З підрозділу «Публіцистика»
www.mazepa.name

Реконструкція образу Івана Мазепи

Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською та надруковано В «Українському Історичному Журналі»
Оригінал статті у форматі pdf можна завантажити звідси.
Статтю розміщено із люб’язної згоди автора та редакції журналу.

Пошуки українськими істориками та мистецтвознавцями автентичних зображень Івана Мазепи тривають вже понад два століття. Проведена такими відомими дослідниками, як О. Лазаревський, М. Грушевський, Ф. Уманець, Б. Барвинський, І. Борщак, Б. Крупницький, В. Січинський, Т. Мацьків та іншими, значна пошукова робота дозволила сформувати перелік вірогідних портретів І. Мазепи, створених протягом кінця XVII — в першій половині XVIII ст. Серед них найбільш відомими були портрет з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, портрет з літопису С. Величка, портрети з родини Бутовичів, портрет роботи І. Нікітіна з Петербурзької Академії мистецтв (так званий портрет «Напольного гетьмана малороссийских войск»), портрет з Державного історичного музею у Москві, гравірований портрет роботи Яна (Жана) Пьотра (Пьєра) Норбліна де ля Гурдена, портрет з картиної галереї замку Гріпсгольм (Швеція), зображення на гравюрах, виконаних українськими майстрами І. Мігурою та Д. Галяховським, гравірований портрет роботи М. Бернігеротга та пізніші копії, виконані гравером Д. Бейлєм за малюнком С. Фальки, портрет з замку у Підгір’цях.

На жаль, виявлений матеріал лише частково дозволив згаданим дослідникам наблизитися до вирішення проблеми наявності автентичних портретів гетьмана Мазепи і майже зовсім не давав можливості відтворити реальні риси його обличчя. Практично кожен дослідник, хто брався дослідити проблему іконографії Мазепи, пропонував власний зображувальний ряд, на підставі якого намагався вибудувати якусь більш-менш вірогідну гіпотезу.

В результаті наукового пошуку та дискусій навколо портретів Мазепи частину зображень було відкинуто. Так, перш за все, була відкинута ціла низка так званих польських портретiв, до яких відносили різноманітні варіації зображень літнього чоловіка з роздвоєною бородою на взірець гравірованого портрета, виконаного рукою відомого польського художника та гравера Я. П. Норбліна. На гравюрі польського майстра насправді було зображено «жида-орендаря» з маєтку Чарторийських, прозванного «Мазепа», риси обличчя якого, абсолютно не відповідали описам зовнішності українського гетьмана. На користь цього твердження говорить факт перебування Я. П. Норбліна у маєтку Чарторийських, де він займався навчанням дітей князя Чарторийського малюванню. Цей факт зафіксований у праці Зигмунда Батовського. Крім того, згадане зображення атрибутовано саме як портрет «жида-орендаря в маєтках Чарторийських» («Zyd pachciarz w dobrach Czartoryskich») у графічному фонді Бібліотеки Народової у Варшаві та в колекції графіки у бібліотеці Оссолінеуму у Вроцлаві.

Жодної критики не витримував й «портрет Мазепи» з замку у Підгірцях. Як довели результати дослідження Б. Барвинського, це зображення виявилося портретом Ревери Потоцького. Переконатися у цьому можна, порівнявши зображення, відоме нам з літератури, як підгорецький портрет гетьмана Мазепи невідомого автора, з достовірними портретами Ревери Потоцького, що зберігаються у польських збірках мистецтва, зокрема у…. Хоча, не можна оминути того факту, що в опублікованому інвентарі Підгорецького замку за 1887 рік, під № 302 дійсно був записаний портрет Яна Мазепи: «Jan Mazepa/ Polska, koniec w.XVII (?). Ol.p?.», а крім того, там також було вказано й місце його розташування в одній із зал замку. Однак, цілком очевидно, що йшлося про інше зображення. До того ж, будь-яких інших згадок про наявність портрету українського гетьмана серед галерії родин Конецьпольських та Жевуських, яким належав палац в Підгірцях не існує.

Крім вище згаданих «польських портретів» та їхніх пізніших інтерпретацій та копій, досить скоро з переліку достовірних зображень І. Мазепи був виключений портрет «Напольного гетмана малороссийских войск» роботи відомого російського художника І. Нiкiтiна (бл. 1688—1741). Твердження про те, що І. Мазепа не міг бути зображений на цьому портреті, грунтовно довів В. Кравцевич. Дослідження манери виконання портрету показали, що він був написаний з натури за один сеанс. Біографії І. Мазепи та М. Нікітіна свідчать, що життєві шляхи гетьмана та художника ніколи не перетиналися, а отже, написати портрет І. Мазепи з натури митець не міг. Крім того, час написання портрету за каталогами Руського музею у Санкт-Петербурзі визначається як 20-ті роки XVIII ст. (точніше, підпис під портретом вказує 1720 р., а за підрахунками В. Кравцевича, він не міг бути написаним раніше 1723 — 1724 рр.) Дослідник твердить, що на полотні був зображений ні хто інший, як Павло Полуботок. У 1723 р. останній перебував у казематах Петропавлівської фортеці. І. Нікітін за дозволом Петра І відвідував П. Полуботка. Під час цих «відвідин» художник очевидно й написав його портрет. В будь-якому випадку, зображення, виконане рукою І. Нікітіна, не є портретом І. Мазепи.

