Бібліотека

www.mazepa.name — Поняття «мазепинець», «измена», «изменник» в суспільному дискурсі XVIII ст.
www.mazepa.name — Ще раз до дискусії про місце Коломацької ради 1687 року.
www.mazepa.name — Звіт про розкопки Батурина у 2017 р.
www.mazepa.name — Нове джерело до біографії Мазепи
www.mazepa.name — Нова публікація про розкопки в Батурині
www.mazepa.name — Керамічний декор з палацу Івана Мазепи
www.mazepa.name — Новий науково-популярний буклет “Батуринської археологічної експедиції” на сайті “Ім`я Івана Мазепи”
www.mazepa.name — Дмитро Донцов про образ Мазепи в західноєвропейській літературі
www.mazepa.name — Звіт про розкопки Батурина у 2016 році
www.mazepa.name — Новий археологічний звіт про дослідження Батурина
www.mazepa.name — Цікаве про підлоги Мазепинського палацу в Батурині
www.mazepa.name — Останні повідомлення про архелогічні дослідження Батурина
www.mazepa.name — Археологи звітують
www.mazepa.name — Черговий звіт про розкопки у Батурині протягом 2013-2014 років
www.mazepa.name — Про розкопки в Батурині
www.mazepa.name — Підлоги гетьманських палаців
www.mazepa.name — До питання про колишню архітектуру Батурина
www.mazepa.name — Чергові публікації про розкопки на Гончарівці в Батурині
www.mazepa.name — Нові публікації про результати археологічних розкопок у Батурині
www.mazepa.name — Роман “Молодість Мазепи” Михайла Старицького в бібліотеці сайту
www.mazepa.name — Про декор мазепинського палацу у Батурині
www.mazepa.name — Садиба Івана Мазепи у Батурині
Богдан Лепкий — Трилогія «Мазепа» в 5-ти томах
www.mazepa.name — Нове в історіографії «мазепіани»
Ковалевська О. — Збірник «МАЗЕПА»: реконструкція видавничого проекту 1939–1949 років
Сердюк Н. — Інтерв’ю з д-р Володимиром Мезенцевим про цьогорічні розкопки у Батурині
Мезенцев В. — Дуже багато означає – відродити цей храм
Мезенцев В. — Відбудова церкви Івана Мазепи в с. Дегтярівці у 2011 р.

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Публіцистика»
В’ячеслав Станіславський

Гетьман Іван Мазепа як реформатор козацької держави

Діяльність Івана Мазепи як будівничого держави вирізняється масштабністю, планомірністю та високою результативністю. На нашу думку, завдання, які стояли перед ним, як правителем Війська Запорозького, можна звести до кількох найважливіших напрямків: гарантування непорушності своєї влади; підтримання стабільності в суспільстві; забезпечення й сприяння його соціальному, економічному й культурному розвитку; оборона держави від посягань зовнішніх противників; поширення влади на втрачені українські землі, насамперед, на Правобережну Україну, а також максимально можливе зростання контролю над Запорозькою Січчю.

У дослідників не викликає сумніву те, що Івану Мазепі були притаманні всі найважливіші риси, необхідні для керівника держави. Найкращим свідченням цього є його політика, яка забезпечила виконання всіх зазначених завдань. І лише надзвичайні обставини — перенесення театру воєнних дій між Росією та Швецію на територію України призвели до краху політичної кар’єри гетьмана, а заразом і до поразки прагнень національно-патріотичних сил до державної незалежності. Аби не применшувати досягнень попередників, необхідно наголосити на тому, що йому довелося діяти в умовах відносної внутрішньої стабільності та забезпеченої обороноздатності перед зовнішніми викликами.

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Тарас Чухліб

Службова кар’єра козака Мазепи

Один з найповажніших дослідників біографії Івана Мазепи історик Микола Костомаров писав, що той вже за молодих років був відзначений польсько-литовським монархом Яном ІІ Казимиром як розумна і кмітлива людина. Іван, починаючи з 1659 року, виконує різноманітні дипломатичні завдання свого патрона — він відвозить листи до кримського хана Селім-Гірея, зустрічається з українськими гетьманами Іваном Виговським та Юрієм Хмельницьким. Про все зростаючу вагу придворного (а по-суті — ад’ютанта) промовисто свідчить надзвичайно важливе королівське доручення Мазепі, який мав привезти до України й вручити новообраному керманичу Павлові Тетері гетьманські клейноди. І хоча Тетеря й образився на те, що йому від імені короля булаву мав передавати «особа зовсім незначна, свій брат-козак, невідомий ні там, ні тут ніякою заслугою» (саме так було зазначено у гетьманському листі до Яна ІІ Казимира від 22 квітня 1663р.), але з іншого боку король не міг доручити таку важливу місію будь-кому.

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Тарас Чухліб

Перші роки гетьманування Івана Мазепи

Після скинення І. Самойловича відразу ж постало питання про обрання нового гетьмана. Однак серед козаків і старшини не було єдиної думки щодо кандидатури нового керманича козацької України. Серед претендентів на гетьманську булаву обговорювалися такі впливові на той час старшини як генеральний обозний В. Борковський, полтавський обозний П. Левенець, чернігівський полковник Я. Лизогуб. Серед названих був також і генеральний осавул Іван Мазепа.

