З підрозділу «Діяльність Мазепи»
Олександр Дубина

Геополітичні креслення гетьмана Мазепи

VII.

Тепер про природні багатства та економічний потенціал України. Про них було широко відомо далеко за її межами. Так, Ґійом Левассер де Боплан у своєму ши­роко відомому в європейських країнах «Описі України», виданому у Франції 1651 р., зазначав: «Родючий ґрунт дає їм [козакам] зерно в такому достатку, що вони часто не знають, що з ним робити…»129. Згодом ці дані підтвердив французь­кий офіцер П’єр Шевальє у своїй «Історії війни козаків проти Польщі» (вийшла друком 1663 р.): «Україна є дуже родючою країною, так само як Русь (мається на увазі Руське воєводство Речі Посполитої. — О. Д.) та Поділля, а земля, тільки-но її обробляти, дає силу-силенну всякого збіжжя, і мешканці здебільшого не знають, що з ним робити. Україна дуже багата також на різну худобу, дичину та рибу; тут сила меду та воску, дерева…»130. Цю інформацію очевидців майже слово у слово повторив німецький і французький історик, географ та економіст Жан-Бенуа Шерер у своїй науковій праці, виданій у 1778 році131.

Та для нас важливішою є спроба порівняльної оцінки природних багатств Ук­раїни з іншими країнами, яку зробив у середині XVIII ст. Вольтер. «Рим і Кон­стантинополь, які панували протягом тривалого часу над стількома народами, не йдуть у порівняння з Україною щодо плодючості земель. Природа доклала там найбільших зусиль, аби слугувати людству; проте люди не підтримали цих зусиль своїм виробництвом…», — писав великий мислитель132.

Але якщо твердження про плодючість українських земель повністю відповідає даним сучасної науки, то відносно оцінки виробничого потенціалу України Воль­тер явно спирався на застарілі на той час відомості своїх співвітчизників. Еконо­мічний розвиток України в кінці XVII — першій чверті XVIII ст. дослідив відо­мий український історик В. А. Дядиченко. Його відповідна праця вийшла друком у 1959 році133. Відтоді ніяких принципово нових досліджень у цій галузі не здійсню­валося. На жаль, Вадим Дядиченко не зробив порівняльного аналізу темпів росту української економіки відносно сусідніх країн. Можливо, він не став робити цьо­го свідомо, позаяк вірогідні результати такого аналізу могли не вписатися в ра­дянську історичну концепцію випереджаючих темпів економічного розвитку Росії відносно «братніх» республік. Але з праці Вадима Архиповича ми чітко бачимо бурхливий економічний розвиток Гетьманщини за часів Мазепи. Та й сучасні дослідники роблять слушний висновок про «активний розвиток української про­мисловості» в ті часи134. Отже, Україна перетворювалася із суто аграрної країни на аграрно-промислову. Гетьман Іван Мазепа будував свою державу відповідно до передових європейських тенденцій. Особливу увагу він приділяв розвитку військово-промислового комплексу. Деякі промовисті деталі діяльності Мазепи в цьому напрямку, зокрема — в галузі військової інженерії, створення української артилерії та флоту, висвітлено в праці сучасних дослідників135.

У цілому, продовживши зусилля свого попередника Івана Самойловича, геть­ман Мазепа заклав фундамент наступного розвитку української економіки, яка перед Першою світовою війною вийшла на передові світові рубежі. У 1912 р. група авторитетних німецьких економістів на чолі з професором Аухагеном відвіда­ла Україну і була вражена бурхливим розвитком її промисловості, особливо ме­талургійної та цукрової галузей. «Якщо яка-небудь несприятлива подія не спи­нить бурхливого розвитку Росії, — робив висновок Аухаген у своїй доповіді уря­ду, — перед Німеччиною незабаром з’явиться сусід, могутніший, ніж вона сама…»136.

Правильність обраного Мазепою шляху державного будівництва підтвердив подальший розвиток України. Наприкінці XVIII ст., коли більшість українських етнічних земель була об’єднана в складі Російської імперії, німецько-австрійсь­кий історик Йоган Християн Енґель у своїй «Історії України й українських ко­заків» (Галле, 1796 р.) писав про Україну так: «Україна, під оглядом простору рівна королівству, плодовита й щедро вивінувана природою країна, межева стіна поміж культурною Европою й некультурною Азією, кочовище й входова брама для стільких азійських орд, мандруючих в Европу, вже тим самим заслугує на більшу увагу. Історія козаків мала теж великий вплив на історію Польщі, Швеції, Семигороду. Без неї не можна уявити собі величі ні упадку Польщі. Наслідники Карла Густава й Карла XII були б може до сьогодня володіли в Варшаві, Москві й Петербурзі, якби цього захотів був Хмельницький чи козаки Мазепи»137.

Аналізуючи можливості реалізації української державної ідеї в роки Першої світової війни під кутом зору геополітики, Дмитро Донцов робив такий висно­вок: «величина території, кількість населення, границі краю й натуральні шляхи зв’язку з світовим ринком — вичерпують майже всі передумови для державного існування, оскільки вони лежать в самій країні»138. Отже, мудрість Івана Мазепи як державного діяча виявилася в тому, що він правильно оцінив геополітичний потенціал України й передбачив її розвиток на прийдешні десятиліття й навіть століття.

129. Боплан Г. Л. де. — Вказана праця. — С.30.
130. Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993. — С.38 — 39.
131. Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії. — К., 1994. — С.19.
132. Voltaire. Histoire de l’empire de Russie sous Pierre-Le-Grand. Nouvelle édition… revue… et suivie de notes par L. T. Ventouillac.Tome I. — Londres, 1825. — P.22.
133. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII — початку XVIII ст. — К., 1959. — С.37 — 101.
134. Журавльов Д. В. — Вказана праця. — С.77.
135. Радишевський Ростислав, Свербигуз Володимир. — Вказана праця. — С.302 — 317.
136. Allen W.E.D. The Ukraine. A History. — New York, 1963. — P. 269.
137. Велика історія України: У 2-х томах.— Том ІІ.— К., 1993. — С.160.
138. Донцов Дмитро. Історія розвитку української державної ідеї. — К., 1991. — С.36.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі публікації:

  1. Урядові заходи з відзначення 370-ї річниці з дня народження гетьмана Івана Мазепи 20 березня 2009 року — www.mazepa.name
  2. Листи Івана Мазепи. Том ІІ — Упорядник В. В. Станіславський
  3. Взаємини Івана Мазепи з господарями Валахії та Молдови (за недрукованими листами гетьмана 1691–1700 рр.) — В’ячеслав Станіславський
  4. Мазепа й повстання Петра Іваненка (Петрика) — Олександр Оглоблин
  5. Тисяча сімсот дев’ять. Історичний роман з часів гетьмана Івана Мазепи — Леонід Полтава
  6. Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження — Євген Чернецький
  7. Вийшла друком нова монографія російської дослідниці Т. Таїрової-Яковлевої — www.mazepa.name

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>