До останнього часу найбільш достовірними портретами І. Мазепи, написаними олією на полотні, вважалися портрет з картинної галереї в замку Грипсгольм (Ggipsholm, Швеція) та портрет з Державного історичного музею (ГИМ, Росія). Обидва портрети стали відомі науковій спільноті досить давно, але історія з їхньою вірною атрибуцією виявилася дуже довгою та заплутаною. Як показали дослідження останнього часу, обидва портрети зображують не Івана Мазепу, а Казиміра Павла Яна Сапєгу — великого гетьмана литовського.

Проблема полягала у тому, що багато хто з українських дослідників ХІХ — ХХ ст., які цікавились цими портретами, задовольнялися записами в інвентарях (або книгах надходжень) про те, що ці зображення нібито відображають українського гетьмана І. Мазепу. Майже жоден з них не звернув увагу на кілька важливих деталей. По-перше, обидва портрети зображували особу, яка мала великі вуха, в той час як жоден з відомих описів зовнішності гетьмана не вказував на наявність такої особливості зовнішності І. Мазепи. По-друге, очевидним було неспівпадіння часу написання портретів, віку портретованої особи та реального віку гетьмана на той час. Портрет з Гріпсгольского замку був написав близько 1700 року, коли гетьману мало б бути 60—61 рік, а портретований має приблизно 45—50 років. Навіть прагнучи догодити замовнику портрета, художник не міг би «омолодити» його аж на 15 років. По-третє, з невідомих причин поза увагою українських дослідників залишився той факт, що мистецтвознавці неодноразово характеризували цей портрет, як типово польський палацовий або парадний портрет. Це визначення вказувало не лише на певні мистецькі традиції подібних зображень, але й на те, що на портреті міг бути зображений видатний діяч Речі Посполитої, а також, що розміри портретів передбачали наявність відповідних приміщень для їхнього «експонування», тобто великих палаців та сталої традиції формування картинних галерей. Нарешті, завдяки виявленню М. Каламайською-Саєд кількох ідентичних портретів, які мали чіткі підписи, щодо того, хто був на них зображений, а також проведення О. Ковалевською візуально-порівняльного аналізу рис обличчя вище згаданих портретів з низкою інших портретів преставників родини Сапєг, створених у різний час, вдалося остаточно переконатися в тому, що ці полотна не зображують І. Мазепу.

Таким чином, в переліку вірогідних портретів гетьмана залишилось дві нечисленні групи зображень. З одного боку це гравюри алегоричного чи суто релігійного змісту, присвячені І. Мазепі, а з іншого — це п’ять портретів, серед яких одне настінне зображення, малюнок в тексті литопису, гравюра на міді та два олійних портрети гетьмана.

Стосовно першої групи зображень, до яких відносилися гравюра «Хрещення Христа» або «CHRYSTUS W JORDANIE» (імовірно кінець XVII ст.), гравірована теза «PRICEPS ECCLESIARV TRIVMPHANS SANCTA SOPHIA AUGVSTO MILITAS NOMINI MAZEPIANO…» (1706 р.) І. Мігури та гравюра «Апофіоз Мазепи» (1708 р.) Д. Галяховського, варто зауважити, що їх автентичність не підлягає сумніву. Усі вони були виконані за життя гетьмана, а крім того, були йому присвячені. Це означало що, кожне зображення повинно було хоча б частково передавати характерні риси обличчя гетьмана, як то форма очей та носа, наявність вус чи бороди, лінію росту волосся, хоча це не було обов’язковим в силу іншого призначення цих творів.

Порівнюючи описи зовнішності І. Мазепи, залишені його сучасниками, із зображеннями на гравюрах, можна переконатися у тому, що в загальних рисах вони співпадають. Зокрема, усі сучасники гетьмана стверджують, що він був середнього зросту та худорлявої статури, хоча водночас «тіло його було міцніше, ніж тіло німецького рейтара» , що підтверджується зображеннями. Говорити про красу обличчя гетьмана як в житті, так і на гравюрах досить важко, через суб’єктивність понять «красивий», «гарний», «привабливий», але щодо «суворого обличчям, зложеного на козацький звичай», то усі три зображення наочно цє доводять. Теж саме стосується відповідності згадок про наявність у гетьмана вусів, достатньої кількості волосся, гордої постави голови та блискучих очей , з тими зображеннями, які присутні на гравюрах.

