З підрозділу «Біографія Мазепи»
Тарас Чухліб

Західна Європа про Мазепу

«Не може такого бути!» — вигукнув якось поважний вітчизняний журналіст, зачувши про те, що вже на початку XVIII століття європейська та американська преса розміщувала на шпальтах своїх численних часописів інформацію про Україну. По-перше, стверджував він, на Заході ніяких газет у XVIII столітті ще не існувало, а, по-друге, — якби вони там і були, то вже звісно не писали б про Україну. Того разу нам певною мірою вдалося переконати в зворотному скептика-газетяра. Але й дотепер у різних часописах досить часто доводиться натрапляти на твердження, що наша країна стала широко відома в світі лише наприкінці XX століття («завдяки перемогам футболістів київського „Динамо“ та Чорнобильській катастрофі»). Спробуємо не погодитися з цим і повторити аргументацію, наведену в розмові з журналістом, вже для широкого загалу.

Перша в світі газета почала видаватися у Китаї з восьмого, а в країнах західноєвропейського Старого Світу — з шістнадцятого століття. Спочатку тогочасні європейські газети називалися «летючими листками». Так, у 1621 році англійський «летючий листок» під назвою «News from Poland», який друкувався в Лондоні, вміщує інформацію про воєнні успіхи українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

На американському континенті найстарішою газетою слід вважати видання «The Prezent State of the New-English Affairs», що виходило періодично в Бостоні протягом 1689 року. А на українських землях найдавніший часопис з’явився ще в 1776 році. Він щотижнево видавався у Львові французькою мовою й мав назву «Gazette de Leopol» («Львівська газета»). На східноукраїнських землях першою газетою став «Харьковский еженедельник», що з 1812 року почав виходити в світ російською мовою в Харкові.

… Справжньою сенсацією стало повідомлення на Заході про перехід українського гетьмана Івана Мазепи з-під зверхності російського царя Петра І в підданство шведського короля Карла ХІІ Густава, яке відбулося у 1708 році. Адже, починаючи з 1687 року, цей володар булави «вірою і правдою» служив російській короні. Довідавшись про плани Петра І зліквідувати гетьмансько-козацький устрій в Україні, Мазепа вирішив шукати собі іншого протектора. Така нагода видалася під час наступу армії шведського короля на Москву. Саме ці різкі політичні дії й змусили взятися за журналістське перо кореспондентів і дописувачів багатьох європейських газет.

«Невже про того Мазепу щось писали європейські журналісти?» — знову обурено запротестує та сама особа, що, очевидно, вивчала історію ще за часів не такого вже й «нерушимого» Радянського Союзу і чула про цього гетьмана лише як про «клятого зрадника». "Писала, і доволі обєктивно«, — відповімо ми, опираючись на дослідження вчених-істориків (головним чином це розвідки Т. Мацьківа), які не полінувалися перечитати пожовклі сторінки тогочасних газет Австрії, Голландії, Франції, Великобританії, Німеччини. Про Івана Мазепу навіть згадували у виданнях по той бік Атлантичного океану — на американському континенті.

Можна сказати, що західноєвропейські часописи початку XVIII століття були переповнені різними повідомленнями про події в Україні. Англійська щотижнева газета «The Daily Courant» в номері від 29 грудня 1708 року майже всю першу сторінку присвятила розкриттю змісту підписаної угоди між шведським королем Карлом ХІІ Густавом та гетьманом Іваном Мазепою. А вже 16 серпня наступного року кореспонденти тижневика повідомляють про те, що Мазепі вдалося уникнути московського полону. Урядова газета «The London Gazzete» 3 січня 1709 року вміщує наступну інформацію: «…Мазепа, генерал козаків, перейшов на бік короля шведів». У серпневому номері змальовуються фрагменти битви під Полтавою й говориться про перемогу царя Петра І та втечу козаків на чолі з гетьманом Мазепою.

