З підрозділу «Діяльність Мазепи»
Олександр Дубина

Геополітичні креслення гетьмана Мазепи

* * *

Насамкінець декілька зауваг про виникнення і зміст терміну «мазепинство», позаяк він має істотне геополітичне підґрунтя. «Аби підтримати розхитані підвали­ни царського режиму, уряд на чолі з прем’єр-міністром Петром Столипіним уклав союз з войовничим великоросійським націоналізмом. За підтримки адміністра­ції на Україні були створені «чорні сотні» та шовіністичні російські організації, як-от Клуб російських націоналістів у Києві. Вони вели галасливу і часто непри­стойну антиукраїнську, а також антисемітську пропаганду. У той час термін «мазепинство» введено в широкий обіг як принизливий ярлик для українського руху. Малося на увазі, що українські патріоти, як і званий Іудою Мазепа, — зрадник на утриманні іноземних держав. В руслі політики неославізму, започаткованої близь­ко 1907 р., царський уряд і праві російські організації намагались уразити україн­ський рух у самій його твердині. Фінансова і моральна підтримка щедро посипа­лась на галицьких русофілів, вмираючу групу «руських» ультраконсерваторів, які виступали з ідеєю єдності руської («русской») нації від Карпат аж до Камчатки», — писав Іван Лисяк-Рудницький200.

Дуже важливий аспект ставлення російської влади, що спиралася на ідеї вели­кодержавного шовінізму, до «мазепинства» розкрито в монографії І. Омельянчука. «Член київського «Клубу російських націоналістів» професор Т. В. Локоть вважав, що слід відрізняти етнографічний націоналізм від націоналізму сепарати­стського, і якщо до першого треба ставитися терпимо, то до другого — зі всією суворістю. На його думку, українофільство в цей час (тобто на початку ХХ ст. — О. Д.) не загрожує відокремленням України від Росії». «Якщо це не вдалося в часи Мазепи, то зараз це зовсім неможливо. Асиміляція малоросів з великоросами йде нестримно й безперервно», — наводить слова чорносотенного професора дослідник201.

Як бачимо, російська великодержавницька ідеологія початку ХХ ст. спирала­ся на Коломацькі статті 1687 р., де вперше законодавчо формулювалася вимога злиття українського народу з російським, зокрема, через змішані шлюби, вільний перехід і проживання українців на території Московської держави тощо. Вимага­лося, щоб надалі ніхто не згадував про окрему українську державу, оскільки в майбутньому вона повинна злитися з московською в одну «царську самодержав­ну».

Необхідно ще раз підкреслити: великодержавницька ідеологія була, є і буде в доступній для огляду перспективі стрижнем ставлення російської влади й роз­пропагованого нею суспільства до України. При цьому, як тільки окреслюється бажання останньої вийти із силового поля Росії, в Москві на державному рівні посилюється критика Мазепи й «мазепинців».

Намагання українців розібратися у власній історії, зокрема, відносно Мазепи, трактується там як (цитую заяву департаменту інформації та друку МЗС РФ від 15 травня 2009 р.) спроба втягнути український народ в «штучно надумане проти­стояння з Росією». «Хотілося б нагадати українському керівництву, що ігри з істо­рією, особливо з націоналістичним підґрунтям, ніколи ще ні до чого доброго не приводили. І, намагаючись переписати спільну російсько-українську історію, влада України не стільки об’єднує українське суспільство, скільки розколює його», — підкреслюється в документі202. І ця заява аж ніяк не була випадковою. 25 червня 2009 р. на офіційному сайті МЗС РФ було опубліковано інтерв’ю посла Росії в Швеції Олександра Кадакіна російській службі Бі-Бі-Сі про 300-річчя Полтавсь­кої битви. Надзвичайний і повноважний представник РФ, обізвавши Мазепу «відомим пройдисвітом (небезызвестным прохвостом)», розкритикував спроби розгляду переходу Мазепи на бік Карла ХІІ як укладення воєнно-політичного союзу. «Це робиться для формування хибно трактованої національної ідентич­ності у жорстко заданій антиросійській і русофобській парадигмі», — зазначив дипломат.

4 липня 2009 р. своє, також офіційне, слово сказала Держдума РФ. «Не буде забуте й зрадництво Івана Мазепи, ім’я якого стало загальним, а сам він був підда­ний анафемі Російською православною церквою. Не може не дивувати, що в ке­рівництві України сьогодні перебувають люди, які вбачають у зраді зразок для наслідування й, таким чином, відмовляють собі й своєму народу в історичному праві вважатися нащадками переможців Полтавської битви», — йдеться в заяві Державної Думи у зв’язку з 300-річчям Полтавської битви від 4 липня 2009 року203.