Дискусійним питанням, яке довгий час не давало спокою досліникам та заважало їм визнавати деякі зображення портретами І. Мазепи, було питання про наявність у гетьмана бороди. Проблема полягала у тому, що згідно описів зовнішності українського гетьмана, які в основному залишили особи з оточення шведського короля Карла ХІІ, І. Мазепа не мав бороди. Зображення з літопису С. Величка та гравюри «Хрещення Христа», де гетьман зображений з невеличкою борідкою, вважалися непереконливими свідченнями того, що цей факт міг мати місце. Нарешті, М. Богословському вдалося розшукати документальне свідчення того, що І. Мазепа носив бороду. Йдеться про інформацію російського резидента у Польщі, який повідомляв у Москву, що І. Мазепа, повернувшись з російської столиці: «був у французькому одязі і ніби-то за царським указом велів поголити собі бороду». В. Станіславському пощастило розшукати цей документ и перевірити запис, зроблений у квітні 1700 р.: «Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польському, будто из за Днепра пришла ведомость к пану краковскому такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской… И то сказывают, что он Мазепа был во францужском уборе; и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить, чтоб лутче бояр до сего обычаю и убору мог привесть…». Отже виходить, що І. Мазепа цілком імовірно міг носити бороду до 1700 року. Таким чином, розглянуті нами гравюри, які містили зображення І. Мазепи, цілком співпадають з описами його зовнішності і можуть вважатись достовірними зображення гетьмана, хоча техніка їх виконання не дозволяє відтворити обличчя І. Мазепи у звиклому для нас розумінні портрета.

Цю мету переслідував відбір, аналіз та спеціальна експертиза наступних зображень гетьмана, до яких відносяться зображення з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, портрет з літопису С. Величка, портрет гетьмана І. Мазепи з колекції Дніпропетровського художнього музею, портрет І. Мазепи з колекції Національного історичного музею України та гравюра М. Бернінгротга, опублікована на сторінках часопису «Europaische Fama» у 1706 р.

Кожен з цих портретів, крім портрету з ДХМ, періодично потрапляв до списків достовірних зображень І. Мазепи, над якими працювали попередні дослідники. Так само, як кожен з них викликав деякі сумніви щодо вірогідності зображення на них портрета гетьмана. Зокрема, так званий «лаврський» портрет. Вперше він був опублікований редактором журналу «Киевская старина» Ф. Лебединцевим у 1887 р. Усі згадки про нього та місце його розташування грунтувалися на джерелах, достовірність яких не можна було перевірити. До того ж, через загибель більшої частини зображень храму під час пожежі 1718 р., а також самого Успенського собору в роки Другої світової війни, питання наявності чи відсутності такого зображення, взагалі залишилося без відповіді. Перевірка рукопису «Память, что внутр великой святой Печерской церкви изображено…» з архіву Лукашевича, на яке іноді посилалися дослідники, стверджуючи, що в тексті цієї книги містилися усі описи настінних зображень Успенського храму, показала відсутність записів про світські зображення цієї споруди. При розгляді опублікованого в «Києвской старине» зображення, багатьох дослідників, зокрема О. Лазаревського, Ф. Уманця, А. Єнсена, І. Борщака, незадовольняв занадто молодий вік зображеної особи, його одяг, головний убір та деякі інші деталі. Однак дискусія навколо цього зображення, не перешкоджає звернути увагу на обличчя портретованого та піддати його експертизі.

Зображення гетьмана І. Мазепи, розміщене в літописі С. Величка, теж викликало чимало запитань. Його скоріше слід розглядати як ілюстрацію до тексту літопису, в якому воно мало відображати морально-психологічну характеристику «підступного гетьмана», ніж виконувати самостійну функцію та достовірно відтворити усі деталі обличчя. Автор цього зображення невідомий. Припущення щодо авторства самого С. Величка, не витримує критики через об’єктивні обставини життя автора літописа. Як свідчать результати дослідження А. Бовгирі, на прикінці свого життя С. Величко майже втратив зір, що зашкодило йому особисто займатися написанням тексту літопису. Твір писався різними особами, про що свідчать різні почерки писців. Саме тому, припустити, що напівсліпа людина могла власноруч малювати портрети та сцени битв, що розміщені в тексті рукопису, не видається слушним.