Наприкінці липня 1687 року поблизу річки Коломак зібралася козацька рада, яка мала обрати чергового українського гетьмана. Майдан, де відбувалася рада був оточений московським військом, всередині якого встановили шатро російського князя В. Голіцина. Він і керував проведенням цієї неординарної ради на яку було допущено близько 2.000 козаків. По-суті з кандидатурою гетьмана визначилися вже під час проведення старшинського зібрання, яке відбулося у князівському шатрі. Тут, очевидно, за пропозицією В. Голіцина старшина погодилася визнати своїм провідником І. Мазепу. Сучасник тих подій, шотландець П. Гордон так описав цю подію у своєму щоденнику: «Старшини козаків таємно справилися про те, хто був би як гетьман найбільш до вподоби, генералісимусу (Голіцину — Авт.). І коли вони почули натяк, що цією людиною був би Мазепа, то усі вони з огляду на це таємно того ж вечора підписали листа».

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Тарас Чухліб

Гетьман Мазепа — об’єднувач України

«Вітчизна мила Україна, край тогобічний», — саме так неодноразово говорив гетьман Іван Мазепа про Правобережну Україну, де він народився. Як відомо вона на той час перебувала під владою іноземних держав і час була розділена міжнародними договорами між Річчю Посполитою, Московською державою та Османською імперією. Повернення «краю тогобічного» під Гетьманську булаву стало визначальним для всього періоду правління І. Мазепи.

Незважаючи на антиукраїнську спрямованість міжнародних угод, на Правобережжі продовжувало існувати козацтво. Під керівництвом білоцерківського (фастівського) полковника Семена Палія воно поступово піднялося на більш високий рівень самоорганізації та змогло відродити державні інститути, знищені тут у 70-х роках ХVІІ століття. Правобережні козацькі полки намагались об’єднатися з Лівобережною Україною у спільний гетьманат. І. Мазепа повинен був враховувати ці прагнення до об’єднання і впливати на царський уряд з метою позитивного вирішення цього питання. Разом з тим, Москва не хотіла порушувати умови «Вічного миру» з Польщею й погоджувалася на володіння польським королем правобережними землями України.

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

За кожне побачення — 10 тисяч червінців?

(Відгук на публікації у «Фактах и комментариях»*)

У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того ж року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у яких українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі. Все це подалося на двох полосах під соусом знайдення «ключа к тайне Ивана Мазепы» спочатку «обыкновенным школьным учителем истории» Сергієм Дьоміним, а потім Іваном Федосійовичем Мазепою, «вероятным потомком». Шукачі «правды» з допомогою «Фактов» оприлюднили читачам стільки нового викривального компромату про гетьмана, що перевершили, здається, всіх фальсифікаторів його біографії разом узятих. Власник однієї-єдиної папочки з розшуковими документами С. Дьомін, схоже, якимось чином побував у ХVІІ столітті у дні, коли мати колисала І. Мазепу у колисці, і вже тоді він, підступний син, не міг дивитися в її очі, бо мав «бесовские мысли»! «Історик» практично через кожен абзац цитує його думки. Наприклад: «Я для нее (матері.-Авт.) ни лях, ни казак, а выродок», — считал Иван«. С. Дьомін не уточнює, з якого джерела (невідомого всім маститим історикам!) чи сновидіння він це запозичив. Але звучить ефектно!

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Таємна місія агента Мазепи Соломона (1689–1690 рр.) до Варшави з проханням допомоги

У листопаді 1689 р. до польського короля Яна Собеського прибув з України чернець Соломон. Королівський покоєвий Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольника Івана Волкова, що прибулець був з образом Спаса в Кримському поході і привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою[1]. Довірений інформатор не знав про зміст написаного.

М. Костомаров однозначно трактує прихід ченця до Варшави як хитромудру провокацію проти гетьмана його недоброзичливців, які тоді намагалися скомпрометувати українського керманича анонімними доносами про його таємне бажання з’єднати Україну з Польщею. "Обласканий московським урядом, не маючи при цьому причини остерігатися припинення до себе довіри,  — зауважував він,  — Мазепа нічим не спонукався до зради: польська сторона не була могутня, а московська дуже слабка. Мазепа не був ще таємним ворогом російського царя і російської держави, тому що це не надавало йому ніяких вигод"[2]. Майже подібну точку зору відстоював й О. Оглоблин[3].

Далі…

З підрозділу «Публіцистика»
Сергій Павленко

Організація імпічменту Мазепи 1707 року

Про донос генерального суддi Василя Кочубея на I вана Мазепу є чимала лiтература, яка пояснює його вчинок прагненням викрити гетьмана як зрадника царя, довести свою вiрнопiдданicть Петру I i помститися за «наругу» над дочкою Мотрею1. Тим часом уважне вивчення слiдчих документiв у цiй справi, обставин появи чолобитної дають пiдстави зробити дещо iншi висновки щодо мотивацiї написання викривального документа.

Далі…