Історія

www.mazepa.name — До питання про розвідку часів Мазепи
www.mazepa.name — Ще про герб Пилипа Орлика
www.mazepa.name — Герб Пилипа Орлика на Батуринських кахлях
www.mazepa.name — Поняття «мазепинець», «измена», «изменник» в суспільному дискурсі XVIII ст.
www.mazepa.name — Нове джерело до біографії Мазепи
www.mazepa.name — До дискусії про локалізацію місця обрання на гетьманство Івана Мазепи
www.mazepa.name — Керамічний декор з палацу Івана Мазепи
www.mazepa.name — Новий науково-популярний буклет “Батуринської археологічної експедиції” на сайті “Ім`я Івана Мазепи”

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Петра І

Петро І

Петро І

Петро І Великий (1672—1725) — російський цар (з 1682), імператор (з 1721) з династії Романових. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною. У 1682 р. посів престол разом зі своїм братом Іваном Олексійовичем. До 1689 р. перебував під регентською опікою старшої сестри Софії Олексіївни.

Шлях до одноосібного правління Петра був позначений жорсткою боротьбою з конкурентами та придушенням опозиції. Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням, розпочав поступову перебудову московської армії та будівництво флоту, які намагався використати у війнах з турками за здобуття виходу до Чорного моря (1695—1696). Відбувши протягом 1697—1698 рр. т. зв. «Велике посольство» до західноєвропейських країн, Петро переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткуванні системних реформ, які б надали армії та державному управлінню модерного змісту. За його правління запроваджуються регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформується система комплектування та управління збройними силами, відкривається мережа спеціальних навчальних закладів військового та технічного профілю, нарощується виробнича база. Основним зовнішньополітичним супротивником царя стає Швеція, війна з якою тривала 21 рік і завершилася підписанням вигідного для Росії Ніштадського миру (1721). Війни з Туреччиною (1711—1713) та Персією (1722—1723), що велися паралельно, продовжували експансіоністську політику Росії, але в сукупності всі вони призвели до надзвичайного економічного виснаження країни й значних людських втрат.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Карла ХІІ

Карл ХІІ

Карл ХІІ

Карл ХІІ (1682—1718) — шведський король (1697—1718), представник Пфальцської династії. Син данської принцеси Ульрики Елеонори та короля Карла ХІ. В одинадцятирічному віці залишився без матері, виховувався і здобував освіту під наглядом батька. Світогляд юного принца формувався під значним впливом його духовного наставника — єпископа Еріка Бенцеліуса, що згодом відобразилося у надзвичайній побожності принца. Прикметною стороною вдачі Карла була рання схильність до військової справи, і як наслідок, аскетично-спартанського способу життя. Після смерті батька навесні 1697 р. і по недовгому регентському правлінні, швидко скасованому за допомогою прихильних до Карла радників Ларса Валенштедта й Карла Піпера, він посів королівський престол. Початок самостійного правління Карла ХІІ став водночас початком усталення режиму одноосібного правління, коли король прагнув унезалежнитися від впливу двірських партій і станово-представницького парламенту — риксдагу, який на деякий час перестав скликатися. Іншим проявом самостійної поведінки молодого монарха стала відмова одружуватися згідно з потребами династичних стратегій свого роду та намагання самостійно вести зовнішню політику.

Далі…

З підрозділу «Мазепинці»
Сергій Павленко

Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.)

Згідно з Коломацькою угодою гетьману І. Мазепі заборонялося вести дипломатичні переговори з правителями сусідніх держав. Відповідне положення її застерігало «не писати й не посилати до польського короля, до інших государств і до кримського хана, а коли від якихось государств чи від кримського хана прийдуть до них листи, то ті листи прийняти їм і прислати до великих государств на Москву в приказ Малої Росії, а від себе їм у відповідь на ті листи ні до кого не писати» . Проте потреба мати неофіційні контакти з Польщею, Кримським ханством час від часу виникала. І. Мазепа шукав союзників на випадок непередбачуваних санкцій Москви щодо Батурина. У гетьманській ієрархії не було інституції, яка б відповідала за зносини з іншими державами. Відповідні, дозволені Малоросійським приказом дипломатичні функції, найчастіше виконував генеральний писар. Гетьман також залучав до цієї роботи у стосунках з царями практично більшість генеральних старшин. Зносини ж з Польщею, Кримським ханством носили таємний характер. Вони не могли афішуватись, позаяк російські урядовці ревниво слідкували саме за виконанням цього положення Коломацької угоди. Ці реалії проектували пошук відповідних виконавців таємничих місій. І. Мазепа, як правило, доручав їх або родичам (К. Мокієвському, І. Бистрицькому), або дуже довіреним канцеляристам, знайомим. «Есть и другий человік, прозиваемый Быевский, — доносив В. Кочубей царям, — который тако ж до Крыму и до Білогородщины был от него посиланый, тилко невідомо о чом; тилко коли сказал сам мні, знат з помилки, же „Казингерей Солтан превисокое имя хулил Великаго Государя Нашего“. Тое мні принеслося устами того Быевского» . На випадок провалу кожен з посланців мав певну легенду, яка знімала підозру з гетьмана. І. Мазепа, до того ж, старався убезпечити себе від викриття й іншими конспіративними заходами, до яких вдавався для успіху справи. Таємні місії 1689—1690 рр. Соломона, 1691 р. Петрика, 1703 р. М. Миклашевського, 1708 р. І. Бистрицького фактично побудовані за одним конспіративним сценарієм. Нижче подаємо біографічні відомості про найзначніших представників мазепинської дипломатії.