Портрет з гравюри М. Бернінгротга теж мав кілька застережень. З одного боку досить довгий час існувала плутанина щодо авторства цього зображення. Встановити істину у цьому питанні вдалося Т. Мацьківу, який довів, що справжнiм виконавцем цiєї гравюри був Мартiн Бернiнгротг. Пізніше, польським майстром С. Фалькою, з цієї гравюри була виконана копія, вперше надрукована у 1796 р., а згодом з того малюнка Д. Бейлєм була виконана інша гравюра. Крім того, було встановлено, що перше зображення було створено у 1706 р., тобто ще за життя гетьмана. Додамо також, що це зображення публікувалося в журналі «Europaische Fama» тричі: у 1706, 1708 та 1712 рр. Отже, як би воно подавало невірне зображення, то на той час було достатньо живих свідків, які бачили гетьмана на власні очі і могли спростувати цю публікацію. Але цього не сталося, з чого можна зробити висновок про достовірність цього портрету гетьмана. Між іншим, Т. Мацьків зазначив, що це зображення мало спiльнi риси з деякими iншими портретами гетьмана та вiдповiдало описовi зовнішності І. Мазепи, який залишив сучасник гетьмана Йоганн Вендель Бардiлi. З іншого боку, деякі дослідники занадто переймалися тим, що на цьому портреті ми не бачимо відповідної величі, з якою варто було зображувати гетьмана. Їм дуже не хотілося бачити в особі «літнього старця» з гравюри колись міцного та рішучого І. Мазепу. Але варто пам’ятати, що портрет був зроблений за три роки до смерті гетьмана, тобто коли реальний вік гетьмана (67 років), відповідав віку особи, зображеної на портреті.

Тривали дискусії точилися й навколо четвертого портрета. Він походив зі збірки В. Бутовича, нащадка колишнього генерального осавула Г. Бутовича, що належав до однодумців гетьмана І. Мазепи. На прикінці ХІХ ст. портрет був переданий власником до Київського міського музею, з 1924 р. перебував у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка, зараз є власністю Національного музею історії України.

Проблема із залученням цього зображення до переліку достовірних портретів полягала у тому, що обличчя портретованої особи було занадто «гладким». Це протирічило свідченням джерел щодо зовнішнього вигляду гетьмана І. Мазепи. На користь достовірності портрету, який міг зазнати серьйозних ушкоджень під час пізніших «поновлень» або «реставрацій», говорила лише наявність у правому верхньому куті зображення гербу «Курч» та інінціалів навколо нього. Літери «І. М. Г. В. Є. Ц. П. В. З.» були абрівіатурою повної назви титулу гетьмана Мазепи: «Іван Мазепа Гетман Війска Єго Царского Пресветлого Величества Запорозького». Ця титулатура гетьмана була досить відомою з документальних джерел та гравюр на честь гетьмана, виконаних, зокрема, у Чернігові.

Зі слів В. Бутовича стало відомо, що ще у першій половині ХІХ ст. була здійснена дуже невдала «реставрація» портрету, здійснена невідомим доморослим кріпосним маляром, що суттєво зіпсувало оригінал портрету. Крім «підмальовування» обличчя та зміни кольорів, цей горе-майстер ще й домалював гетьману стрічку та зірку ордену св. Андрія Первозваного, чого за твердженнями мистецтвознаців на початковому варіанті портрету не було. Очевидно розуміючи, що подібне «поновлення» було не на користь портрету та його історико-мистецькій вартості, В. Бутович висловлював бажання зняти пізніші нашарування з метою відтворення першопочаткового зображення, але з невідомих причин це бажання залишилася не реалізованим. Ситуацію значно погіршила наступна реставрація портрета, здійснена в середині 50-х рр. ХХ ст. Сучасні обстеження поверхні полотна засвідчили суттєве спотворення і без того пошкодженого зображення. Фотографії портрета, зроблені при спеціальному освітленні показали, що з усіх рис обличча зображуваного, справжніми залишилися лише очі, брови, вуса, верхня губа та ніс. Решта була грубо домальованим, що створювало ілюзію «погладшання» худорлявого за всіма описами гетьмана.

Найбільш загадковим виявився портрет, що зберігався у Дніпропетровському художньому музеї. Будучи вперше представленим до уваги науковців під час виставки, яка готувалася до ХІІІ Всеросійського археологічного з’їзду, що проходив у Катеринославі у 1905 р., цей портрет на довгий час ніби зник з поля зору дослідників.

На виставці, присвяченій І. Мазепі та його добі, що відбулася у 2003 р. в Львівській галереї мистецтв, цього портрету не було, бо місцева тогочасна влада Дніпропетровська заборонила його вивіз. Оскільки планувалося видання каталогу виставки, то зображення цього портрету було відправлено організаторам виставки завчасно. Відсутність самого портрету на виставці обумовила й відсутність його фотографії в каталозі. Однак, згодом це зображення було опубліковано в книзі «Україна — козацька держава», а відтоді стало надбанням наукової спільноти, яка вже втретє відкрила для себе цей портрет.

