Історія

Діяльність Мазепи

Мазепа та Північна війна

Біографія Мазепи

Мазепинці

Біографія Мазепи

www.mazepa.name — До дискусії про локалізацію місця обрання на гетьманство Івана Мазепи
Ольга Ковалевська — Іван Мазепа одружився з удовою
Євген Чернецький — Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження
Тарас Чухліб — Західна Європа про Мазепу
www.mazepa.name — Сучасники про Івана Мазепу
Ігор Ситий — Сіверський слід походження роду Мазеп
Сергій Павленко — Родовід гетьмана Івана Мазепи
Тарас Чухліб — Дитинство та молоді роки Івана Мазепи на тлі епохи
Сергій Павленко — Іван Степанович Мазепа
www.mazepa.name — Біографія Івана Мазепи (розгорнуто)
www.mazepa.name — Біографія Івана Мазепи
Сергій Павленко — Іван Мазепа

Діяльність Мазепи

Олександр Дубина — Геополітичні креслення гетьмана Мазепи
Олександр Оглоблин — Мазепа й повстання Петра Іваненка (Петрика)
Юрій Мицик (отець, професор) — Гетьман Іван Мазепа як покровитель Православної Церкви
Ілько Борщак — Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе
Ольга Ковалевская — Политическая акция И. Мазепы (1708-1709) как составной элемент системного кризиса конца XVII-начала XVIII века
Олександер Оглоблин — Гетьман Іван Мазепа та його доба

Мазепа та Північна війна

www.mazepa.name — Речі з експозиції «Московського кремля», пов’язані із Північною війною
Веніямин Кордт — Бої під Лісним і під Полтавою за щоденником Шведського ляйтнанта ф. Вейє
Микола Мазепа — Катівня в Лебедині
www.mazepa.name — Біографія Бориса Шереметьєва
www.mazepa.name — Біографія Адама Людвіга Левенгаупта
www.mazepa.name — Біографія Карла Густава Рьоншильда
www.mazepa.name — Біографія Родіона Боура
www.mazepa.name — Біографія Августа ІІ Сильного
www.mazepa.name — Біографія Станіслава І Лещинського
www.mazepa.name — Біографія Олександра Меншикова
www.mazepa.name — Біографія Івана Скоропадського
www.mazepa.name — Біографія Пилипа Орлика
www.mazepa.name — Біографія Петра І
www.mazepa.name — Біографія Карла ХІІ

Мазепинці

www.mazepa.name — Біографія Пилипа Орлика, укладена Ільком Борщаком
Борис Крупницький — Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля
Сергій Павленко — Представники таємної та прозорої дипломатії за гетьманства І.Мазепи (1687–1709 рр.)
Сергій Павленко — Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники
Д-р. Б. Крупницький (За державність No. 4, 1934) — Пилип Орлик на Правобережній Україні в 1711 р.
Орест Субтельний — Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Мазепинці»
Борис Крупницький

Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля

Борис Дмитрович Крупницький народився 24 липня 1894 року в місті Медведівці (на Київщині), в родині священика. Він закінчив гімназію в місті Черкасах р. 1913 і того-ж року вступив на Історично-Філологічний Факультет Університету св. Володимира а Києві. Вже тоді зацікавився він історією України, яку студіював під керівництвом проф. М. Довнар-Запольського й доцента В. Данилевича. I світова війна перервала університетські студії Крупницького, який 1916 р. був покликаний до війська. Року 1918 він повернувся до університету, але наступного року він, у складі української армії, бере участь у визвольних змаганнях. Разом з 2 Волинською дивізією, він змушений був 1920 р. відступити до Польщі, де був інтернований у таборі в Каліші. Звідти він емігрував до Німеччини, де кілька років мусить заробляти на життя фізичною працею.

Року 1920 Крупницькому пощастило дістатися до Берліну, де він студіює німецьку мову в Institut fur Auslander при Берлінському Університеті ім. Фрідріха-Вільгельма, а 1926 р. вступає до університету. Водночас він одержує стипендію в Берлінському Українському Науковому Інституті, де студіює історію України в проф. Д. Дорошенка. Року 1929 він закінчує університет і дістає ступінь доктора за дисертацію «Johann Christian von Engel und die Geschichte der Ukraine».
Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
Веніямин Кордт

Бої під Лісним і під Полтавою за щоденником Шведського ляйтнанта ф. Вейє

Шведська історіографія наприкінці другої половини минулого й на по­чатку поточного століття приділила не мало уваги історії Карла XII, тобто тій добі в шведській історії, коли Швеції довелося зректися ролі великої європейської держави й поступитися цим місцем Росії» Щоб з’ясувати зв’я­зані з цим питання, видано цілу низку перводжерел і монографій. У виданні перводжерел брали діяльну участь і наукові установи і приватні особи. З наукових установ відзначилася своєю в цій царині діяльністю «Комісія для видання рукописів з історії Скандинавії» (Samfundet for utgitvande af handskrifter rörande Skandinaviens historia). Комісія ця видрукувала низку цінних записок і щоденників, що їх провадили сподвижники Карла XII а саме оці томи:

1) Grefe Carl Pipers dagbok, hållen under hans fångenskap i Ryssland, 1709–1714. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 21, № 1, Stockh., 1906.

