Біографія Карла ХІІ
Карл ХІІ
Карл ХІІ (1682—1718) — шведський король (1697—1718), представник Пфальцської династії. Син данської принцеси Ульрики Елеонори та короля Карла ХІ. В одинадцятирічному віці залишився без матері, виховувався і здобував освіту під наглядом батька. Світогляд юного принца формувався під значним впливом його духовного наставника — єпископа Еріка Бенцеліуса, що згодом відобразилося у надзвичайній побожності принца. Прикметною стороною вдачі Карла була рання схильність до військової справи, і як наслідок, аскетично-спартанського способу життя. Після смерті батька навесні 1697 р. і по недовгому регентському правлінні, швидко скасованому за допомогою прихильних до Карла радників Ларса Валенштедта й Карла Піпера, він посів королівський престол. Початок самостійного правління Карла ХІІ став водночас початком усталення режиму одноосібного правління, коли король прагнув унезалежнитися від впливу двірських партій і станово-представницького парламенту — риксдагу, який на деякий час перестав скликатися. Іншим проявом самостійної поведінки молодого монарха стала відмова одружуватися згідно з потребами династичних стратегій свого роду та намагання самостійно вести зовнішню політику.
Від початку Великої Північної війни (1700—1721) і до кінця свого життя король перебував у воєнних виправах та на чужині, прагнучи зберегти й посилити позиції Швеції на європейській арені. Після переможних кампаній у Ліфляндії (1700), Польщі та Саксонії (1701—1707), а також нещасливої Полтавської битви (1709) Карл ХІІ опинився у вигнанні в Бендерах, де знаходився до 1714 р., безуспішно намагаючись утворити велику антиросійську коаліцію. Переконавшись у марності своїх зусиль, король інкогніто повернувся до Швеції, аби продовжити війну. Проте за час його відсутності країна змінилася — вона вже була виснажена фінансово та економічно. При дворі зростало невдоволення авантюрною й небезпечною, з точки зору можновладців, воєнною політикою короля, яке посилилося внаслідок кількох невдалих експедицій у Норвегію в 1715—1717 рр. Карл ХІІ загинув при облозі фортеці Фредрикстен у листопаді 1718 р.
