З підрозділу «Мазепинці»
Орест Субтельний

Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

ПОРТА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД СВОЇХ УКРАЇНСЬКИХ ПЛАНІВ

Після повернення з Польщі турецьких посланців із непевною відповіддю на пропозицію Алі-паші щодо козаків, великому візиреві почав уриватися терпець. Він хотів покласти край конфліктові на півночі й зосередити свою увагу на задуманій війні проти Венеції. Але великий візир дедалі більше переконувався, що Правобережжя вислизає йому з рук.

Справи пішли на гірше, коли в грудні 1713-го й у перші місяці 1714р. Горленко та його люди, спантеличені Орликовою політикою й зазнаючи сильного тиску з боку поляків, мусили покинути Правобережжя. Ще більше значення мало те, що хан Каплан-Гірей, заохочений великими хабарями Августа II, вступив у таємні переговори з польським королем, унаслідок чого його підтримка козаків стала набагато слабшою. У Європі наближався до кінця великий конфлікт між Бурбонами та Габсбургами, й перед Портою замаячила загроза безперешкодних дій Габсбургів на Балканах. Алі-паша розумів, що настав час зробити останнє й вирішальне зусилля досягти своєї мети в Україні.

У середині січня 1714р. Хоментовського покликано відновити переговори. Як і очікувалося, коли мова зайшла про Україну, польський посол відповів, що він не має повноважень приймати будь-які рішення в цій справі. У відповідь Порта звернулася, здавалося б, з невинним проханням. Алі-паша запропонував Хоментовському підписати, буцімто як доказ доброї волі Речі Посполитої, таку заяву: “Україну, яку останній Карловицький договір присудив Речі Посполитій [і] тепер, коли Порта змусила московські війська покинути її, вона просить визнати пристанищем для козаків. Хоча ми не маємо повноважень у цій справі, але заради дружби з Портою… на наступному сеймі ця справа буде обговорена з ханом . і сераскером [бендерським] і це питання вирішуватиметься на тому сеймі“.

Коли Хоментовський уже збирався підписати цю декларацію, великий візир зажадав, аби її долучили до пакту, підписаного з Карловцях. По суті це внесло б зміни чи принаймні поставило б під сумнів право Речі Посполитої на Україну, визнане Карловицьким договором. Розгадавши хитрощі турків, Хоментовський відмовився підписувати декларацію. Це розлютило Алі-пашу, і він віддав турецькій армії наказ готуватися до війни.

Але поляки не злякалися, бо незадовго перед тим вони дізналися про подію, яка, на їхню думку, могла справити вирішальний вплив на українське питання: хан, спокусившись величезною субсидією від польського короля й сподіваючись, що Август II об’єднається з ним у союз проти Росії, погодився припинити підтримку українських планів Порти. Він навіть натякав, що допоможе полякам повернути собі Лівобережну Україну. Ханова пропозиція щодо Лівобережжя була цілком подібна до тієї, яку зробив раніше Орлик і яку він далі робив Августові II та його урядові. Але поляки не збиралися поважно розглядати ханові чи гетьманові пропозиції, вони прагнули лише розладнати спільні козацько-татарсько-турецькі зусилля настановити Орлика на Правобережжі. Тому, не відкидаючи відкрито ані тих, ні інших пропозицій, вони не робили й жодних кроків до їх здійснення.

Навесні 1714р. Алі-паша зрозумів, що всі нагоди (яких після Прута було так багато і які так багато обіцяли) здобути Правобережжя чи принаймні настановити там Орлика втрачено. 22 квітня 1714р, Хоментовський нарешті виконав свою місію: між Портою та Річчю Посполитою підписано договір;. Він по суті поклав край усім питанням, які виникли між двома державами в ході Північної війни, й поновив умови Карловицького договору. У справі України великий візир заявляв: “Висока Порта, бачачи, що її вимоги щодо України створюють великі труднощі, и хоча вона вигнала московські війська з України ціною власної крові, на прохання хана милостиво дарує її [Україну] Речі Посполитій“.

Проте навіть ця заява не врегулювала остаточно українське питання. І татарські, і турецькі посли далі наполягали, щоб річ Посполита прийняла пропозицію Алі-паші й дозволила Орликові та його людям оселитися на Правобережжі під польською протекцією. Та оскільки Порта звертала свою увагу на захід і втягувалась у війну з Венецією, було ясно, що ці вимоги ставилися задля проформи й що останнє велике втручання Порти в українські справи по суті закінчилося.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36

Схожі публікації:

  1. Біографія Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  2. Поштова марка на честь Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  3. Український кант XVII–XVIII ст. — www.mazepa.name
  4. Іван Мазепа і я. Серія «12 балів» — Ганна Ручай

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>