Коментувати ці заяви, вочевидь, зайве. Вони мають чітко визначений по­літичний, радше, геополітичний характер. Проте важливо зазначити, що їх зна­менником є та думка, яку поки що не наважуються пустити в обіг російські парла­ментарії та дипломати. Ось вона. «Сьогодні Росія звільнилася від радянських догм і повинна зайняти непримиренну позицію стосовно «мазепинства» у своєму віковому збиранні російських земель». Ці слова взяті з передмови до збірки з вельми характерною назвою — «Русская Галиция и «мазепинство»204. Показово, що цей об’ємний фоліант у 41 друкований аркуш був підписаний до друку через тиждень після інавгурації Віктора Ющенка наприкінці січня 2005 року.

Вельми промовиста деталь: головні борці з «мазепинством» на сучасному етапі ідентифікують третього Президента України з Мазепою. «Ющенко — це Мазепа сьогодні», — поширює гасло директор Української філії Інституту країн СНД Во­лодимир Корнілов205.

Поодинокі ж спроби російських учених об’єктивно висвітлити історію ро­сійсько-українських відносин, зокрема, — праці Тетяни Таїрової-Яковлевої, зу­стрічають у Росії мало не всенародний осуд. Зокрема, авторитетна «Литературная газета» вмістила рецензію на книжку дослідниці про Мазепу в серії ЖЗЛ під на­звою «Жизнь «замечательного» предателя»206.

Очевидно, що такий підхід, заснований на старих ідеологічних штампах, уне­можливлює об’єктивне висвітлення історії двох сусідніх народів і держав. З’ясу­ванню деяких важливих аспектів їх відносин, безумовно, сприятиме погляд на цю проблему під геополітичним кутом зору.

200. Лисяк-Рудницький І. Український національний рух / Історичні есе. В 2 т. Том І. — К., 1994. — С.480.
201. Омельянчук И. В. Черносотенное движение на территории Украины (1904 — 1914 гг.). — К., 2000. — С.74.
202. Мазепа on/off. www.interfax.ru
203. Заявление Государственной Думы в связи с 300-летием Полтавской битвы // Украина. Информационно-аналитический мониторинг. — М.: Институт стран СНГ. — №13(33). — июль 2009. — С.18.
204. «Русская Галиция и «мазепинство». — М., 2005. — С.20.
205. Корнилов Владимир. Полтава vs Конотоп: правда vs ложь. — 2000. — №30-31 (470) 17–23 июля 2009 г.
206. Литературная газета. — 2008. — 3 июля.

У статті розглянуто геополітичні аспекти внутрішньої та зовнішньої політики гетьмана Мазепи. Проведено порівняльний аналіз території, населення та еконо­мічного потенціалу України в її етнічних кордонах і сусідніх країн — Речі Посполи­тої та Московії. Цей аналіз показує, що Україна за основними геополітичними чин­никами не поступалася сусідам і за умов мирного будівництва, здійснюваного Ма­зепою, могла не тільки досягнути незалежності, але й стати однією з провідних європейських держав.

В статье рассмотрены геополитические аспекты внутренней и внешней поли­тики гетмана Мазепы. Проведен сравнительный анализ территории, населения и экономического потенциала Украины в ее этнических границах и соседних стран — Речи Посполитой и Московии. Этот анализ показывает, что Украина по основным геополитическим факторам не уступала соседям и при условиях мирного строи­тельства, осуществляемого Мазепой, могла не только достичь независимости, но и стать одной из ведущих европейских держав.

The article reviews geopolitical aspects of the home and foreign policy of Hetman Mazepa. It carries out comparative analysis of the territory, population and economic potential of Ukraine in its ethnical boundaries, and neighboring countries — Rich Pospolyta and Moscovia. This analysis shows that by its main geopolitical factors Ukraine was not inferior to its neighbors, and if were developed in peaceful manner, as implemented by Mazepa, could not only reach its independence, but could become one of the leading European countries.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі публікації:

  1. Урядові заходи з відзначення 370-ї річниці з дня народження гетьмана Івана Мазепи 20 березня 2009 року — www.mazepa.name
  2. Листи Івана Мазепи. Том ІІ — Упорядник В. В. Станіславський
  3. Взаємини Івана Мазепи з господарями Валахії та Молдови (за недрукованими листами гетьмана 1691–1700 рр.) — В’ячеслав Станіславський
  4. Мазепа й повстання Петра Іваненка (Петрика) — Олександр Оглоблин
  5. Тисяча сімсот дев’ять. Історичний роман з часів гетьмана Івана Мазепи — Леонід Полтава
  6. Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження — Євген Чернецький
  7. Вийшла друком нова монографія російської дослідниці Т. Таїрової-Яковлевої — www.mazepa.name

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>