З підрозділу «Мазепинці»
Орест Субтельний

Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

ОБРАННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА НА ГЕТЬМАНА

Коли багатства були визнані приватною власністю, а нет частиною казни Війська Запорізького, посада гетьмана у вигнанні, за тих обставин уже й так обтяжлива, стала ще менш привабливою. А все ж таки це місце треба було заповнити, інакше б козаки, як зауважив Войнаровський, “на зразок циганів розлетілися б по світу“. Карл XII також мав свої причини бажати, щоб новий гетьман був обраний якомога швидше. Король обмірковував плани нового наступу проти царя за підтримки Туреччини й усвідомлював, що під умілим проводом запорожці були б йому дуже корисні. Тому наприкінці 1709-го й у перші місяці 1710р. пошук Мазепиного наступника став першочерговою проблемою.

Спочатку сподівалися, що, попри недавні відмови, Войнаровський, маючи в своїх руках таке багатство, може всей ж таки погодитися стати на дядькове місце. Але, прагнучи одержаним багатством скористатися, він повторив, що уряд його не цікавить. І справді, вважаючи себе радше польським шляхтичем, аніж українським козаком, Войнаровський почав знатися з польськими та шведськими аристократами й дав зрозуміти, що з українцями не хоче мати справи. Іншим можливим кандидатом був Дмитро Горленко, енергійний і амбітний прилуцький полковник. Однак його кандидатура не дістала схвалення Карла XII. Вибір старшини й підтримка шведського короля впали на Пилипа Орлика, генерального писаря Війська Запорізького — можливо, найрозумнішого й, безумовно, найосвіченішого з-поміж мазепинців.

Коли до нього звернулися в цій справі, Орлик відповів без жодного ентузіазму. Доля емігрантів була безрадісна, а гетьманство могло лише ускладнити становище людини, яка б за нього взялася. До того ж Орлик боявся (й не безпідставно), що витрати на уряд, на дипломатичні місії, на допомогу в прохарчуванні та озброєнні запорожців достанку вичерпають ту невелику кількість золота й самоцвітів, які йому вдалося вберегти від “ненажерливої фурії ворога“. Але великий тиск учинив Карл XII, а Войнаровський, прагнучи владнати питання з наступництвом, дав Орликові незначну суму — З тис. дукатів— на покриття деяких гетьманських видатків.

Усвідомлюючи обмеженість свого вибору й боячись розгнівати короля, Орлик неохоче згодився на гетьманство. Але тільки на певних умовах: Карл XII мав чітко і офіційно заявити про свої зобов’язання щодо України. Зокрема, Орлик вимагав од короля запевнення, що той не замириться з росіянами, доки “московське ярмо не буде знято з України й країна не повернеться до своїх давніх вольностей”. Карл XII погодився і 10 травня 1710р., невдовзі після церемонії виборів, видав “Diploma assecuratorium pro duce et ехегсі zaporoviensi“, де зобов’язався допомагати, українцям у їхній боротьбі проти Москви й боротися за права та привілеї українського народу й Запорізького Війська.

Орлик не був, уживаючи поширеного в ті часи вислову, “справжнім сином вітчизни”,— він народився не в Україні. Його далекими предками були чеські (богемські) дворяни, що покинули Чехію під час Гуситських воєн XVст., емігрували до Польщі й осіли в Кракові. В XVIIст. одна з гілок роду рушила далі на схід, де поблизу Вільна, в Ошмянському повіті, одержала землю. Там, у селі Косуті, 11 жовтня 1672р. й народився Пилип Орлик. Шановані, але бідні, його батьки творили мішаний шлюб: батько Стефан був католиком, він загинув 1673р. під Хотином, б’ючися з турками за Річ Посполиту й віру християнську, мати Ірена, уроджена Малаховська, походила з православної родини. Це змішане релігійне походження великою мірою пояснює, чому впродовж усього життя Орлика приваблювали питання релігії й теології.

