У грудні 2018 р. сайт “Ім’я Мазепи” поповнився черговою цікавою працею, pdf-версія якої розміщена одразу в кількох рубриках. Йдеться про спільну публікацію відомих археологів д-ра Володимира Мезенцева та к.і.н. Юрія Ситого “Герб Пилипа Орлика й інші археологічні знахідки у Батурині 2017-2018 рр.” Стаття була оприлюднена у трьох номерах канадського тижневика “Міст” (№№ 47, 48, 49) за листопад-грудень 2018 року. Публікація присвячена результатам польових сезонів 2017-2018 років, а також унікальним знахідкам, серед яких фрагменти пічної кахлі з гербом Пилипа Орлика та його ініціалами. Стаття проілюстрована цікавими фотографіями, реконструкціями та промальовками знайдених речей.

Стаття

Основна увага археологів, які протягом 2017-2018 років працювали на розкопках Батурина, була приділена реконструкції первинного вигляду гербу Пилипа Орлика “Новина”. Результати досліджень були опубліковані в ілюстрованому звіті, а також розміщені на нашому сайті минулого місяця. Нинішня стаття д-ра Володимира Мезенцева, опублікована 9 жовтня 2018 року на шпальтах суспільно-політичного тижневика у Торонто “Гомін України”, доповнює та розширює інформацію, оприлюднену раніше.

Читати

Вийшов друком черговий звіт про розкопки 2017 року у Батурині. Упорядники буклету “Розкопки у Батурині 2017 року. Реконструкція герба Пилипа Орлика” (Торонто, 2018) Зенон Когут, Володимир Мезенцев та Юрій Ситий присвятили цей випуск аналізу цікавих археологічних знахідок та реконструкції на їх основі первинного вигляду гербу Пилипа Орлика. Буклет супроводжується багатим ілюстративним матеріалом.

Читати

Пропонуємо до уваги Читачів цікаву статтю історика Андрія Бовгирі, написану на основі аналізу матеріалів інституцій політичного розшуку Московської держави, діяльність яких на теренах Гетьманщині у першій половині 18 століття була доволі активною. Автор спробував прослідкувати еволюцію й побутування в суспільній свідомості людей того часу означень «мазепинець» та «зрада», а також прослідкувати зміну їх змістового наповнення до повної втрати первісного значення.
Стаття розміщена зі згоди автора.
Читати статтю

ПИЛИП ОРЛИК

Головні дати життя, акції і бібліографії (з нагоди 182 річниці його смерті)

Подав Ілько Борщак

(Передрук з часопису «Стара Україна»

(Львів, 1924. – С. 108–109; орфографію автора збережено)

В минулому році я мав змогу згадати річницю смерті Орлика на сторінках «Діла», вказавши в перший раз точну дату і місце смерті великого емігранта. На жаль, українське громадянство в Галичині, Буковині та на еміграції жадним чином не реагувало на річницю смерті видатного політичного діяча, переконаного патріота, невтомного захисника української справи в Європі й одного з найосвіченіших людей, яких Україна взагалі мала. Тільки в Румунії, країні, де спочив Орлик, емігранти відслужили по ньому панихіду. А між тим Орлик мешкав довго в Галичині, дружина його, певно, навіть померла в Станиславові[1]; він перебував у Чернівцях, Відні, Берліні, Празі, Стокгольмі, Гамбурзі, Білграді, Букаресті, Яссах… Далі…

Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в місті Медведівці (на Київщині), в родині священика. Він закінчив гімназію в місті Черкасах р. 1913 і того-ж року вступив на Історично-Філологічний Факультет Університету св. Володимира а Києві. Вже тоді зацікавився він історією України, яку студіював під керівництвом проф. М. Довнар-Запольського й доцента В. Данилевича. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.

Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
Далі…

Згідно з Коломацькою угодою гетьману І. Мазепі заборонялося вести дипломатичні переговори з правителями сусідніх держав. Відповідне положення її застерігало «не писати й не посилати до польського короля, до інших государств і до кримського хана, а коли від якихось государств чи від кримського хана прийдуть до них листи, то ті листи прийняти їм і прислати до великих государств на Москву в приказ Малої Росії, а від себе їм у відповідь на ті листи ні до кого не писати» . Проте потреба мати неофіційні контакти з Польщею, Кримським ханством час від часу виникала. І. Мазепа шукав союзників на випадок непередбачуваних санкцій Москви щодо Батурина. У гетьманській ієрархії не було інституції, яка б відповідала за зносини з іншими державами. Відповідні, дозволені Малоросійським приказом дипломатичні функції, найчастіше виконував генеральний писар. Гетьман також залучав до цієї роботи у стосунках з царями практично більшість генеральних старшин. Зносини ж з Польщею, Кримським ханством носили таємний характер. Вони не могли афішуватись, позаяк російські урядовці ревниво слідкували саме за виконанням цього положення Коломацької угоди. Ці реалії проектували пошук відповідних виконавців таємничих місій. І. Мазепа, як правило, доручав їх або родичам (К. Мокієвському, І. Бистрицькому), або дуже довіреним канцеляристам, знайомим. «Есть и другий человік, прозиваемый Быевский, — доносив В. Кочубей царям, — который тако ж до Крыму и до Білогородщины был от него посиланый, тилко невідомо о чом; тилко коли сказал сам мні, знат з помилки, же „Казингерей Солтан превисокое имя хулил Великаго Государя Нашего“. Тое мні принеслося устами того Быевского» . На випадок провалу кожен з посланців мав певну легенду, яка знімала підозру з гетьмана. І. Мазепа, до того ж, старався убезпечити себе від викриття й іншими конспіративними заходами, до яких вдавався для успіху справи. Таємні місії 1689—1690 рр. Соломона, 1691 р. Петрика, 1703 р. М. Миклашевського, 1708 р. І. Бистрицького фактично побудовані за одним конспіративним сценарієм. Нижче подаємо біографічні відомості про найзначніших представників мазепинської дипломатії.

Далі…