Інтродукція…

«Ось, Ваша Величносте, велика подія, за якою прийдуть ще більші»…
З листа французького амбасадора в Туреччині, маркіза де Ферріолъ, до Людовика XIV, у липні 1709 року.

Багато на світі є гарних країн,
І мов, і народів… Та нині
Одній ми складаєм найнижчий поклін
За те, що не хоче згинати колін, —
Нескореній Україні!

Далеко на Сході — руїна страшна,
І наша Вітчизна — в пожежі;
Та гордо над морем звелася вона,
Неначе нездолана вежа!

Вона за бійцем посилає бійця
Вогонь почорнілого степу.
Вдивіться ж у риси ясного лиця
її полководця, мистця і бійця —
Нескореного  Мазепи!

Багато на світі є гарних країн,
І мов, і народів… Та нині
Одній ми складаєм найнижчий поклін
За те, що не хоче згинати колін, —
Прекрасній своїй Батьківщині —
Нескореній Україні!

Далі…

До збірки відомого письменника Леоніда Полтави (1921–1990) увійшли історичний роман з часів гетьмана Івана Мазепи «1709» та поема «Нескінчений бій». В художній формі автор змальовує період героїчної боротьби українського козацтва в союзі з військами Карла XII за незалежність від Московії.
Видання здійснено з нагоди 295-ліття з дня трагічної поразки під Полтавою та рекомендоване всім, хто цікавиться минулим рідного краю та переймається його долею тепер і в майбутньому.

Зміст
Вступне слово
Смак сонця — смак життя
Гармашів хутір
Шабля гетьмана Мазепи
Гості
Жан Казімір Балюз
Остапова наука
Гетьманські кур’єри
Мелашка
Петро І у Києві
Осінь 1707
Зустріч володарів
Шведи в Писарівці
Кобзарі
Нічний гість
Царська печатка
Остап вирішив
Бій під Полтавою
Вітрова Балка
Три слова
Сповідь
Барильце з золотом
Москва в Писарівці
Справжній союзник
Пожарище
Млинові жорна

Далі…

З анотації: «Віршований роман „Сповідь Мазепи“ — це відчайдушний крок Андрія Гудими до повернення Україні світлого імені славного її сина. У роздумах автора проглядається чітке перевисання тієї доби у наше сьогодення. Це звучить як засторога нині сущим політикам, державотворцям і нашому терплячому народові, якому Небесними Силами визначено бути незалежним».

Червня 25 дня року 1687 поблизу р. Коломак гетьманом обрано Івана Мазепу. І йому вгліла Москва: «…дабы службу и радение показати», збудувати шанці на р. Самарі, Орелі… Старшина віншує Мазепу, та без чолобиття гетьмана нема. А Москва тим часом захлиналась у боротьбі за престол між Софією і Петром. Далі…

Переклад Д. Загул

І

В жахливий день біля Полтави
Од шведів щастя утекло.
Навкруг порубане, криваве
Все військо Карлове лягло,
Військова міць, воєнна слава.
Така ж, як ми, її раби, —
Майнула до царя, лукава,
І врятувався мур Москви. —
До того пам’ятного року,
До ще жахливішого дня,
Що на ганьбу й різню жорстоку
Ще більше виставив ім’я,
Ще більше військо дав на злім. —
Одному грім, а блиск усім.
ІІ

Такий од долі жереб впав:
І Карло день і ніч тікав
Через поля, річки, діброви
В чужих і власних краплях крови.
За нього ж тисячі лягло,
А й слова скарги не було
На честолюбця в день заглади.
Як правда не боїться влади.
А як загинув кінь його,
Убитий кулею на полі,
Гієта дав йому свого
І вмер у російській неволі.
Та й цей скакун звалився з ніг,
Як чвалом кілька миль пробіг.
І в пущі, в темній глушині,
Де навкруги ворожі чати
Вже розвели свої вогні,
Прийшлося Карлу ночувати.
Чи ж це ті лаври, той вінок
Воєнної потуги й слави,
Що забирав останній сок
З народів шведської держави?
Мов неживого під сосну
Поклали короля до сну.
Тягуча ніч, холодний іній,
Гарячка ран, непевна путь
Йому заснути не дають —
Затерпло тіло, рани сині…
Та мужньо зносить володар
Від долі посланий удар,
Бо підкорив нестерпні болі
Своїй твердій і впертій волі,
Що перед нею всі пригоди
Німіють, як колись народи.

Далі…