образ Мазепи там є негативним, як прийнято вважати?

— Звичайно ж, не такий негативний. Мазепа у Пушкіна — це психологічний образ. Автор змальовує його як глибоку приховану особистість. На політичному рівні він — негативний образ. Але на особистісному — трагічний. І не варто забувати, що Мазепа в «Полтаві» виступає як романтичний герой. Як, зрештою, і в Байрона. Романтичний герой завжди ані позитивний, ані негативний.

— Чому така пильна увага приділялась тому, щоб студенти читали твори в оригіналі?

— Тому що у нас так прийнято. Згадайте німецький переклад Вольтера, де зустрічались помилки в географічних назвах. Тому ми зіставляли німецький переклад із французьким оригіналом. Крім того це хороший стимул для вивчення нових іноземних мов. Наші студенти, на жаль, не всі знають українську мову. Переважна більшість вивчає російську та польську, а на семінарі вони мали можливість читати тексти українською мовою, цим самим розпочати вивчення нової слов’янської мови. Це певною мірою педагогічний метод. Звичайно, якщо текст написано турецькою чи китайською мовами, то ми будемо читати в перекладі німецькою. Але якщо твір написаний європейською мовою, варто читати в оригіналі.

— На семінарі звучали виступи про образ Мазепи не лише в літературі, а й в музиці та живописі. Це давня традиція в австрійських університетах?

— Знаєте, це не зовсім нове. Адже в компаративістиці в зіставленні та порівнянні досліджуються не лише літературні твори, а й твори літератури із творами художнього та музичного мистецтва. А щодо нашого семінару, то ехо Мазепи залишилось передовсім в французькому живописі. Цікавою є інтеракція між літературою та живописом.

— Чи використовували Ви під час підготовки та проведення семінару українські дослідження, які стосуються теми Мазепи?

— Спочатку я використовував дослідження, написані в діаспорі. Передовсім це історична та джерелознавча література. Але згодом почав цікавитись сучасними українськими науковими розвідками про Івана Мазепу. Найновіші та найактуальніші дослідження є зараз саме в Україні. Варто згадати, наприклад, книгу Ростислава Радишевського та Володимира Свербигуза «Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко». Це дуже цікава спроба включити Мазепу у світ бароко, досить важливий для України період, де перетинались західноєвропейські фактори із регіональними, а саме українськими.

— Останнє питання дозвольте поставити від імені сучасних українських істориків. Чи передбачається співпраця між австрійськими та українськими науковцями і студентами: спільні конференції, круглі столи, написання спільних наукових праць?

— Наразі я не маю конкретних партнерів, але це дуже перспективна справа. Тому що тепер на Заході, та й не лише на Заході, однією й важливих проблем є проблема національного тотожності. Це не лише суто літературознавча методологія, а культорознавча, гуманітарна проблема. У її рамках розглядати постать Мазепи як фактор національного ідентитету було б дуже актуально. Я знаю, що у Полтаві є пам’ятник російським воїнам, але немає українським. Він з’явиться неодмінно. Адже на якому рівні відбуватиметься увіковічення пам’яті Мазепи в пам’ятниках, назвах вулиць, стільки місця займатиме постать Мазепи в пам’яті українців. Цікавим було б поєднання українського історичного фактору із загальноєвропейським актуальним дискурсом. І це можна було б зробити з колегами з України.