Карл Густав Рьоншильд

Карл Густав Рьоншильд (Ренскьольд) (1651—1722) — шведський фельдмаршал, граф, видатний воєначальник і державний діяч. Військову службу розпочав у 1673 р., брав участь у війні з Данією 1675—1679 рр., відзначився в битвах при Хальмштадті, Лунді, Ландкроні. З 1677 р. підполковник, з 1689 р. — полковник. З 1698 по 1705 р. був генерал-губернатором провінції Сконе. З іменем Рьоншильда тісно повязані перші успіхи шведів у Північній війні — навальний наступ на данську армію влітку 1700 р., який змусив Данію вийти з війни, та розгром російського війська під Нарвою восени 1700 р., де генерал командував лівим флангом. Брав участь у польській кампанії Карла ХІІ, одержавши 1705 р. в команду окремий Сілезький корпус. На чолі шведських військ завдав нищівної поразки саксонському корпусу Шуленбурга під Фрауштадтом у лютому 1706 р., що спричинило укладення Саксонією сепаратного миру. Як нагороду за це в 1706 р. дістав чин фельдмаршала і графський титул. Під Полтавою здійснював загальне керівництво армією замість пораненого Карла ХІІ, потрапив до російського полону, в якому перебував до 1718 р.

Родіон Боур

Родіон Боур (1667—1717) — російський воєначальник, генерал від кавалерії.

Народився в Голштинії, розпочав військову службу в шведській армії. У версені 1700 р. під Нарвою перейшов на російську службу в чині ротмістра. У складі корпусу Шереметьєва воював у Ліфляндії, командуючи драгунським полком, брав участь в облогах Нієншанца (1703), Дерпта й Нарви (1704), битвах при Гуммельсгофі й Каліші (1706). 1705 р. війська під командуванням Боура захопили Мітаву, а в 1707 р. — Бихів. У кампанії 1708 р. командував кавалерійською розвідкою, яка вела спостереження за рухами шведів. Завдав поразки шведам біля Раєвки (1708), а згодом успішно діяв при розгромі корпусу Левенгаупта біля Лісної. У Полтавській битві командував спочатку драгунськими полками, що прикривали редути, а потім — кавалерією правого крила російської армії. Після бою брав участь у переслідуванні решток шведського війська та їх оточенні під Переволочною. З вересня 1709 р. командував кавалерією корпусу Шереметьєва, діючи при облозі Риги (1709—1710), у Польщі й Данії під час облог Штеттіна і Теннінгена (1711—1712). У 1717 р. був призначений командувачем російських військ у Лівобережній Україні.

Август ІІ Сильний

Август ІІ Сильний (1670—1733) — курфюрст саксонський (від 1694) з династії Веттинів, польський король у 1697—1706 та 1709—1733 рр.

На початковому етапі свого життєвого шляху відзначився у лавах австрійської армії участю у війнах проти Франції та Туреччини. У 1697 р. взяв участь у боротьбі за польський престол після смерті короля Яна ІІІ Собеського, де його конкурентом був французький принц Людовік Конті. На елекції Август одержав меншість голосів, проте за підтримки Пруссії та Росії зумів раніше від французького претендента скласти присягу й коронуватися у Кракові. Політика нового монарха була орієнтована на зближення Саксонії та Речі Посполитої шляхом впровадження між ними династичної унії, за якої королівський трон успадковувався би родом Веттинів. Август прагнув масштабного реформування Речі Посполитої в дусі західноєвропейських абсолютних монархій, розбудови державного апарату, регулярної армії і флоту.

Далі…

Станіслав І Лещинський

Станіслав І Лещинський (1677—1766)— польський король у 1704—1712 рр., герцог лотаринзький. Син коронного підскарбія Рафала Лещинського та онук великого коронного гетьмана Станіслава Яблоновського, належав до одного з найзаможніших та найвпливовіших магнатських родів Речі Посполитої. Після традиційної для магнатської молоді освітньої подорожі Європою розпочав свою політичну кар’єру, одержавши уряд коронного підчашого (1697) і воєводи познанського (1699).

Далі…

Олександр Меншиков

Олександр Меншиков (1673—1729) — один з найближчих сподвижників Петра І. Був слугою царського фаворита Франца Лефорта, а згодом — особистим камердинером Петра І. Завоювавши довіру й симпатію монарха, Меншиков супроводжував його у закордонних подорожах, воєнних виправах, поїздках по Росії. Довгий час був найближчим дорадником царя, не обіймаючи офіційних посад. У 1702 р. призначений комендантом щойно відвойованої у шведів фортеці Нотебург, а наступного року — губернатором найбільшої та найбагатшої з прибалтійських провінцій — Інгерманландії. Керував будівництвом Санкт-Петербурга, Кронштадта, корабельних верфей на Півночі. У 1704 р. одержав чин генерал-майора. Командуючи під час Північної війни піхотними та кавалерійськими з’єднаннями, відзначився у битвах при Каліші (1706), Лісній (1708) та під Полтавою (1709), був удостоєний чину фельдмаршала.

Далі…

Іван Скоропадський

Іван Скоропадський (1646—1722) — гетьман Лівобережної України у 1708—1722 рр.

Скоропадські належали до православного шляхетського роду, що вийшов з Підляшшя й у ХVII ст. осів на Брацлавщині. За деякими відомостями, матір’ю майбутнього гетьмана була одна з представниць княжого дому Чарторийських. Численна родина Скоропадських у 1674 р. майже в повному складі перейшла на службу до лівобережного гетьмана Самойловича. Іван починав свою кар’єру в Генеральній військовій канцелярії канцеляристом (1675), старшим військовим канцеляристом (1676), згодом став чернігівським полковим писарем (1681), генеральним бунчужним (1698) і, нарешті, генеральним осавулом (1701). Брав участь практично у всіх виправах гетьманського війська, починаючи від Чигиринських походів 1677—1678 рр., проте не виявив особливих військових талантів, більшою мірою тяжіючи до виконання дипломатичних доручень Івана Мазепи, який ставився до нього з довірою і симпатією. У 1706 р. був призначений стародубським полковником і, за свідченням сучасників, розглядався Мазепою як один з імовірних наступників на гетьманстві.

Далі…

Пилип Орлик

Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр., гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.

Далі…