Далі…

З підрозділу «Діяльність Мазепи»
Юрій Мицик (отець, професор)

Гетьман Іван Мазепа як покровитель Православної Церкви

Постать Івана Мазепи, гетьмана України у 1687-1709 рр. до останнього часу була проскрибованою в російській та підколоніальній українській історіографії. Тільки з часу відродження незалежної Української держави у 1991р. ситуація кардинально змінилася. Однак, незважаючи на появу численних книг і статей, присвячених Мазепі, вони були переважно популярного змісту. Ненабагато кращим був стан в українській еміграційній історіографії з огляду на складні умови її існування, але там принаймні була можливість видати цінні розвідки Теодора Мацьківа (США-ФРН), Бориса Крупницького, Олександра Мезька-Оглоблина (США), Ореста Субтельного (Канада), причому останній опублікував 54 листи Мазепи до коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Сенявського (1).

Чимало аспектів життя й державної та політичної діяльності гетьмана залишаються дослідженими явно недостатньо. До таких можна віднести й проблему церковної політики Мазепи. Вивчати її особливо складно з огляду на те, що в атеїстичній державі, якою був СРСР, історія релігії, зокрема Православної Церкви, майже не вивчалася, а те, що виходило з друку було зазвичай надто тенденційним, нерідко відверто ворожим Церкві. Внаслідок такого стану речей документальна спадщина Мазепи практично не публікувалася. Досить сказати, що до кінця ХХ ст. в російській та радянській історіографії було видано лише кілька десятків документів, розпорошених по різних публікаціях. Тепер ситуація значно поліпшилася. Вийшла перша монографія узагальнюючого змісту, написана чернігівським істориком С.Павленком; чернігівський архівіст І.Ситий видав понад 30 документів Мазепи, київський дослідник В.Станіславський – понад 200 листів Мазепи, адресованих переважно представникам уряду Московської держави (2), підготував до друку ще кілька сот листів гетьмана. Особисто нами було видрукувано близько 50 універсалів та листів Мазепи, не рахуючи такої ж кількості регестів (3). Коли ця доповідь вже була в основному написана, в межах серії "Універсали українських гетьманів. Матеріали до Українського Дипломатарію" врешті побачила світло фундаментальна, хоч і не повна, публікація універсалів Мазепи (понад 500), підготовлена працівником Інституту української археографії та джерелознавства НАН України І.Л.Бутичем (4).

Далі…

З підрозділу «Мазепинці»
Сергій Павленко

Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники

Сергій Павленко вперше ґрунтовно знайомить читача з членами команди гетьмана І. Мазепи, його соратниками та прибічниками, показує їхню роль у контексті подій 1687—1709 pp. Дослідження про найзначніших діячів оточення зверхника України містить багато важливого фактажу для розуміння причин поразки мазепинців під час повстання за визволення Гетьманщини з-під опіки Москви.

Сергій Павленко - Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники

Зміст

Вступ.

ЧАСТИНА І.

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…

ЧАСТИНА II.
ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГЕТЬМАНСЬКОЇ КОМАНДИ

Розділ 1. Український абсолютизм 1687—1709 pp.
Розділ 2. Післяколомацькі зміни урядовців

ЧАСТИНА III.

СОРАТНИКИ ТА ПРИБІЧНИКИ ГЕТЬМАНА

Розділ 1.

Найближчі довірники.
1.1. Шийкевич Захар
1.2. Вуяхевич Михайло Васильович
1.3. Ломиковський Іван Васильович
1.4. Горленко Дмитро Лазаревич
1.5. Чечель Дмитро Васильович
1.6. Скоропадський Іван Ілліч
1.7. Нестеренко Дмитро
1.8. Миклашевський Михайло Андрійович
1.9. Орлик Пилип Степанович
1.10. Довгополий Клим
1.11. Свічка Леонтій Назарович

Розділ 2.