Як зазначено в одному з каталогів Дніпропетровського художнього музею, «Портрет Івана Мазепи в латах з андріївською стрічкою» був свого часу подарований Д. Яворницькому А. Квоненштадтом. Близько 1905 р. Д. Яворницький передав його до Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля. До 1957 р. портрет зберігався у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, після чого був переданий до Дніпропетровського художнього музею. Де було першопочаткове місцезнаходження цього портрета залишається не відомим. Так само, як невідомою залишається доля цього зображення.

Справа у тому, що оригінал цього портрету був більшим за нинішні розміри. Обстеження кромки полотна показало, що та частина портрету, яка на сьогодні збереглася, свого часу була дуже не обережно вирізана з полотна, яке явно було більшим за розмірами. Але, коли це було зроблено, з якої причини, і якими відповідно були розміри та композиція оригіналу — невідомо. Достоинством цього портрету є його гарна збереженість, однак є й певна вада. Як показало дослідження, історичною невідповідністю на портреті з Дніпропетровського художнього музея є вік портретованого та зображення стрічки Ордену св. Андрія Первозваного. Якщо оригінал портрета було написано у 1700 р., то на той момент гетьману вже виповнився 61 рік, що не відповідає віку особи, зображеної на портреті. Якщо оригінал твору був написаний раніше, то на ньому не могло бути орденської стрічки, бо І. Мазепа став кавалером Ордена св. Андрія Первозваного у 1700 р. Більше того, уявляється маловірогідним, щоб парадний портрет І. Мазепи був написаний або скопійований наприкінці XVIII ст., як зазначено в музейному каталозі. Цілком можливо, що свого часу існував прижиттєвий портрет І. Мазепи, який відтворював його найкращі зовнішні риси, як це було притаманно парадним портретам XVII ст.

У 1700 р., у зв’язку з нагородженням І. Мазепи орденом св. Андрія Первозваного, виникла потреба написати новий портрет, але вже з орденською стрічкою. Художник міг скористатися вже існуючим портретом і лише додати на ньому стрічку. Таким чином, виник портрет, на якому гетьман був зображений у більш молодшому віці, ніж це було насправді, але із зображенням історичного елементу більш пізнішого часу, що внесло певну плутанину при визначенні часу написання портрета.

Зображення образу І. Мазепи на цьому портреті відповідає описам зовнішності гетьмана, а також має багато спільних рис із іншими його автентичними портретами, що дає підстави вважати його достовірним зображенням.

Маючи на меті реконструювати справжню зовнішність гетьмана І. Мазепи на підставі існуючих достовірних зображень, а також враховуючи позитивний досвід подібної реконструкції, здійснений українським художником М. Підгорним, під час роботи над власним образом гетьмана для експозиції музею історії Полтавської битви (м. Полтава), нами була запропонована власна ідея реконструкції образу І. Мазепи, реалізована завдяки співпраці з фахівцями з судово-криміналістичної експертизи Національної академії СБУ України І. Горою та В. Колесником.

Реконструкція образу І. Мазепи стала результатом поєднання тривалих досліджень іконографії гетьмана, до якої долучилися історики та мистецтвознавці минулого та сучасності, а також сучасних методів судово-криміналістичної експертизи. Сутність ідеї реконструкції полягала у виборі кількох зображень, відомих як портрети І. Мазепи, візуально-порівняльний аналіз яких, підтверджував би наявніть у них спільних рис. Крім того, усі зображення мали хоча б частково співпадати з описами зовнішності гетьмана. Нарешті, перед експертами було поставлено завдання визначити, чи зображують представлені портрети одну й ту ж саму особу, чи на них зображені різні люди.

Для експертизи були відібрані фотографічні копії вищегзагаданих п’яти зображень, тобто стінне зображення з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, зображення з літопису С. Величка, портрет І. Мазепи XVII ст., що зберігається у Дніпропетровському художньому музеї («Портрет Івана Мазепи в латах з Андріївською стрічкою»), портрет зі збірки Бутовичів, що перебуває в НМІУ у Києві, та гравіроване зображення з гравюри роботи М. Бернігеротга. Для «чистоти експерименту», додатково було надано зображення «напольного гетьмана» роботи І. Нікітіна та «портрет Мазепи», роботи чернігівського художника Степана Землюкова.

Першим етапом роботи стало приведення усіх зображень до єдиного формату, що мало зробити результати обстеження більш наочними. Другим етапом стало зведення відформатованих зображень в три таблиці. Наступним етапом стало безпосереднє порівняльне дослідження анатомії голови та обличчя на портретах, яке здійснювалося методом візуального зіставлення.

