Біографія Мазепи
Останнє в розділі «Історія»
Біографія Мазепи в “Великій українській енциклопедії” →
У “Великій українській енциклопедії” з’явилась коротка біографія Івана Мазепи. Інформація може знадобитися тим, хто цікавиться життєписом та діяльністю гетьмана.
До 314-річниці до дня смерті Мазепи →
В ніч з 21 на 22 вересня 1709 року за стінами Бендерської фортеці відійшов у вічність гетьмана Іван Мазепа. На відзначення цієї дати співробітники Національного історико-культурного заповідника “Києво-Печерська Лавра” організували та провели другу лекцію з циклу заходів “Лаврського лекторію” на тему: “Смерть та поховання Мазепи: досліджене та незʼясоване (до 314-річниці до дня смерті).
Захід провела доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська.
Крім лекції, яка була прочитана в приміщенні бібліотеки Успенського собору Києво-Печерської лаври, відвідувачам було запропоновано виставку одного експонату. Їм показали та розказали про унікальну надгробну плиту часів Мазепи, яка свого часу знаходилася над похованням хорунжого Чернігівського полку – Прокопія Якубовича.
“До булави треба голови”: політична біографія Мазепи →
25 липня 1687 року у військовому таборі на річці Коломак новим гетьманом було обрано Івана Степановича Мазепу. Цього року виповнилося 336 років від тієї доленосної для України-Гетьманщини події. На відзначення цієї дати в Успенському соборі Києво-Печерської лаври священики ПЦУ відслужили спеціальну службу на спомин душі гетьмана, як ктитора храму та мецената православної церкви. Після богослужіння всім присутнім було представлено самий перший церковний вклад Мазепи – дзвін 1683 року. До цієї дати співробітниками Національного історико-культурного заповідника було приурочено відкриття “Лаврського лекторію”, присвяченого видатним діячам України, які тісно були пов’язані із лаврою в різні історичні часи.
27 липня 2023 року відбулася перша лекція з циклу під назвою “До булави треба голови”: політична біографія Мазепи”, яку провела доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська.
На захід завітало понад 50 осіб, яких не злякала ані негода, ані повітряна тривога. Крім лекції, відвідувачам заповідника було запропоновано відвідати закриту на реставрацію Церкву Всіх Святих над Економічною брамою лаври, побудовану коштом Івана Мазепи наприкінці XVII століття.
Нове джерело до біографії Мазепи →
Наприкінці 2016 року на сторінках часопису “Сіверянський літопис” з’явилася цікава і водночас дискусійна стаття щодо нововіднайденого джерела до життєпису Івана Мазепи. Її автор Сергій Шумило висунув нову версію щодо того, хто міг би бути дружиною Мазепи і як її імовірно звали. Оскільки в українській історичній науці це питання до сих пір залишається остаточно не з’ясованим, радимо звернути увагу на запропоновану дослідником версію.
Стаття надана автором.
До дискусії про локалізацію місця обрання на гетьманство Івана Мазепи →
Проблема локалізації багатьох історичних подій, у тому числі й мазепинського часу, є надзвичайно актуальною. Це важливо не лише для “кабінетних” вчених, але й для предстваників громад, які значно активніше включені у реалізацію політики пам’яті і чекають від професійних істориків, якщо не чітких і однозначних відповідей, то хоча б обґрунтованих версій. Тому поява краєзнавчих досліджень, які пропонують нові підходи до вирішення такого роду проблем, заслуговують на увагу.
Представляємо до уваги Читачів обґрунтування однієї з версій щодо локазації місця обрання Івана Мазепи гетьманом України, предствлену до уваги істориків та краєзнавців Сергієм Одаренком, вчителем історії та географії Кочубеївської ЗОШ, і запрошуємо до дискусії.
Ймовірність прийняття Мазепою гетьманства в 1687 році на Чутівщині
Іван Мазепа одружився з удовою →
Правитель України все життя опікувався чужими дітьми.
У грозову ніч на 22 вересня 1709 року Іван Мазепа в муках помер у маленькому селі Варниця під стінами Бендерської фортеці. Сюди, до підвладної Османській імперії Молдавії, 70-річний гетьман і шведський король 27-річний Карл XII з рештками своїх армій відступили після поразки під Полтавою.
Правителя України відспівували в малій сільській церкві. «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов’язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад’ютант. — „ГПУ“). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з’їхалися до Бендер різні народи».
Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.
Її батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
У Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї «по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці». Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у «мазепинській змові» Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці «у кумовство». По хрестинах гетьман дав святковий обід.
Гетьманові мати, сестра та племінниця пішли в черниці
Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти «ангельський образ» — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад’ютантом гетьмана.
Мар’яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім’ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.
Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження →
Герб гетьмана Івана Мазепи, який був одним з найбільших меценатів свого часу, вміщено в багатьох прижиттєвих творах мистецтва — малюнках, дереворитах тощо. Не дивлячись на інспіроване з Москви прагнення до нищення всього, що нагадувало б про Мазепу, з тої спадщини збереглося чимало[1]. Завдяки цьому сьогодні ми не маємо значних складностей з питанням про вигляд герба гетьмана. Йдеться про герб Курч[2], зображення якого в мазепинські часи іноді подавалося і в дзеркальному відображенні[3], а з часом набуло і деяких видозмін[4].
В другій половині 1707 року імператор Йозеф І надав гетьману Івану Мазепі титул князя Священної Римської імперії германської нації. Його основою став срібний знак старовинного герба Курч із срібним півмісяцем (праворуч) та золотою шестикутною зіркою (ліворуч) на червоному полі. Це зображення продовжило практику дзеркального відображення півмісяця та зірки, що є важливим аргументом на користь не випадковості цього варіанту. Окрім таких обов’язкових атрибутів як князівські мантія та корона, суттєвим доповненням традиційного гербового знаку є зображення срібного обладунка, повернутого ліворуч у три чверті[5].