Багато українських істориків охоче підкреслюють, що його блискуча освіта була здобута в Києво-Могилянській академії. Це лише почасти правильно. В Орликовому щоденнику, який більшості цих істориків був недоступним, зазначено, що систематичне навчання майбутній гетьман у вигнанні почав у єзуїтській колегії у Вільно, де його улюбленим предметом була філософія, 3 освітою, здобутою у єзуїтів, він приїхав до Києва (коли і з якої причини — невідомо) щоб продовжити навчання у православній Могилянській академії. Там Орликів, природний розум і знання філософії впали в око Стефану Яворському, провідному професорові цього закладу. Очевидно, стосунки між студентом і професором були досить близькими, упродовж усього життя Орлик згадуватиме про Яворського як про свого “дорогого вчителя, повірника і патрона“. В академії Орлик удосконалював свої знання латини, поетики, стилістики, риторики й логіки. Його вірші були такими вправними, що їх уміщено у виданому в академії збірнику латиномовної поезії, де друкувалися й твори таких світила, як Яворський і Феофан Прокопович. У зв’язку з цим слід згадати, що витворений у працях західних істориків стереотипний образ козацьких гетьманів як неотес і примітивних “отаманів” явно несправедливий щодо таких освічених і витончених людей, якими були Орлик, Мазепа та більшість інших гетьманів.

Успішно завершивши навчання в академії, Орлик дістав можливість зробити кар’єру в Києві. 1693 р., ймовірно, за; допомогою Яворського, він дістав свою першу посаду — і секретаря в консисторії Київського митрополита. Невдовзі після того він почав працювати при гетьманській канцелярії й переїхав до Полтави. Там молодий чужинець заходився І налагоджувати стосунки з козацькою елітою. Одним із способів, якими він користувався, було писання панегіриків для впливових її членів.

1695р. Орлик написав панегірик під назвою “Алкідес Російський” і присвятив його Мазепі. Цікаво, що цей. твір був опублікований у Вільні, тобто Орлик усе ще підтримував зв’язки з батьківщиною. Інший панегірик, що з’явився 1698р., присвячено ніжинському полковнику Іванові Обідовському, родичеві Мазепи й зятеві Кочубея, який був тоді генеральним писарем Війська й Орликовим безпосереднім начальником. 6 листопада 1698р. Орлик одружився з Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника, й таким чином установив ще тісніші зв’язки зі старшиною. Бідний дворянин із Литви увійшов до найвищих кіл козацької еліти.

На той час Мазепа, який завжди цінував освічених і культурних людей, уже знав про новачка. Безсумнівно, він справив на гетьмана добре враження. Десь 1699р. Орлика призначено на посаду старшого писаря, що вимагало переїзду до гетьманської резидетщії в Батурині. Ще виразніше засвідчила гетьманову прихильність згода бути хрещеним батьком народженого 1702р. Орликового першого сина, Григора. У цей період почали зростати земельні володіння старшого писаря: він став власником сіл у Стародубському, Чернігівському й Полтавському полках. 1706 р. в Орликовій кар’єрі стався дивовижний злет, коли за підтримки гетьмана його призначено генеральним писарем (канцлером) Війська 3aпорізького. Це була одна з ключових посад у Гетьманщині: вона охоплювала внутрішнє й зовнішнє листування гетьмана, писання його універсалів і нагляд за архівами Війська. Вона також давала легкий доступ до гетьмана, що, в свою чергу, робило генерального писаря дуже впливовою особою. Коли Мазепа почав таємне листування з поляками та шведами, Орлик не лише знав, що відбувається, але й сприяв цим контактам. Пізніше він заявляв про свої сумніви щодо доцільності гетьманових кроків. Проте він чесно виконував його: настанови й залишався вірним Мазепі протягом усіх подальших нещасть. Незважаючи на певну напруженість, що виникла в стосунках між генеральним писарем і гетьманом незадовго до Мазепиної смерті, Орлик зберіг щиру пошану до його пам’яті й за кожної нагоди бував на його могилі.

На відміну від складної особистості самого Мазепи, шо постає з документів і уривчастих повідомлень дуже невиразно, основні риси особистості Орлика виступають куди чіткіше. Певною мірою тому, що вона не така загадкова. А ще завдяки тому, що колишній канцелярист протягом усього життя старанно вів щоденник, який дає багато можливостей глибше зрозуміти природу людини. Читачеві щоденника відразу впадає в око авторова релігійність. Рідко який день минав без ходіння на богослужбу, відзначення дня якогось святого чи відвідин священика. Особливо під час пізнішого перебування в Салоніках ніщо (крім, можливо, полювання) не давало гетьманові-вигнанцеві більшої втіхи, ніж участь у теологічних дебатах чи диспутах. Орлик був настільки відданий релігії (він не надавав помітної переваги ні православ’ю, ні католицтву), що це викривлювало його розуміння політичних питань, особливо коли справа стосувалася мусульман.