2) C. Pipers och C. G. Rahiischolds koncept till utgående skrifvelser onder deras fångenskap i Ryssland 1709–1715. Те саме під заголовком: Historiska handlingar Del. 21, № 2. Stockh., 1912. Містить записки хоружого Пільштрема, що брав участь у походах Карла ХІЇ протягом 1708–9 pp., потрапив до по­лону під Полтавою й прожив у Сибіру аж до 1723 року.

3) Löjtnanten Fr. Chr. von Weihes dagbok, 1708–1712. Stockh., 1902. Те саме під заголовком: Historiska handlingar. Del 19, № 1. Містить щоден­ник ляйтнанта Вейє, що брав участь у походах Карла XII, 1707–1709 pp., потрапив до полону під Полтавою і вмер у Сольвичеґодську в полоні р. 1713.

Leonard Kaggs dagbok, 1698–1722. Historiska handlingar. Del 24. Stockh., 1912. Містить записки ляйтнанта, що потрапив до полону під Полтавою і прожив у Тобольську аж до 1722 р.

Усі ці щоденники заслуговують також на увагу українського історика і прихильника української історії, бо в них ми знаходимо й звістки про похід Карла XII на Україну. На першому з цього погляду місці стоїть що­денник Ф. X. фон Вейє, бо мало не половину його присвячено походові Карла XII, 1708 й 1709 pp. Не маючи змоги подати тут зміст щоденника Вейє в цілому, ми поставили собі завдання спинитися на двох розділах, тобто на тих, де автор переказує події, нещасливі для Швеції, а саме на боях під Лісним та під Полтавою…
Далі…

З підрозділу «Діяльність Мазепи»
Олександр Оглоблин

Мазепа й повстання Петра Іваненка (Петрика)

Питання про зв’язок Петра Іваненка з керуючими колами україн­ської старшини й вплив їх на хід повстання безперечно мав велике зна­чіння для історії повстання Петрика. В нашій студії «Договір Петра Іваненка (Петрика) з Кримом 1692 року» довелося зняти питання про зв’язки Петрика з українськими політичними угрупуваннями. Аналізуючи взаємини урядової групи й старшинської опозиції, персонально взаємини гетьмана Мазепи й генерального писаря Кочубея, ми гадали, що «всенька поведінка Мазепи підчас боротьби з Петриком доводить, що зв’язки між ними були неможливі», й що «були інші комбінації, супроти яких це припущення є неймовірне». Ми доводили зв’язок Петрика з Кочубеєм та старшинською опозицією, зокрема з полтавською старшиною, ви­сунули думку про те, що тії опозиційні старшинські кола й організували повстання 1692 року… Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Ольга Ковалевська

Іван Мазепа одружився з удовою

Правитель України все життя опікувався чужими дітьми.

У грозову ніч на 22 вересня 1709 року Іван Мазепа в муках помер у маленькому селі Варниця під стінами Бендерської фортеці. Сюди, до підвладної Османській імперії Молдавії, 70-річний гетьман і шведський король 27-річний Карл XII з рештками своїх армій відступили після поразки під Полтавою.

Прижиттєвий портрет гетьмана Івана Мазепи роботи гравера Мартіна Бернінґротґа, 1706 рік Правителя України відспівували в малій сільській церкві. «Провід у похороннім поході вели шведські фанфари та козацькі сурми, що грали на переміну, — описує історик Василь Луців, спираючись на свідчення сучасників. — За ними козацька старшина несла ознаки гетьманської влади: булаву, вкриту самоцвітами та перлами, прапор і бунчук. Вони йшли попереду домовини, прибраної багровим оксамитом із широкою золотою обтяжкою, везеної на возі, запряженім у шість коней. На них їхали козаки з витягненими шаблюками. Карл ХІІ із своєю старшиною проводив на вічний спочинок свого друга та союзника. Усі вповноважені при ньому чужинні амбасадори вважали своїм обов’язком іти за ним. А за їхнім прикладом йшли представники султана, мунтянські та волоські господарі. За ними їхали верхи Орлик та Войнаровський (наступник гетьмана та його племінник і ад’ютант. — „ГПУ“). Далі зі спущеною зброєю та схиленим прапором королівські драбанти в барвистих одностроях та яничари з гомінкими цимбалами, одягнені в білий одяг. Ще далі українські жінки прийшли зі своїми чоловіками і, за стародавнім звичаєм, голосили та заводили. В останніх рядах ішли юрбою вірмени, цигани, татари й поляки, бо вліті того року — 1709-го — з’їхалися до Бендер різні народи».

