Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською

Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

Далі…

Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською

Основні дати життя та діяльності Івана Мазепи

Стаття надрукована в газеті «Україна козацька»
№ 7—8 (77—78) квітень-травень 2008 р.

2 квітня 2008 року Кабінет Міністрів України, виконуючи Указ Президента України, затвердив план заходів з підготовки та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу.

Цим планом передбачено багато серйозних заходів на теренах Полтавської, Чернігівської, Дніпропетровської, Харківської та Запорізької областей. На наш погляд, поза увагою цього плану залишилася ще одна подія, яка відбувалася на теренах Сумської області і набула назву «Катівня в Лебедині». А між тим, саме події в Лебедині, як і різанина в Батурині, в значній мірі пояснюють, чому багато козаків не підтримало гетьмана Мазепу, а деякі з тих, що підтримали, відійшли від нього, налякані жахами цих подій.

Згідно «Енціклопедії Українознавства», перебуваючи у Лебедині (теперішня територія Сумської області), цар Петро І створив сумнозвісну слідчу канцелярію, куди звозили прихильників гетьмана Мазепи і піддавали їх надлюдським тортурам та знущанням.[1]

Далі…

Борис Шереметьєв

Борис Шереметьєв (1652—1719) — російський генерал-фельдмаршал, граф. Походив з боярського роду, представники якого упродовж довгого часу не займали помітних посад. Син Петра Шереметьєва, який у 1665—1669 рр. був київським воєводою. Ймовірно, в юності навчався в Київській академії, зав’язавши тісні контакти з чільними представниками козацької знаті. Починав свою службу при царському дворі, діставши 1681 р. чин воєводи. Наступні службові сходинки Шереметьєва, як і його предків, також були пов’язані з Україною: від 1684 р. він брав участь у російсько-польських переговорах, які передували підписанню Вічного миру 1686 р. За участь у Кримських походах (1687, 1689) був пожалуваний титулом ближнього боярина. Під час Азовських походів 1695—1696 рр. командував корпусом, що разом із військами Мазепи захопив низку турецьких фортець у пониззі Дніпра. У 1687—1699 рр. перебував із дипломатичними місіями у Речі Посполитій, Священній Римській імперії, Ватикані та на Мальті. З початком Північної війни і розгромом росіян під Нарвою очолив «старомосковську» частину армії, яка протягом 1700—1702 рр. спільно з козацькими корпусами стримувала шведів у Ліфляндії. За успішні дії проти королівської армії був пожалуваний чином генерал-фельдмаршала. Під час Полтавської битви, як найстарший і найдосвідченіший воєначальник, за наказом Петра І здійснював загальне командування російською армією, безпосередньо керуючи центром бойового порядку. Керував облогою Риги (1709—1710) та головними силами росіян у Прутському поході (1711). У 1712—1714 рр. командував російськими корпусами в Україні, в 1715—1717 рр. — у Померанії та Мекленбурзі.

Адам Людвіг Левенгаупт

Адам Людвіг Левенгаупт (1659—1718) — шведський генерал від інфантерії, граф.

Народився в аристократичній родині, що посідала високі та впливові місця при королівському дворі. Мати майбутнього полководця походила з князів Гогенлое й доводилася троюрідною сестрою Карлу ХІІ. Здобувши ґрунтовну освіту в Лундському, Упсальському та Ростоцькому університетах, яку увінчав учений ступінь бакалавра, Левенгаупт спершу не прагнув військової кар’єри і вступив на дипломатичну службу. Однак пізніше він вступає спочатку до австрійської, а згодом до нідерландської армії, пройшовши школу війн з турками та французами. Північну війну він розпочав уже в шведському війську, командуючи полком у складі курляндського корпусу. 1703 р. за перемогу над литовсько-російськими відділами йому було надано чин генерал-майора й призначено Курляндським віце-губернатором. Брав участь у битвах при Салатах (1703), Якобштадті (1704), Гемауертгофі (1705). У 1706 р. став генерал-лейтенантом, а наступного року був підвищений у повні генерали. Влітку 1708 р. корпус Левенгаупта одержав наказ з’єднатися з головними силами королівської армії, яка рухалася через Білорусію на Москву. Безуспішно намагаючись наздогнати короля, військо Левенгаупта, обтяжене обозами з продовольством і боєприпасами, було перехоплене і розбите росіянами у вересні 1708 р. під Лісною. Втрата цих підкріплень, на які покладалися великі надії, виявилася для Карла ХІІ фатальною. Залишки корпусу були розформовані і влиті до королівської армії. У Полтавській битві генерал командував об’єднаною піхотою королівської армії. Після розгрому шведів і відступу з поля битви разом із генералом Крейцем очолив рештки військ, котрі тримали оборону під Переволочною. Підписав акт капітуляції, згідно з яким російській стороні передавалися запорожці й козаки, що перебували при королівській армії. Помер у російському полоні в Москві.

Карл Густав Рьоншильд

Карл Густав Рьоншильд (Ренскьольд) (1651—1722) — шведський фельдмаршал, граф, видатний воєначальник і державний діяч. Військову службу розпочав у 1673 р., брав участь у війні з Данією 1675—1679 рр., відзначився в битвах при Хальмштадті, Лунді, Ландкроні. З 1677 р. підполковник, з 1689 р. — полковник. З 1698 по 1705 р. був генерал-губернатором провінції Сконе. З іменем Рьоншильда тісно повязані перші успіхи шведів у Північній війні — навальний наступ на данську армію влітку 1700 р., який змусив Данію вийти з війни, та розгром російського війська під Нарвою восени 1700 р., де генерал командував лівим флангом. Брав участь у польській кампанії Карла ХІІ, одержавши 1705 р. в команду окремий Сілезький корпус. На чолі шведських військ завдав нищівної поразки саксонському корпусу Шуленбурга під Фрауштадтом у лютому 1706 р., що спричинило укладення Саксонією сепаратного миру. Як нагороду за це в 1706 р. дістав чин фельдмаршала і графський титул. Під Полтавою здійснював загальне керівництво армією замість пораненого Карла ХІІ, потрапив до російського полону, в якому перебував до 1718 р.

Родіон Боур

Родіон Боур (1667—1717) — російський воєначальник, генерал від кавалерії.

Народився в Голштинії, розпочав військову службу в шведській армії. У версені 1700 р. під Нарвою перейшов на російську службу в чині ротмістра. У складі корпусу Шереметьєва воював у Ліфляндії, командуючи драгунським полком, брав участь в облогах Нієншанца (1703), Дерпта й Нарви (1704), битвах при Гуммельсгофі й Каліші (1706). 1705 р. війська під командуванням Боура захопили Мітаву, а в 1707 р. — Бихів. У кампанії 1708 р. командував кавалерійською розвідкою, яка вела спостереження за рухами шведів. Завдав поразки шведам біля Раєвки (1708), а згодом успішно діяв при розгромі корпусу Левенгаупта біля Лісної. У Полтавській битві командував спочатку драгунськими полками, що прикривали редути, а потім — кавалерією правого крила російської армії. Після бою брав участь у переслідуванні решток шведського війська та їх оточенні під Переволочною. З вересня 1709 р. командував кавалерією корпусу Шереметьєва, діючи при облозі Риги (1709—1710), у Польщі й Данії під час облог Штеттіна і Теннінгена (1711—1712). У 1717 р. був призначений командувачем російських військ у Лівобережній Україні.