Родичі, свояки.
2.1. Мазепа Марія-Магдалина
2.2. Обидовський Іван Павлович
2.3. Войнаровський Андрій Янович
2.4. Бистрицький Іван
2.5. Мокієвський Костянтин
2.6. Вітославська Маріанна
2.7. Громика Василь Михайлович
2.8. Фридрикевич Криштоф Самійлович
2.9. Маковський Іван Миколайович
2.10. Дмитрашко Дмитро Маркевич
2.11. Коровченко (Вольський) Федір Григорович
2.12. Трощинський Степан
2.13. Топольницький Федір
2.14. Зеленський Дмитро

Розділ 3.

Династії «изменников».

3.1. Лизогуби
Лизогуб Яків Кіндратович
Лизогуб Юхим Якович
Лизогуб Яків Юхимович
Лизогуб Семен Юхимович Лизогуб Андрій Юхимович

3.2. Гамалії
Гамалія Григорій Михайлович
Гамалія Андрій Михайлович
Гамалія Михайло Андрійович
Гамалія Антон Андрійович
Гамалія Андрій Андрійович

3.3. Мировичі
Мирович Іван Іванович
Мирович Федір Іванович
Мирович Василь Іванович
Мирович Іван Іванович
Мирович (Войнаровська) Ганна Іванівна. Мирович Семен Іванович

3.4. Герцики
Герцик Павло Семенович
Герцик Григорій Павлович Герцик Іван Павлович
Герцик (Орлик) Ганна Павлівна. Герцик Опанас Павлович

3.5. Максимовичі
Максимович Дмитро Максимович
Максимович Василь Максимович
Максимович Петро Максимович
Максимович Іван Максимович
Максимович Іван Петрович

3.6. Дорошенки
Дорошенко Андрій Дорофійович
Дорошенко Іван Андрійович
Дорошенко Василь Андрійович

Розділ 4.

Представники таємної та прозорої дипломатії
4.1. Гродський Семен Іванович (Соломон)
4.2. Сулима Петро Іванович (Петрик)
4.3. Згура (Стигліїв, Гречаній) Тимофій
4.4. Харевич Юрій
4.5. Нахимовський Федір Іванович
4.6. Велецький Василь Йосипович
4.7. Волошин Петро
4.8. Русиновичі
4.9. Івановський Олександр
4.10. Зеленський (ректор, ксьондз)
4.11. Кондаченко
4.12. Новицький Григорій Ілліч
4.13. Глухівець Яків

Розділ 5.

Значні військові товариші
5.1. Биховець Іван Рошкевич
5.2. Грембецький Микола
5.3. Мокрієвичі
5.4. Гречаний Степан
5.5. Забіла Іван Петрович
5.6. Жураковський Яків Михайлович
5.7. Полуботок Леонтій Артемович
5.8. Радичі Тимофій та Пантелій
5.9. Карпович (Коробченко, Карпов, Коробка-Вольський) Григорій
5.10. Лисиця Іван Павлович

Розділ 6.

Співоднодумці та спільники
6.1. Дунін-Борковський Василь Касперович
6.2. Чуйкевич Василь Никифорович
6.3. Полуботок Павло Леонтійович
6.4. Туранський Олексій Михайлович
6.5. Апостол Данило Павлович
6.6. Бутович Григорій Іванович
6.7. Борохович Михайло
6.8. Левенець Іван Прокопович
6.9. Кандиба Андрій Федорович
6.10. Лісницькі
6.11. Третяк Федір

Розділ 7.

Помічники в резиденції
Гетьманські дворяни
Покоєві. Музики. Господарі Батуринського замку
Міська влада
Канцеляристи
7.1. Зарудний Іван Петрович
7.2. Галецький Семен Якович
7.3. Висоцький Роман
7.4. Болдаковські Григорій Васильович та Андрій Васильович
7.5. Гречаний Яків Степанович
7.6. Болбот (Золбота) Данило
7.7. Дубяга Олександр
7.8. Величко Самійло
7.9. Михайлов Григорій.
7.10. Борозна Іван Владиславович
7.11. Покотило Григорій

Розділ 8.

Найманці
8.1. Новицький Ілля Федорович
8.2. Покотило Яків
8.3. Кожуховські Петро та Юрій Петрович
8.4. Малама Андріяш (Андрій) Дмитрович
8.5. Кенігсек Фрідріх

Розділ 9.