Не дивно, що, маючи таку освіту, новий гетьман виявляв неабиякий інтерес до книжок. Під час своїх далеких мандрів він рідко пропускав можливість побувати в бібліотеці чи книгосховищі. Але він був не лише жадібним читачем (його улюблена книга — Фенелонів “Телемак”). В міру того, як Орлик старів і його політична кар’єра завершувалася, цей теолог-аматор виношував план написати історію Великого Розколу. Задум цей не був нереальним. Незліченні відозви, універсали, меморандуми й політичні листи, що їх складав Орлик, засвідчують його письменницьку невтомність.

Із коментарів і особистих нотаток, розсипаних по двох тисячах сторінок Орликового щоденника, постає образ чуйної, лагідної, добре вихованої людини, що полюбляла гарне товариство і з особливим теплом ставилася до своєї величезної родини. Інші джерела наводять на думку, що він був людяним землевласником: навіть після Полтави Орликові селяни тепло відгукувалися про його справедливе й поблажливе ставлення, а коли його союзники-татари вторглися в Україну, він рішуче протестував проти їхньої жорстокості щодо населення. Проте, незважаючи на такі похвальні характеристики, постає питання, як ця безперечно доброчесна, але навряд чи сильна особистість змогла досягти такого видатного становища. Відповідь полягає в тому, що Орлик майже інстинктивно тягнувся до сильних і, ще важливіше, здобував їхню прихильність.

Спочатку, в академії, його патроном став Яворський, згодом його зробив своєю довіреною особою Мазепа, а в Бендерах до нього напрочуд прихильно ставився Карл XII. Орликову здатність налагоджувати тісні зв’язки із впливовими людьми ще яскравіше ілюструє те, хто саме хрестив його численних дітей: 1699р., коли в молодого прибульця з Литв народилася перша дочка, Анастасія, це були дружина Toro часного полтавського полковника Параскевія Іскра та невдовзі призначений туди полковником Іван Левенець; 1702 як уже згадувалося, хрещеним батьком старшого сина, Григора, став Мазепа; коли 1711р. в Бендерах хрестили іншого сина, Якуба, на церемонії були Карл XII і дружина Войнаровського Анна; 1713р, Станіслав Лещинський і Міха Корибут Вишневецький хрестили Марту; 1715р. хрещення Марини вшанували своєю присутністю Лещинський, Понятовський і знатна дама, що представляла шведську королеву Ульріку Елеонору; нарешті, 1718р. в Швеції хрещеними батьками найменшої Орликової доньки, Катерини, стали губернатор провінції Сканя та шведський генерал.

Безперечно, прихильність оточення Орлик здобував перед усім завдяки своєму розумові, ерудиції та приємним манерам. Справді, в свідоцтві про його обрання на гетьмана говориться, що він “заслужив цю високу честь… великою мудрістю та знаннями”. Звичайно, заводячи стосунки із впливовими людьми, він міг керуватися й розрахунком. Але було б непра-вильно вважати його блюдолизом. Орлик був занадто відданим. Він міг би легко кинути Мазепу після Полтави, але не зробив цього. Коли під час заколоту 1713р. (”Калабалику”) татари й турки напали на Карла XII і Девлет-Гірей погрожував Орликові смертю, якщо той не відступиться від шведського короля, гетьман на це не погодився . Але новий гетьмані був не тільки розумною й досвідченою, а й принциповою рішучою людиною, і, мабуть, найпереконливіше це доводить той факт, що, переклавши на свої плечі тягар “визволення України від жахливого московського ярма“, він нестиме цей тягар (навіть після того, як “справжні сини” України залишать його) впродовж тридцяти двох років, аж до 1742р., до самої смерті.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36

Схожі публікації:

  1. Біографія Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  2. Поштова марка на честь Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  3. Український кант XVII–XVIII ст. — www.mazepa.name
  4. Іван Мазепа і я. Серія «12 балів» — Ганна Ручай

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>