В результаті проведеного аналізу спочатку було встановлено збіжності окремих елементів зовнішності, позначені в таблицях стрілками червоного кольору. Потім були визначені ті елементи зовнішності, які неспівпадали, і були позначені в таблицях стрілками синього кольору. Таблиця № 1 містить зображення осіб, з портретів НІМУ (портрет № 1), ДХМ (портрет № 5) та з гравюрі роботи М. Бернігеротга (портрет № 4). Співставлення елементів зовнішності відбувалося за наступними ознаками: за формою, розміром та конфігурацією брів, за розміром та формою перенісся, шириною і формою кінчика носу, за контуром облямівки нижньої губи, за висотою та формою підборіддя, за формою та товщиною мочки вуха, за розміром, контуром вушної раковини тощо. Як свідчить «Висновок спеціаліста», наданий експертною групою Академії СБУ, на цих портретах співпали 10 ознак з 11 можливих. Наявна відмінність у виразності поперечної борідки на підборідді осіб, що зображені на портретах з НІМУ та ДХМ, вважається не істотною і може мати суб’єктивний характер. Неспівпадіння цього елементу зовнішності портретованих осіб, могло бути зумовлено особистим баченням художника образу портретованої ним особи, великою різницею в часі зображення певної особи на різних портретах, відмінностями в угодованості людини й віковими змінами її зовнішності. На портреті з гравюри М. Бернігеротга підборіддя особи приховане під волосяним покривом бороди, тому встановити збіжності або відмінності даної ознаки виявилося не можливим. Отже, на підставі проведеного порівняльного аналізу можемо впевнено стверджувати, що на усіх трьох портретах з таблиці «А», зображена одна й та ж сама особа. Враховуючи відомості, які ми маємо стосовно атрибуції цих зображень, можна твердити, що це є портретні зображення гетьмана України — Івана Степановича Мазепи, виконані у різний час.

Не менш цікавим виявися висновок спеціалістів і щодо порівняння портретів з ДХМ (№ 5), взятого за основу через найбільшу виразність необхідних для якісної експертизи ознак, а також зображення з Успенського собору Києво-Печерської лаври (портерт № 3) та зображення з літопису С. Величка (портерт № 2). В даному випадку з 8 ознак, за якими відбувалося порівняння, співпало 6. Вказані відмінності (стрілки синього кольороу в таблиці «В») можуть бути зумовлені суб’єктивним сприйняттям художника й певною мірою тим, що зображення на портреті з Лаври є дещо стилізованим. Більше того, враховуючи, що це зображення взагалі загинуло, то спробувати запропонувати для експертизи більш якісне і виразне зображення, не виявляється можливим. Встановлені збіжності ознак є сталими, утворюють індивідуальну сукупність, але не є достатніми для категоричного висновку про те, що в даних портретах зображено одну й ту ж саму особу. Однак, ми можемо говорити, що це ймовірно та сама особа, тобто гетьман І. Мазепа.

Дещо складніша ситуація виявилася із зображенням Мазепи в літописі С. Величка. Справа у тому, що з 8 ознак, наявними на портреті виявилися лише 4. Але тут до висновку експертів-криміналістів щодо ідентичності осіб, зображених на портретах з ДХМ та літопису С. Величка, який твердить, що встановити ідентичність портретованих осіб неможливо через брак відповідних ознак, можна додати ще одне зауваження. Очевидно, що людина, яка була автором малюнків до літопису, не була професійним художником, хоча й володіла навичками малюнку. З цієї причини зображення І. Мазепи є не чітким та не точним. Крім цього, як вже зазначалося, ці малюнки були ілюстраціями тих психологічних характеристик гетьманів, які створював автор літопису. З цієї причини обличчя особи гетьмана з літопису С. Величка не дає достатньої кількості необхідних рис, для того, щоб говорити про індивідуальні особливості зовнішності зображуваного.

Особливу увагу привертає таблиця «С», яка містить результати порівняння елементів зовнішності осіб з портрету І. Мазепи з андріївською стрічкою, роботи невідомого майстра, з зображення «напольного гетьмана», роботи І. Нікітіна (портрет № 6) та зображення «Мазепи», роботи С. Землюкова (портерт № 7). Як видно з таблиці, з 11 можливих ознак зовнішності, на цих зображеннях не співпали 8. Серед тих ознак, що співпали на на портретах № 5 і 6, є форма мочки вуха, облямівка нижньої губи та форма підборіддя; на портретах № 5 і 7 — це лише форма мочки вуха та лінія облямівки нижньої губи. Отримані результати, таким чином, свідчать, що особи, зображені на портретах № 6 та № 7, не є тією ж самою особою, що зображена на портерті № 5, а отже, зображують різних осіб.

