Щойно вийшов друком новий ілюстрований буклет “Батуринської археологічної експедиції” під назвою “Археологічні досліди Батурина 2016 року. Керамічні оздоби палацу Івана Мазепи”, авторами якого є д-р Зенон Когут, д-р Володимир Мезенцев та д-р Юрій Ситий (Торонто, 2017). Як і у попередніх випусках цього видання, зміст буклету розповідає про склад і діяльність експедиції протягом минулого археологічного сезону, про друзів, щирих меценатів та наукових консультантів проекту, про нові знахідки та висновки науковців щодо інтерпретації віднайденого керамічного матеріалу. Публікація зацікавить істориків Мазепинської доби, археологів, усіх, хто цікавиться історією Гетьманщини XVII-XVIII століть.

Археологічні досліди Батурина

До бібліотеки сайту додано нову статтю відомого археолога Володимира Меценцева про підлоги Мазепинського палацу на Гончарівці поблизу Батурина. У статті вперше проводяться порівняння способів мощення і декору підлог резиденції гетьмана І. Мазепи у Батурині та споруд Польщі й Італії Нового часу. У тектсті праці використані переважно авторські натурні обстеження та фото підлог цих архітектурних пам’яток, виявлено аналогії конструкцій і ораментації та відмінності будівельних матеріалів підлог, італійські й польські впливи на оформлення інтер’єрів Мазепиного палацу та інших будівель ранньомодерної України.

Приємного Вам читання!

Західні аналогії конструкції підлог Мазепинського палацу в Батурині

ПИЛИП ОРЛИК

Головні дати життя, акції і бібліографії (з нагоди 182 річниці його смерті)

Подав Ілько Борщак

(Передрук з часопису «Стара Україна»

(Львів, 1924. – С. 108–109; орфографію автора збережено)

В минулому році я мав змогу згадати річницю смерті Орлика на сторінках «Діла», вказавши в перший раз точну дату і місце смерті великого емігранта. На жаль, українське громадянство в Галичині, Буковині та на еміграції жадним чином не реагувало на річницю смерті видатного політичного діяча, переконаного патріота, невтомного захисника української справи в Європі й одного з найосвіченіших людей, яких Україна взагалі мала. Тільки в Румунії, країні, де спочив Орлик, емігранти відслужили по ньому панихіду. А між тим Орлик мешкав довго в Галичині, дружина його, певно, навіть померла в Станиславові[1]; він перебував у Чернівцях, Відні, Берліні, Празі, Стокгольмі, Гамбурзі, Білграді, Букаресті, Яссах… Далі…

Портрет короля Карла XII. Невідомий західноєвропейський художник. Перша чверть XVIII ст.

Портрет Петра I. Невідомий художник. Росія, близько 1816 р.

Офіцерський драгунський палаш. Данія, початок XVIII ст.

Палаш у ножнах. Швеція, початок XVIII ст.

Протягом уже трьох століть не вщухають полемічні суперечки навколо за­думів та дій видатного українського державного діяча й політика, по суті, остан­нього повноважного гетьмана України Івана Мазепи.

І.

Камертоном імперської історіографії Росії стали визначення, сформульовані стосовно Івана Мазепи Петром І одразу ж після переходу гетьмана на бік шведів і введені у науковий обіг Д. М. Бантиш-Каменським. «Нужда повелевает объя­вить, что учинил новый Иуда-Мазепа, который двадцать один год был в верности мне, ныне при гробе стал изменник и предатель своего народа», — писав російсь­кий цар у листі до свого улюбленця адмірала Апраксіна¹. З часу публікації «Історії» Бантиш-Каменського (1822 р.), яка стала першою науковою працею з історії Ук­раїни, всі наступні офіціозні дослідження, за поодинокими винятками, базували­ся на цих дефініціях. Відмінність в оцінках полягала здебільшого в тому, як, коли, кого й скільки разів зрадив Іван Мазепа, а також у дозуванні петровських пропа­гандистських штампів².
Далі…

Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в місті Медведівці (на Київщині), в родині священика. Він закінчив гімназію в місті Черкасах р. 1913 і того-ж року вступив на Історично-Філологічний Факультет Університету св. Володимира а Києві. Вже тоді зацікавився він історією України, яку студіював під керівництвом проф. М. Довнар-Запольського й доцента В. Данилевича. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.

Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
Далі…

Шведська історіографія наприкінці другої половини минулого й на по­чатку поточного століття приділила не мало уваги історії Карла XII, тобто тій добі в шведській історії, коли Швеції довелося зректися ролі великої європейської держави й поступитися цим місцем Росії» Щоб з’ясувати зв’я­зані з цим питання, видано цілу низку перводжерел і монографій. У виданні перводжерел брали діяльну участь і наукові установи і приватні особи. З наукових установ відзначилася своєю в цій царині діяльністю «Комісія для видання рукописів з історії Скандинавії» (Samfundet for utgitvande af handskrifter rörande Skandinaviens historia). Комісія ця видрукувала низку цінних записок і щоденників, що їх провадили сподвижники Карла XII а саме оці томи:

1) Grefe Carl Pipers dagbok, hållen under hans fångenskap i Ryssland, 1709–1714. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 21, № 1, Stockh., 1906.

2) C. Pipers och C. G. Rahiischolds koncept till utgående skrifvelser onder deras fångenskap i Ryssland 1709–1715. Те саме під заголовком: Historiska handlingar Del. 21, № 2. Stockh., 1912. Містить записки хоружого Пільштрема, що брав участь у походах Карла ХІЇ протягом 1708–9 pp., потрапив до по­лону під Полтавою й прожив у Сибіру аж до 1723 року.

3) Löjtnanten Fr. Chr. von Weihes dagbok, 1708–1712. Stockh., 1902. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 19, № 1. Містить щоден­ник ляйтнанта Вейє, що брав участь у походах Карла XII, 1707–1709 pp., потрапив до полону під Полтавою і вмер у Сольвичеґодську в полоні р. 1713.

Leonard Kaggs dagbok, 1698–1722. Historiska handlingar. Del 24. Stockh., 1912. Містить записки ляйтнанта, що потрапив до полону під Полтавою і прожив у Тобольську аж до 1722 р.

Усі ці щоденники заслуговують також на увагу українського історика і прихильника української історії, бо в них ми знаходимо й звістки про похід Карла XII на Україну. На першому з цього погляду місці стоїть що­денник Ф. X. фон Вейє, бо мало не половину його присвячено походові Карла XII, 1708 й 1709 pp. Не маючи змоги подати тут зміст щоденника Вейє в цілому, ми поставили собі завдання спинитися на двох розділах, тобто на тих, де автор переказує події, нещасливі для Швеції, а саме на боях під Лісним та під Полтавою…
Далі…