Велику увагу подіям 1708—1709 років приділила й французька преса. «Mercure Historique et Politique» відразу ж інформує своїх читачів про те, що гетьман прийняв під протекцію шведського короля і просить того обороняти Україну. Після того, як князь Меншиков за вказівкою російського царя Петра І наказав знищити гетьманську столицю Батурин і покарати всіх її жителів, «Gazette de France» повідомляє, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москвинів». Заголовками на зразок «Уся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель» рясніли сторінки провідних газет Франції — «Paris Gazette», «Lettres Historique» та інших часописів.

В одній із німецьких газет, яка виходила в містечку Галле і мала назву «Wochentliche Relation», у номері за 14 вересня 1709 року читаємо такі рядки: «Мазепа — вождь козаків, планував звільнити Україну з-під московського ярма, щоб володіти як суверенний володар під шведською короною». Однак ще 1704 року гамбургський тижневик «Historische Remarques» видрукував на своїх шпальтах грунтовну політичну біографію українського гетьмана. У ній, зокрема, писалося: «Йоганес Мазепа — начальний вождь козаків — польський шляхтич з України, що народився у своїй посілості Мазепинці, недалеко Білої Церкви… Козацька армія одноголосно вибрала Мазепу гетьманом у 1685 році… У 1695 р. Мазепа щасливо здобув сильну укріплену твердиню Газі-Керман. По здобутті тієї твердині, Мазепа того ж року здобув ще інші фортеці…» І хоча німецький часопис помилявся в окремих біографічних деталях, все ж слід віддати належне поінформованості його авторів.

Значну площу для висвітлення місця та ролі Мазепи в тогочасних подіях відвів і поважний франкфуртський журнал «Theatrum Europaeum». Окрім біографії гетьмана та аналізу причин переходу українського правителя під зверхність шведів, німецький друкований орган подає окремі цікаві висловлювання І. Мазепи та Карла ХІІ. Яким чином могли кореспонденти часопису дізнаватись про деталі спілкування цих політичних діячів, лише Богу відомо, але в одному з чисел журналу читаємо наступне. Коли шведський король, замість того, щоб йти на Москву, повернув на Україну, гетьман мовив генеральному писареві Пилипу Орликові: «Чорт його сюди несе. Він зруйнував усі мої плани і наведе сюди російське військо. Тепер Україна буде зруйнована — і все пропало». Ці слова мали б засвідчувати прагнення Мазепи здійснити свій план відходу від царської зверхності шляхом вичікування результату шведсько-російської війни. Натомість після укладення українсько-шведської коаліції та її поразки під Полтавою вже Карл ХІІ відзначав провину гетьмана: «Мазепа, Мазепа, ви нас завели! Коли б ми були послухали нашого вірного генерала Реншельда». Тут король звинувачував гетьмана в тому, що той змусив його продовжувати облогу Полтави, а не відійти вчасно на інші позиції.

Мало чим від німецької відрізнялася інформація, яка подавалася в австрійській пресі. На сторінках віденського двотижневика «Wiennerishes Diarium» відзначалося про знищення росіянами Батурина та повішення ними манекена, який нагадував особу гетьмана. 3 серпня 1709 року віденська «Der Post-tagliche Mercurius» повідомляла про хід Полтавської битви, а в номері від 21 серпня її кореспонденти дописують про перехід Мазепи через Дніпро.

На відміну від французької чи англійської преси, не досить правдива інформація про події в Україні вміщувалося на сторінках голландської газети «Oprechte Haerlemse Saturdaegse Courant». Так, зокрема, в одному з номерів зазначалося: «…Мазепу, якого видав татарський хан, перевезено тепер до Києва, де йому готують важкий процес», у другому йшлося про те, що турки видали гетьмана цареві. Як бачимо, ні перше, ні друге твердження не відповідали історичній дійсності: в 1709 році український гетьман помер власною смертю на чужині.