Партнери з Правобережної України
9.1. Палій Семен Павлович
9.2. Самусь Самійло Іванович
9.3. Невінчаний Василь
9.4. Братковський Данило Богданович

Розділ 10.

Запорожці
10.1. Гордієнко Кость
10.2. Нестулей Федір
10.3. Сорочинський Петро
10.4. Богуш Яким

Розділ 11.

Маловідомі мазепинці
11.1. Галецький Леонтій Якович
11.2. Самойлович Григорій Самійлович
11.3. Григорій, роменський сотник
11.4. Золотаренко Яків Кіндратович
11.5. Тимченко-Заборовський Іван Тимофійович
11.6. Дмитрієвич Дорош
11.7. Дмитрієвич Леонтій
11.8. Красноперич Іван
11.9. Троцина Трохим Васильович
11.10. Опоченок
11.11. Рогачевський Іван

Розділ 12.

Духовні побратими
12.1. Монастирський Інокентій
12.2. Баранович Лазар
12.3. Углицький Феодосій (Полоницький)
12.4. Максимович Іоанн
12.5. Кроковський Іоасаф
12.6. Одорський Гедеон
12.7. Ростовський Димитрій (Данило Туптало)
12.8. Архімандрит Никон
12.9. Яворський Стефан (Іванович)
12.10. Стаховський Антоній
12.11. Щирський Інокентій
12.12. Василевич Варлаам
12.13. Калачинський Прокопій
12.14. Боболинський Леонтій

ЧАСТИНА IV.
ПОЗИЦІЯ ОТОЧЕННЯ ГЕТЬМАНА В 1707—1709 PP.

Розділ 1.

Невдала спроба змістити І. Мазепу у 1707—1708 рр.

Розділ 2.

Антимосковське повстання
2.1. Несприятливі обставини
2.2. Загибель Батурина
2.3. Двовладдя в Гетьманщині
2.4. Шлях до полтавської поразки
2.5. Відступ до Бендер

ВИСНОВКИ

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Бібліографія публікацій та документальних матеріалів про гетьмана І. Мазепу та його добу (українською та російською мовами)
Статті та розвідки останніх літ
Репресовані у справі повстання 1708—1709 pp., а також подальших антиросійських дій мазепинці
урядники та члени їхніх родин
Урядники адміністрації Гетьманщини (1687—1709 pp.)
Церкви Мазепи
Свідчення на допитах старшин про Мазепу
За кожне побачення — десять тисяч червінців?
(Відгук на публікації у «Фактах й комментариях»)
Мазепа — не гетьман-державник? (Відповідь на рецензію Олексія Сокирка)
Відповідь на зауваги О. Кресіна.
Далі…

З підрозділу «Діяльність Мазепи»
Ілько Борщак

Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе

Львів: Червона калина, 1991. — 256с.

Ілько Борщак. Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе

Ілько Борщак. Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе

Фрагмент: С.15—107.

  • I. Щаблі кар’єри
  • II. Гетьман
  • III. Мотря Кочубеївна
  • IV. Мазепа і Карл XII
  • V. Розгром
  • Примітки

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Сергій Павленко

Іван Мазепа

Сергій Павленко — Іван Мазепа

Сергій Павленко — Іван Мазепа

Серія “Особистість і доба“. Книга С. Павленка присвячена одній із найдраматичніших і найзагадковіших постатей в історії України, відомому політичному, військовому діячу-державнику – гетьманові Івану Мазепі (1639-1709). На основі маловідомих архівних, мемуарних та епістолярних документів XVII-XVIII ст. автор по-новому трактує його вчинки, діяльність, спростовує численні історичні фальсифікації, вигадки, пов’язані з цією неординарною постаттю.

Розділи книги

  • Вступ
  • Отчий поріг
  • Життєві уроки юності
  • Служба у Петра Дорошенка та Івана Самойловича
  • Коломацький переворот
  • Легенда про хабар
  • Перший рік правління
  • Другий Кримський похід
  • Переворот 1689
  • Місія Соломона (1689-1690)
  • Підготовка антимосковського виступу
  • “Повстання” Петрика
  • Нереалізований задум
  • Походи на Азов та Очаків (1695-1698)
  • Арешт Палія
  • Фінансова та господарська політика
  • Духовна стратегія
  • Пізнє кохання
  • Початок Північної війни (1700-1707)
  • Таємні переговори 1703-1707 рр.
  • Антигетьманський виступ старшини
  • Вирішальний крок
  • Перша кров
  • Батуринські переговори
  • Героїчна оборона
  • Зрада Івана Носа
  • Трагічна ніч
  • Наслідки Батуринського погрому
  • Катування України
  • Шлях до Полтавської поразки
  • Останні дні.

Далі…