Іван Мазепа спадкоємців не залишив — своїх дітей гетьман не мав. Достеменно відомо, що був одружений лише раз. 1668-го він, майже 30-річний, узяв шлюб із трохи старшою від нього вдовою Ганною Фридрикевич, у дівоцтві — Половець.

Припускають, що на цьому портреті української шляхтянки XVIII століття зображено гетьманову матір Марію-Магдалену МазепинуЇї батько був білоцерківським полковником. Завдяки родинним зв’язкам дружини Мазепа зумів швидко просунутися по службі. Їхня дитина померла немовлям. Батьківські почуття Мазепа направив на пасербів — дітей Ганни Фридрикевич від першого шлюбу. Дбав про них і по смерті дружини 1702-го.
Пасинок Криштоф став сотником Седнівським. Отримав від вітчима кілька сіл. Пасербиці Марії добрав вигідну партію — сина білоцерківського полковника Михайла Громики. Коли 1706-го Василь Громика помер, Марія отримала гетьманський універсал на чоловікові маєтності. Щоправда, добробут тривав недовго: після 1709 року Марію з дітьми відправили на заслання.
Гетьман мав кількох похресників. Зокрема, майбутнього генерал-поручника французької армії Григора Орлика. Той був сином старшого військового канцеляриста, потім гетьмана в еміграції — Пилипа Орлика. Гетьманською хрещеницею була й донька генерального судді Василя Кочубея — Мотря.
Гетьман часто бував у Кочубеїв, пестив хрещеницю. Щойно Мотря підросла, почала вбачати в гетьманові-вдівцеві звичайного чоловіка. Між 65-річним хрещеним батьком і його більш ніж утричі молодшою хрещеницею спалахнув роман. Мазепа просив у батьків дівчини згоди на шлюб. Водночас звернувся по дозвіл до церковних ієрархів: шлюб між хрещеними батьками та їхніми похресниками був забороненим.
Польськомовний підпис Марії-Магдалени Мазепиної під купчою грамотою. Ігуменя за 1000 злотих продає маєток, який заповіла одна із черниць. Пояснює, що він віддалений від решти монастирських володінь і сестрам важко його доглядати. Підпис свідчить, що гетьманова мати писала часто, у тому числі польською. Навіть у похилому віці її рука не тремтілаУ Києві відмовили, а родина Кочубеїв здійняла галас. Дівчину посадили під домашній арешт. Мати й старша сестра морили її голодом, обзивали блудницею. Одного разу Мотря не витримала та прибігла до гетьманського палацу. Мазепа відправив її назад. У листі до неї потім пояснив: інакше вчинити не міг, бо Кочубеї «по всім світі розголосили б: же взяв у нас дочку ґвалтом і держить у себе місто наложниці». Якби ж Мотря залишилася, зізнавався, не втримався би — вони почали б жити як подружжя.
Кочубеїха хотіла якнайшвидше видати Мотрю заміж. Зятем у травні 1707-го став Семен Чуйкевич. Дітей у цьому шлюбі не було. За участь у «мазепинській змові» Чуйкевича заслали до Сибіру. Залишившись сама, Мотря прийняла чернечий постриг. Стала ігуменею Ніжинського жіночого монастиря. Там після тяжкої хвороби померла в січні 1736 року.
Останньою Іван Мазепа тримав до хреста дівчинку із заможної єврейської родини з гетьманського Батурина. Батьки вирішили її охрестити. Хрещеними запросили Мазепу та старшу доньку Кочубея — Ганну. У четвер 29 травня 1707 року вона прибула до гетьманського палацу на Гончарівці «у кумовство». По хрестинах гетьман дав святковий обід.