А що писали про Мазепу за океаном, в Америці? З великою увагою стежив за подіями, що відбувалися за участю українського гетьмана, бостонський щотижневик «The Boston News Letter», який з короткими перервами виходив з 1704 до 1776 року. Вже у перший рік виходу, в інформації від 25 червня, один з кореспондентів газети повідомляв про похід козацьких полків, очолюваних І. Мазепою, на Правобережну Україну для надання допомоги королю Августу ІІ. Наступного року часопис відзначав про з’єднання українських і польських військ «неподалік Яворова». У номері від 15 липня 1706 року знаходимо коротке повідомлення про те, що «Мазепа є в дорозі до своєї головної квартири та про нього немає інших відомостей». Через рік американські журналісти пишуть про похід «небожа генерала Мазепи» Войнаровського до польського містечка Любліна. Ця звістка подається у номерах від 2 лютого і 1 березня 1707 року. Натомість вченим не вдалося розшукати в американській пресі початку XVIII століття інформації про союз Івана Мазепи з Карлом ХІІ.

Як бачимо не така вже Україна й не знана на європейському та американському Заході, як деколи намагаються переконати нас окремі сучасні засоби масової інформації. Адже ще три століття тому українці стали відомі й цікаві тогочасній світовій пресі (а отже, її читачам) завдяки сміливій спробі гетьмана Івана Мазепи звільнитися від міцних обіймів російського монарха. Й можливо, саме ця подія спонукала знаменитого Віктора Гюго, який у паризьких архівах неодноразово переглядав старі французькі газети, висловити наступні пророчі рядки в поемі «Мазепа»:

… Цей труп живий, що повзаючи гине
Колись іще буде народом України…

Адже в багатьох західноєвропейських країнах — Австрії, Німеччині, Франції, Голландії, Англії — при зачуванні прізвища Мазепа, в уяві освіченої людини відразу ж постане образ такого собі ловеласа, який обворожив ледве не всіх жінок далеких Польщі та України. Чому так трапилося? Звідки бере свій початок легенда (а може, й правдива історія?) про гетьмана Івана Мазепу як східноєвропейського козацького «Дон-Жуана»?

Традиція описувати «любовно-романтичні пригоди» українського гетьмана була започаткована ще за життя Івана Степановича, починаючи з кінця XVII століття. А її виникнення було пов’язане з конфліктом, який трапився між двома придворними польського короля Яна Казимира — молодим покойовим Мазепою та іншим королівським «пажем», Яном Пасеком. Останній у 1661 році підтримував таємні стосунки з опозиційно налаштованими до свого патрона конфедератами. Як вірний слуга, Мазепа був змушений повідомити про це свого короля. У результаті Я. Пасека було заарештовано, але він зумів переконати суддів у невинності. Незабаром під час зустрічі з Мазепою на цьому грунті між ними виникла сварка, яка закінчилася взаємними «ляпасами». Маючи літературний хист, Пасек вирішив відомстити занадто гордовитому «з ніг до голови козакові». Задумана ним помста полягала в написанні та розповсюдженні про свого супротивника неправдивої й сенсаційної інформації, своєрідного «чорного PR-у». Треба відзначити, що це вдалося тогочасному польському літератору надзвичайно добре. Вигаданий ним роман Мазепи з дружиною шляхтича Станіслава Фальбовського закінчувався неперевершеною сценою розправи зрадженого чоловіка над юним коханцем: «… Роздягнувши його наголо, посадив лицем до хвоста, а ногами до кінської голови на його власному коні, зазделегідь знявши з нього сідло. Руки звязали за спиною, а ноги підв’язали попід черевом коня. На коня з природи прудкого, нагукали, вдарили батогами, зірвавши йому з голови ковпак, і стрілили над ним кілька разів. Перестрашений кінь погнався додому, як шалений. А треба було їхати через густі корчі, глід, ліщину, грущину, тернину, не простим шляхом, а стежками… І треба було по дорозі часто схилятися, тримаючи віжки в руках, обминати небезпечні густі місця. Бувало, що гілка вдарить часом по голові й роздере одежу. Отже можна собі уявити, скільки дісталося поранень голому вершникові, беручи до уваги, що прудкий і переляканий кінь від страху й болю летів наосліп, куди його несли ноги поки перелетів через ліс… Добравшись до дому увесь поранений, Мазепа почав кричати «Сторожа!»… Вони не йняли віри, але нарешті його впустили, знеможеного й змерзлого, що майже не міг говорити«.

