Бібліотека

www.mazepa.name — Нова публікація про розкопки в Батурині
www.mazepa.name — Керамічний декор з палацу Івана Мазепи
www.mazepa.name — Новий науково-популярний буклет “Батуринської археологічної експедиції” на сайті “Ім`я Івана Мазепи”
www.mazepa.name — Дмитро Донцов про образ Мазепи в західноєвропейській літературі
www.mazepa.name — Звіт про розкопки Батурина у 2016 році
www.mazepa.name — Новий археологічний звіт про дослідження Батурина
www.mazepa.name — Цікаве про підлоги Мазепинського палацу в Батурині
www.mazepa.name — Останні повідомлення про архелогічні дослідження Батурина
www.mazepa.name — Археологи звітують
www.mazepa.name — Черговий звіт про розкопки у Батурині протягом 2013-2014 років
www.mazepa.name — Про розкопки в Батурині
www.mazepa.name — Підлоги гетьманських палаців
www.mazepa.name — До питання про колишню архітектуру Батурина
www.mazepa.name — Чергові публікації про розкопки на Гончарівці в Батурині
www.mazepa.name — Нові публікації про результати археологічних розкопок у Батурині
www.mazepa.name — Роман “Молодість Мазепи” Михайла Старицького в бібліотеці сайту
www.mazepa.name — Про декор мазепинського палацу у Батурині
www.mazepa.name — Садиба Івана Мазепи у Батурині
Богдан Лепкий — Трилогія «Мазепа» в 5-ти томах
www.mazepa.name — Нове в історіографії «мазепіани»
Ковалевська О. — Збірник «МАЗЕПА»: реконструкція видавничого проекту 1939–1949 років
Сердюк Н. — Інтерв’ю з д-р Володимиром Мезенцевим про цьогорічні розкопки у Батурині
Мезенцев В. — Дуже багато означає – відродити цей храм
Мезенцев В. — Відбудова церкви Івана Мазепи в с. Дегтярівці у 2011 р.

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

За кожне побачення — 10 тисяч червінців?

(Відгук на публікації у «Фактах и комментариях»*)

У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того ж року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у яких українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі. Все це подалося на двох полосах під соусом знайдення «ключа к тайне Ивана Мазепы» спочатку «обыкновенным школьным учителем истории» Сергієм Дьоміним, а потім Іваном Федосійовичем Мазепою, «вероятным потомком». Шукачі «правды» з допомогою «Фактов» оприлюднили читачам стільки нового викривального компромату про гетьмана, що перевершили, здається, всіх фальсифікаторів його біографії разом узятих. Власник однієї-єдиної папочки з розшуковими документами С. Дьомін, схоже, якимось чином побував у ХVІІ столітті у дні, коли мати колисала І. Мазепу у колисці, і вже тоді він, підступний син, не міг дивитися в її очі, бо мав «бесовские мысли»! «Історик» практично через кожен абзац цитує його думки. Наприклад: «Я для нее (матері.-Авт.) ни лях, ни казак, а выродок», — считал Иван«. С. Дьомін не уточнює, з якого джерела (невідомого всім маститим історикам!) чи сновидіння він це запозичив. Але звучить ефектно!

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Таємна місія агента Мазепи Соломона (1689–1690 рр.) до Варшави з проханням допомоги

У листопаді 1689 р. до польського короля Яна Собеського прибув з України чернець Соломон. Королівський покоєвий Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольника Івана Волкова, що прибулець був з образом Спаса в Кримському поході і привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою[1]. Довірений інформатор не знав про зміст написаного.

М. Костомаров однозначно трактує прихід ченця до Варшави як хитромудру провокацію проти гетьмана його недоброзичливців, які тоді намагалися скомпрометувати українського керманича анонімними доносами про його таємне бажання з’єднати Україну з Польщею. "Обласканий московським урядом, не маючи при цьому причини остерігатися припинення до себе довіри,  — зауважував він,  — Мазепа нічим не спонукався до зради: польська сторона не була могутня, а московська дуже слабка. Мазепа не був ще таємним ворогом російського царя і російської держави, тому що це не надавало йому ніяких вигод"[2]. Майже подібну точку зору відстоював й О. Оглоблин[3].

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Організація імпічменту Мазепи 1707 року

Про донос генерального суддi Василя Кочубея на I вана Мазепу є чимала лiтература, яка пояснює його вчинок прагненням викрити гетьмана як зрадника царя, довести свою вiрнопiдданicть Петру I i помститися за «наругу» над дочкою Мотрею1. Тим часом уважне вивчення слiдчих документiв у цiй справi, обставин появи чолобитної дають пiдстави зробити дещо iншi висновки щодо мотивацiї написання викривального документа.

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Чи зраджував І. Мазепа Карла ХІІ?