Гетьманові мати, сестра та племінниця пішли в черниці

Мати гетьмана Мазепи Марина Мокієвська (близько 1623–1707) походила з родини білоцерківської православної шляхти. Овдовівши 40-річною, прийняла чернечий постриг під іменем Магдалена. Із 1683-го вона вже ігуменя Києво-Печерського Вознесенського монастиря — навпроти лаври.
Окрiм сина, в родині Мазеп була ще донька Олександра. Сестра гетьмана замiж виходила тричi. Вiд першого та третього шлюбу мала по синові, вiд другого — доньку. Останній її чоловік шляхтич-католик Ян Войнаровський змушував дружину перейти на його віру. 1692-го Олександра приїхала зі свого маєтку на Волині до Києва відвідати родичів. Скаржилася братові на чоловіка й зізналася, що хоче прийняти «ангельський образ» — піти в черницi. Згодом так і вчинила. Її доньку бере під опіку мати-ігуменя. Гетьман зайнявся освітою та просуванням по службі племінників. Старший Іван став полковником нiжинським, московським стольником. Андрiй Войнаровський був ад’ютантом гетьмана.
Мар’яна згодом, слідами бабусі й матері, теж прийняла чернецтво під ім’ям Марти. Марія-Магдалена довгі роки зберігала таємну кореспонденцію свого сина. По її смерті всі листи передано Марті, а та вже повернула їх дядькові. Після гетьманової поразки його племінницю заслали до Олександрівського Успенського дівочого монастиря на півночі Московії.

gazeta.ua

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Євген Чернецький

Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження

Герб гетьмана Івана Мазепи, який був одним з найбільших меценатів свого часу, вміщено в багатьох прижиттєвих творах мистецтва — малюнках, дереворитах тощо. Не дивлячись на інспіроване з Москви прагнення до нищення всього, що нагадувало б про Мазепу, з тої спадщини збереглося чимало[1]. Завдяки цьому сьогодні ми не маємо значних складностей з питанням про вигляд герба гетьмана. Йдеться про герб Курч[2], зображення якого в мазепинські часи іноді подавалося і в дзеркальному відображенні[3], а з часом набуло і деяких видозмін[4].

В другій половині 1707 року імператор Йозеф І надав гетьману Івану Мазепі титул князя Священної Римської імперії германської нації. Його основою став срібний знак старовинного герба Курч із срібним півмісяцем (праворуч) та золотою шестикутною зіркою (ліворуч) на червоному полі. Це зображення продовжило практику дзеркального відображення півмісяця та зірки, що є важливим аргументом на користь не випадковості цього варіанту. Окрім таких обов’язкових атрибутів як князівські мантія та корона, суттєвим доповненням традиційного гербового знаку є зображення срібного обладунка, повернутого ліворуч у три чверті[5].

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
Тарас Чухліб

Західна Європа про Мазепу

«Не може такого бути!» — вигукнув якось поважний вітчизняний журналіст, зачувши про те, що вже на початку XVIII століття європейська та американська преса розміщувала на шпальтах своїх численних часописів інформацію про Україну. По-перше, стверджував він, на Заході ніяких газет у XVIII столітті ще не існувало, а, по-друге, — якби вони там і були, то вже звісно не писали б про Україну. Того разу нам певною мірою вдалося переконати в зворотному скептика-газетяра. Але й дотепер у різних часописах досить часто доводиться натрапляти на твердження, що наша країна стала широко відома в світі лише наприкінці XX століття («завдяки перемогам футболістів київського „Динамо“ та Чорнобильській катастрофі»). Спробуємо не погодитися з цим і повторити аргументацію, наведену в розмові з журналістом, вже для широкого загалу.

Перша в світі газета почала видаватися у Китаї з восьмого, а в країнах західноєвропейського Старого Світу — з шістнадцятого століття. Спочатку тогочасні європейські газети називалися «летючими листками». Так, у 1621 році англійський «летючий листок» під назвою «News from Poland», який друкувався в Лондоні, вміщує інформацію про воєнні успіхи українського козацтва на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним.

Далі…

З підрозділу «Біографія Мазепи»
www.mazepa.name

Сучасники про Івана Мазепу

Матеріал підготовлено Ольгою Ковалевською.

Де Ля Невіль. Записки про Московію. 1689 р.

«Цей князь з обличчя негарний, але людина дуже освічена і прекрасно говорить латинською мовою. Він родом козак і був на дворі короля Казимира…»

Див.: Січинський В. Чужинці про Україну. — К.: Довіра, 1992. — С.120

Російський резидент у Польщі. 1700 р.

«Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польському, будто из за Днепра пришла ведомость к пану краковскому такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской… И то сказывают, что он Мазепа был во францужском уборе; и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить, чтоб лутче бояр до сего обычаю и убору мог привесть…»

Див.: Станіславський В. До питання про зовнішність Івана Мазепи // Сіверянський літопис. — 2006. — №. 3 — С. 21—22.

Далі…