Очевидно, що такий сюжет Пасек запозичив з грецької міфології, зокрема, оповідання про міфологічного героя Іполіта. Той відкинув кохання мачухи і був нею безпідставно звинувачений, а потім покараний за допомогою прив’язування до запряженої конями колісниці. Налякані морським страховиськом коні понесли колісницю, яка через деякий час розбилася, а невинний Іполіт загинув. Ця легенда була описана ще в трагедії Еврипіда (484—404 до н. е.) і пізніше у творах римського автора Люція Аннея Сенеки. Твори античних авторів були добре відомі в Польщі ще з XVI століття. А отже, Я. Пасек спокійно міг ознайомитися з ними й запропонувати читачеві власну, перероблену версію «трагічного» кохання людини, яку нібито покарали за допомогою коня.

Вигадку Пасека відразу ж підхопив інший тогочасний польський мемуарист Еразм Отвіновський, який у свою чергу додав до неї ряд шокуючих читача деталей. У його записах схопленого Мазепу-коханця вимазали липкою рідиною та обсипали пір’ям, а степовий кінь привіз його на велелюдний ярмарок в одному з міст України. Невдовзі до міфотворення прилучився й французький посол при шведському королі Карлі ХІІ Жак Луї д’Уссон, маркіз де Бонак. На початку XVIII століття він записав у своїх мемуарах "… Ревнивець помстився за свою ганьбу. Він звелів роздягнути Мазепу догола, намастити його медом та обсипати пірям. Потім його прив’язали до коня і відпустили на волю. Сором, якого зазнав Мазепа, не дозволив йому повернутися додому й показатися перед своїми друзями. Він поспішив на Україну«. Отже, як бачимо, тут подається трохи змінений варіант, поданий перед тим Отвіновським. У 1709 році цю історію повторив у своєму подорожньому щоденнику словак Даніель Крман, який вже зазначав, що Мазепа відбив дружину у якогось визначного королівського міністра, за що його кинули в бочку з смолою і, вивалявши у пір’ї, прив’язали до коня.

Але чи не найбільше поширенню легендарної оповіді про нашого земляка серед європейців сприяв французький письменник і просвітитель Вольтер. Хоча у своїй книжці «Історія Карла ХІІ» (вона вийшла друком 1731 року в Руані) він в основному правдиво відобразив політичні наміри українського гетьмана здобути свободу для України, видатний француз все ж таки не втримався від того, щоб не повторити історію, яка була вигадана Я. Пасеком і підхоплена Е. Отвіновським та маркізом де Бонаком. «Любовна пригода молодого Мазепи з дружиною польського дворянина викрилася. Розгніваний чоловік прив’язав голого Мазепу до дикого коня і пустив його на волю», — писав Вольтер. 1764 року в Амстердамі було видано художню книгу Андре Константа Дорвіля «Пригоди д’Азема», де йшлося про героя-коханця в образі якого вгадувався легендарний Мазепа.

Майже через століття, у 1818 році, знаменитий англійський поет Джордж Байрон напише одну з найвідоміших своїх поем під назвою «Мазепа», де талановито озвучить відоме оповідання:

… Мене десяток гайдуків
Йому до спини прикрутив
Тугим ремінням і пустив…
Свисток, батіг… і кінь побіг,
Що так би й водопад не зміг.
Вперед, вперед! Скажений рух —
Куди не бачив я нічого…
Я ніби згодом спостеріг,
Що він зменшив свій лютий біг,
Та ні! Моє безсиле тіло,
Для диких сил було, мов пух…

Ця поема неодноразово перевидавалася різними європейськими мовами й спричинила до написання іншими авторами XIX століття поетичних творів, де висвітлювалась «любовна трагедія» Івана Мазепи. Серед них найвідоміші — поеми «Мазепа» Віктора Гюго (1829), «Полтава» Олександра Пушкіна (1829) та «Мазепа» Юліуша Словацького (1839). Надзвичайно романтичний сюжет надихає до написання симфонічних опер під однойменною назвою «Мазепа» геніальних композиторів Франца Ліста та Петра Чайковського.