Вчинки гетьмана І. Мазепи і досі є предметом прискіпливого аналізу, вивчення. У них — розгадка масштабів його особистості, помислів, культури політичного діяча доби кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століть.

Останнім часом ряд істориків звернули увагу на джерела, які начебто суперечать тим уявленням, що склалися після розпаду СРСР в Україні про І. Мазепу як патріота, високоморальну і високоосвічену людину.

Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман направив до царя Петра І миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби в результаті цього отримати амністію.

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Ольга Ковалевська

Це право належить нам. Хто вирішить долю пам’ятника гетьману Івану Мазепі?

Незвичайне життя гетьмана Івана Мазепи, його довголітня та результативна діяльність на благо Україні сприяли формуванню стійкого переконання патріотично налаштованих нащадків у тому, що ця колосальна постать заслуговує на гідне увіковічення. Зрозуміло, що встановлення пам’ятника «зраднику українського народу та віковічної дружби з братнім російським народом» в радянській Україні з пропагандистсько-ідеологічних причин було неможливим. Водночас серед українців діаспори досить довгий час ця ідея не знаходила відповідної фінансової підтримки. З набуттям Україною статусу незалежної держави питання вшанування пам’яті про гетьмана І. Мазепу стало актуальним, але з’явилася проблема іншого характеру, а саме — відсутність сталої іконографічної традиції у відтворенні образу гетьмана. Потрібен був час, щоб спробувати цю проблему вирішити. Відбувалося це в трьох основних напрямках. З одного боку, сучасні українські художники у своїх творах здійснили спробу повернутися до легендарно-романтичного трактування образу Мазепи, що було притаманне творам живопису ХIХ ст. З іншого боку, вивчення історії України періоду гетьманування Івана Мазепи, дослідження наукової літератури, присвяченої проблемі іконографії гетьмана, а також праця художників у власних творчих лабораторіях, дозволили створити цілу низку портретів гетьмана Мазепи, які відображали сприйняття цього образу сучасними митцями. І нарешті було здійснено кілька спроб втілити бачення Мазепи не лише в творах живопису або графіки, але й скульптури. Останній досвід був надзвичайно важливим, бо саме він дозволив, нарешті, створити пам’ятники великому гетьману.
Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Володимир Панченко

Відзначити — чи «влипнути»?

«В своїй хаті — своя правда.»

Тарас Шевченко

Наближення «круглих» історичних дат — добра нагода поміркувати про наші стосунки з власною історією. Особливо ж, якщо йдеться про події, які протягом тривалого часу викликають контраверсійні судження, а то й просто суспільні збурення. Саме до таких «неспокійних» дат належать 300-ліття українсько- шведського союзу, укладеного гетьманом І. Мазепою та королем Швеції Карлом ХII, а також 300-ліття Полтавської битви. Це про них ідеться в статті Кирила Галушка «Святкування» чи «відзначення», або доки триватиме для українців Полтавська битва" («День», 23 червня ц. р.), яка якраз і спонукала мене взятися за перо. Тим паче, що незадовго до її появи на сторінках видання мені також — як і К. Галушку — випало побувати в тих місцях, де колись у ратних поєдинках випробовували свою долю Карл ХII, Петро I та Іван Мазепа, і отримати чималу «дозу» вражень від побаченого й почутого.
Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Кирило Галушко

«Святкування» чи «відзначення», або Доки триватиме для українців полтавська баталія?

Великі історичні ювілеї завжди змушують нас хоч трошки замислитися над тим, як багато у нашому житті є наслідком визначних подій, які відбулися сотні років тому. Існують такі віхи і такі постаті в долях народів, які позначають цілі епохи: Жанна д’Арк і зняття англійської облоги з Орлеана, Велика Революція і Наполеонівські війни — для французів, збройне об’єднання нації в одній державі — для італійців та німців, війна за Незалежність та громадянська війна — для американців, Полтава і Бородіно — для росіян, зруйнування Храму та Голокост — для євреїв, Перемога 1945 року — для всіх, хто зазнав наруги фашизму. Кожний народ знає ті визначальні моменти своєї історії, які зробили його таким, яким він є, безвідносно до того, були це величні перемоги або катастрофічні поразки, що ставили його на межу виживання. Українці в цьому сенсі мало чим відрізняються від інших, за єдиним винятком, — у них коротша пам’ять про самих себе і набагато краща та уважніша щодо моментів «спільної історії» — адже останні 350 років вони набагато частіше вважали себе частиною чогось більшого, аніж лише «український народ». Короткі спалахи незалежного існування швидко топилися в крові, і набагато довші часи українці вивчали свою історію з чужих слів, починаючи вірити у ті історичні концепції, які відводили їм місце лише на маргінесі чиєїсь набагато більш «славної», але, зізнаємось, — чужої історії. А чужа історія — це чужа доля.
Далі…