Таким чином, можемо стверджувати, що з семи портретів, поданих на експертизу, І. Мазепу зображують портрет «Портрет Івана Мазепи в латах з Андріївською стрічкою» з ДХМ, портрет гетьмана І. Мазепи з колекції В. Бутовича (правда, із врахуванням пізніших нашарувань, що значно пошкодили зображенню) і портрет гетьмана у виконанні Мартіна Бернігеротга. Портрет з Успенського собору Києво-Печерської лаври також вірогідно зображує І. Мазепу, але у молодому віці (орієнтовно 35—40 років). Портрет же з літопису С. Величка ймовірно теж може вважатися за достовірний, але з численними оговірками, про які вже йшлося. Зображення з полотен, що зберігаються в Руському музеї у Санкт-Петербурзі (І. Нікінін) та Чернігівському обласному художньому музеї (С. Землюков), є зображеннями різних осіб і не відповідать зображенню І. Мазепи на згаданих вище портретах

Підбиваючи загальний підсумок нашого дослідження, присвяченого реконструкції образу гетьмана І. Мазепи, слід зазначити, що:

  1. найбільш тривалим виявився період накопичення ілюстративного матеріалу, що зображував І. Мазепу, та відбір найбільш достовірних зображень гетьмана;
  2. грунтовні історичні та мистецтвознавчі дослідження зформованого переліку автентичних та достовірних портретів гетьмана, дозволили виключити з цього списку найбільш вразливі позиції, що в свою чергу вплинуло на звуження кола тих зображень, на підставі яких, можна було б проводити реконстукцію образу;
  3. порівняльний аналіз зображень гетьмана, що містилися на гравюрах алегоричного та релігійного змісту кінця XVII — початку XVIII ст., з текстами описів зовнішності І. Мазепи, залишеними сучасниками, дозволив говорити не лише про їх автентичність, але й про те, що в загальних рисах вони співпадають;
  4. на сьогодні існують 5 основних зображень, 3 з яких є достовірними, а 2 — імовірними портретами І. Мазепи (Дивись таблиці «А» і «В»);
  5. решта зображень (загальна кількість яких сягає кількох десятків), як показали результати порівняльного аналізу, зафіксовані в таблиці «С», не можуть вважатись зображенням гетьмана І. Мазепи;
  6. спираючись на отримані результати експертизи та власні припущення, можемо твердити, що усі з достовірних портертів І. Мазепи (№№ 1, 2, 3, 4, 5), дозволяють відтворити його образ ретроспективному плані (тобто дозволяє сформувати уявлення про те, як він вигдядав у різні періоди свого життя).
  7. результати нашого дослідження можуть бути використані для формування правильного візуального ряду щодо обліку гетьмана І. Мазепи, яке має особливе значення в навчальному процесі, а також може бути корисним при створенні пам’ятників цій видатній історичній особистості свого часу.

1Лазаревський О. Заметки о портретах Мазепы (к рисунку) // Киевская старина. — 1899. — Т. 64. — № 3. — С. 453—462.

2Грушевський М. До портрета Мазепи // Записки НТШ. — 1909. — Т. 92. — С. 246—248; Ще до портрета Мазепи // Записки НТШ. — Т.94. —  1910. — С.162.

3Уманець Ф. Уманец Ф. Гетман Мазепа. — СПб., 1897. — 459 с.

4Барвинський Б. Портрет гетьмана Мазепи в замку в Підгірцях // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. І. —  Жовква, 1908. — С.96—108; Портрет Мазепи кисти артиста-маляра Осипа Куриласа // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. ІІ. —  Львів, 1909. — С.22—28; Гетьман Іван Мазепа в всесвітній літературі і штуці // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. ІІ. —  Львів, 1909. — С.29—37; Причинок до питання про т.зв «Бекетівський» портрет Мазепи // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. ІІ. —  Львів, 1909. — С.38—51; Доповнення до статей про Мазепу // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. ІІ. —  Львів, 1909. — С.77—94.

5Крупницький Б. Крупницький Б. Гетьман Мазепа в освітленні німецької літератури його часу // Записки чина Св. Василія Великого. — Т.IV. —  Ч.1—2. — Жовква, 1932. — С.292—316.

6Січинський В. Гравюри Мазепи. Гравюри на честь Мазепи і гравіровані портрети гетьмана // Мазепа. Зб. ст. — Варшава, 1938. — С.134—161.

7Мацьків Т. Гравюра Мазепи з 1706 р. // Український історик. — 1966. — Т. ХІІ. —  Ч.1—2. — С.69—72.

8Вергун І. Гетьман Іван Мазепа у французькім мистецтві, літературі, енциклопедіях, історіографії // Визвольний шлях. — 1987. — № 12.- С.1379.

9Барвинський Б. Портрет Мазепи кисти артиста-маляра Осипа Куриласа // Історичні причинки. Розвідки, замітки і матеріали до історії України-Русі. — Т. ІІ. —  Львів, 1909. — С.25.