Однак найбільшого поширення серед мистецької еліти тогочасної Європи набувають картини більш та менш відомих художників, які в основному зображують різні сцени легенди про Мазепу, керуючись поетичними рядками найбільш вдалої поеми Дж. Байрона. Один з перших олійних образів Мазепи у 1823 році малює француз Теодор Жеріко. Згодом цього з’явився не один десяток полотен, які за тематикою відображення легендарної оповіді можна розділити за такими назвами: «Старий Мазепа розповідає свою історію Карлу ХІІ» (А. Деверія, 1839; Ю. Коссак, 1860); «Визнання Терезою кохання до Мазепи» (Г. Ріхтер; Х. Яколін, 1850 «Схоплення Мазепи» (А. Баугіан, Ю. Коссак); «Покарання Мазепи» Л. Буланжер, 1827; Л. Гуєснет, 1872); «Погоня вовків за конем Мазепи» (Г. Вернет, 1826; Л. Буланжер, 1839; Ф. Венцель; М. Геримський); «Подолання вплав Дніпра» (Т. Жеріко,1823; Є. Делякруа,1824); «Мазепа і стадо диких коней» (Г. Вернет, 1825; М. Геримський); «Смерть коня Мазепи» (Л. Буланжер, 1830; П.-Л. Лерай, 1849; А.-Н. Морот, 1882; Ю. Коссак); «Козаки знаходять Мазепу» (Є. Харпентер; М. Геримський; Г.-Л. Леві,1875); «Мазепа у козацькій хаті» (А. Деверіа, 1839); «Помста Мазепи» (А. Баугіан, Х. Яколін). Найбільш видатною серед цих багатьох картин визнається монументальне полотно Луї Буланжера, що зберігається в Музеї мистецтв французького міста Руан і зображає сцену боротьби молодого Мазепи з шляхетськими слугами під час прив’язування його до коня.

Фахівці відзначають певне наслідування більшістю художників «рубенсівського» стилю та факту присутності в них певного еротизму. Головним чином майстри пензля подають образ оголеного й прив’язаного до коня літературного Мазепи. Він сприймається якромантичного героя, який хоча й не уник покарання за свій «гріх», але не скорився тяжкій долі. Разом з тим, такі митці, як Л. Буланжер і Г. Вернет вкладали у свої картини глибший зміст і розуміли свого героя як бунтівника.

Зрозуміло, що історичний Іван Мазепа, який вмер власною смертю у 1709 році, не міг «позувати» названим художникам під час їхньої творчості. Адже вся європейська «Мазепіана» була намальована протягом XIX століття, яке отримало гучну назву Віку Романтизму. Тогочасним митцям не обов’язково було навіть використовувати прижиттєві портрети із зображенням «справжнього» Мазепи — їх надихали поетичні рядки Байрона:

… Кохав я і коханим був…
Та ви ще слабкість цю солодку
Не відчували — так я чув…
Ну що ж! То я скінчу коротку
Свою поему мук і втіх…

Схожі публікації:

  1. Сучасники про Івана Мазепу — www.mazepa.name
  2. Фото зі зйомок фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» — www.mazepa.name
  3. Про Мазепу у Відні — Наталя Цікра
  4. Біографія Станіслава І Лещинського — www.mazepa.name
  5. Основні наукові дослідження, джерела та документи про Івана Мазепу та його добу — www.mazepa.name
  6. Біографія Августа ІІ Сильного — www.mazepa.name

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>