10JanK.Ostrowski, JerzyT.Petrus. Podhorce. Dzieje wn?trz pa?acowych I galerii obrazow. — Krakow: Zamek Krolewski na Wawalu, 2001. — S.124.

11З цією точкою зору не погоджуються деякі музеєзнавці та мистецтвознавці, зокрема, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький.

12Кравцевич Д. Шукання портрету гетьмана Пилипа Орлика. — Накладом автора, 1998.

13Невідомий художник. Мазепа (?). Бл. 1700 р.; олія, полотно; 88×74 см.; інв. № 047 / Національний музей Швеції (замок Гріпсгольм).

14Невідомий художник. Мазепа (?). Поч. XVIII ст.; олія; полотно; 171×102 см.; інв № ГИМ 65873; И І. 2249 / Державний історичний музей, Москва.

15Грушевський М. Ілюстрована історія України. — Київ — Львів, 1912. — С.406; W zwi?zku z rocznic? Mazepy // Biuletyn polsko-ukrai?ski. — 1932 (33). — № 2. — S.16—19 + tytu?; Скалацький К. Що знав граф Седергельм? // Криниця. — 1995. — Ч.7—9. — С.76; Белецкий П. Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв. — Львов, 1981. — С. 38; Matusakait? М. Portretas XVI—XVIII a. Lietuvoje. — Vilnius, 1984. — il. 105.; Тананаева Л. Польские портреты в Смоленском музее. — Москва, 1972. — С.63.

16Кa?amajaska M. Genealogi? Sapiehow. Epilog sztuki sarmatyzmu. — Warszawa: Instytut Sztuki PAN, 2006 (w druku); Ковалевська О. До питання атрибуції портретів І. Мазепи // Сіверянський літопис. — № 1. — 2006. — С.102—108.

17На цій гравюрі зображення І. Мазепи не є домінуючим. Його зображення присутнє в правій частині композиції твору, серед групи козацької старшини. Постать, яка імовірно є зображенням гетьмана, розташована за постатями російських царів Івана та Петра Олексійовичів. Докладніше див: Ковалевська О. До питання про непомічене // Сіверянський літопис. — 2005. — № 4—5. — С.67—70.

18Гравюра більш відома в літературі під назвою «Мазепа серед своїх добрих справ».

19З повідомлення Жана Балюза, приятеля І. Мазепи. // Іван Мазепа. — К.: Веселка, 1992. — С.76.

20З мемуарів Даніеля Крмана. // Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: «Довіра», 1992.

21З повідомлення Максиміляна Емануїла, принца вюртемберзького, учасника походу Карла ХІІ // Січинський В. Чужинці про Україну. — К., «Довіра», 1992. — С.151.

22Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. — 2006. — №. 3 — С. 21—22.

23Там само.

24Къ портрету И. С. Мазепы // Киевская старина. — 1887. — № 1. — С.188

25Пам’ять, что внутр великой святой Печерской церкви изображено. — Ф.152. —  № 25 // Отдел рукописей Российской государственной библиотеки.

26Шендрик Л., Янович О. Гетьман у портретах // Криниця. — 1995. — 1—3. — С.98—102.

27Мацькiв Т. Гравюра Мазепи з 1706 р. // Український icторик. — 1966. — Т. ХІІ. —  Ч.1—2. — С.69—72.

28Подібні ініціали зустрічаються на гравюрах на титульних сторінках книг Д. Туптала «Руно орошене» (1696), С. Мокрієвича «Виноград…» (1697), на закладній дошці з дзвінниці Чернігівського колегіуму тощо.

29Грушевський М. Ще до портрета Мазепи // ЗНТШ. — Т.94. —  1910. — С.162.

30Гетьман Іван Мазепа. Погляд крізь століття. Каталог історико-мистецької виставки (21.06—24.08.2003, м. Львів). — К.: Вид-во ЕММА, 2003.

31Україна — козацька держава. — К.: ЕММА, 2005.

32Невідомі та маловідомі портрети XVIII — поч. ХХ ст. Каталог. — Дніпропетровськ: Редвідділ управління по пресі, 1992. — С.9.

33Хочу висловити щиру подяку кандидатам юридичних наук, професорам кафедри криміналістики Національної академії Служби безпеки України І. Горі та В. Колеснику за фахову та безкорисну допомогу у проведенні кріміналістичного дослідження портретів І. Мазепи.

Схожі публікації:

  1. Візуальний образ Івана Мазепи: нові підходи до пошуку достовірних зображень — www.mazepa.name
  2. Іконографія Івана Мазепи ХХ – поч. ХХІ ст. — www.mazepa.name
  3. Портретна галерея — www.mazepa.name
  4. Про патріотизм та службу владі — www.mazepa.name
  5. Поштова марка на честь Івана Мазепи — www.mazepa.name

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>