З підрозділу «Мазепинці»
Орест Субтельний

Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

УКРАЇНСЬКО-ТАТАРСЬКИЙ ДОГОВІР

Наприкінці жовтня 1710р. хан Девлет-Гірей ненадовго зупинився в Бендерах на шляху до Константинополя, куди він їхав з метою переконати турецьке керівництво в необхідності війни з Росією. У Бендерах він мав розмову з Орликом. Очевидно, їхня зустріч пройшла успішно, бо за кілька днів, гетьман писав ханові, що вона принесла йому “велику радість, як і думка про свободу, що виникла після розмови“. Перший крок до порозуміння між українськими емігрантами й татарами було зроблено.

Десь через місяць, після повернення хана зі столиці, до Криму вирушила делегація українських достойників. До складу входили прилуцький полковник Дмитро Горленко, генеральний суддя Клим Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Вона мала підписати з Кримським ханством договір, на підставі якого гетьман і хан могли б розпочати і похід проти росіян.

23 січня 1711р. після кількатижневих переговорів договір був укладений. Оскільки збереглися список українських побажань (дезидерат) і остаточний, схвалений татарами текст договору, варто придивитися до них уважніше. Задля аналізу перелік побажань, що складається з 23 статей, можна розбити на дві окремі групи. До першої групи віднесемо традиційні умови, які в тій чи іншій формі повторюються в усіх угодах між українськими козаками та кримськими татарами (і, де це було доречно, з Портою) від часів Хмельницького. Іншу групу складають особливі статті, які відбивають специфічну ситуацію 1710—1711 років.

Переважна більшість статей (II—VI, VIII, ЇХ, XII—XVIII, XXI—XXIII), що їх представили на переговорах козацькі посланці, потрапляють у категорію традиційних. Ключовою з них є стаття друга, яка пропонує за основу майбутнього договору взяти договір 1648 р. між Хмельницьким та Ісламом-Гіреєм III. Далі статті цієї групи можна поділити так:

І. Гарантії проти грабунку та взяття ясиру на козацьких територіях

З огляду на минулий досвід було очевидним: козакам; потрібні гарантії того, що коли вони дозволять своїм непевним союзникам увійти в їхню країну, їхні сім’ї, житла, церкви й землі будуть у безпеці. Звідси незмінна вимога таких гарантій, яка цього разу з’являється у статтях VIII та IX. Проте Орлик розумів, що татарські апетити на майно та ясир треба якимось чином задовольнити, й тому до цієї вимоги зроблено застереження. У статті IX зазначено: якщо мешканці “Московських слобід” (Слобожанщини) не приймуть “захисту союзного війська” чи відмовляться повертатися до Гетьманщини, коли вона перейде під владу Орлика, тоді вони “мають уважатися за ворогів“, тобто стануть здобиччю татар. У такий спосіб Орлик намагався відвернути татарські зазіхання від земель, якими він сподівався правити.

ІІ. Економічні гарантії

Стаття ХІІІ мала запобігти вторгненню будь-якої іноземної держави на запорізькі території, а стаття XIV вимагала для запорожців виняткових прав на землі в пониззі Дніпра — землі, які вони вважали своїми недоторканними мисливськими й рибальськими угіддями. Нарешті, стаття XVIII містила вимогу, щоб у межах ханства й Османської імперії українські купці мали рівні права з мусульманськими.

ІІІ. Політичні гарантії

Вони стосувалися невтручання у внутрішні справи козаків (статті IV, V, XXI), ханової гарантії непорушності кордонів України та збереження принципу вільних виборів гетьмана (стаття XXIII). Татари також мусили відмовитися від юрисдикції над козаками, які вчинили проти них злочини, і погодитися передавати їх козацьким судам (стаття XV). Нарешті, хан не міг укласти миру з ворогом (росіянами) без згоди гетьмана та Війська Запорізького (стаття VI).

Оскільки перелічені вище статті повторювалися в усіх козацько-татарських угодах, можемо зробити висновок, що ці умови виключалися з безпосереднього політичного обговорення й охоплювали загальні питання, які треба було врегулювати, з тим, щоб політичні, соціальні й економічні системи Українських козаків і кримських татар могли співпрацювати задля досягнення спільної мети.

Розглянемо тепер ті аспекти договору, що відбивають специфічну ситуацій, в якій опинилися Орлик та його прихильники під час вироблення цього договору.

І. Підтвердження заступництва Карла XII над Військом Запорізьким

Видається трохи дивним такий факт: переговори між козаками й татарами мали починатися з вимоги, що пропонований союз у жодному разі не повинен шкодити стосункам козаків і всього українського (”руського“) народу з Карлом XII, їхнім захисником і заступником (стаття І). Але Орлик мав поважні причини домагатися, щоб Карлове заступництво було підтверджене. Для Мазепи однією з причин прагнути шведського протегування було те, що він уважав за краще мати сильного, але далекого зверхника. Очевидно, козацькі емігранти в Бендерах також хотіли дотримуватися такого принципу. До того ж навіть після Полтави Карл XII, здавалося, має можливість завдати росіянам поразки, і ця можливість уявлялася найкращою гарантією, що емігранти досягнуть своєї мети. Нарешті, включення цього пункту могло зумовлюватися й тим, що емігранти хотіли уникнути надмірної залежності від своїх татарських союзників.

ІІ. Допомога татар у разі внутрішніх проблем

Орлик і його радники не мали ілюзій щодо труднощів, із якими вони (якщо їм удасться повернутися в Україну) зіткнуться, намагаючись утвердитися при владі. Цареві прихильники, які в такому разі втрачали свої посади, не поступилися б владою без запеклої і тривалої боротьби. Тому козацькі делегати мали настанову просити татар про допомогу в таких внутрішніх конфліктах (стаття VII). Водночас гетьман і його оточення сподівалися, що заступництво шведського короля не дозволить їхнім союзникам перетворити допомогу на політичне панування. Інші ознаки того, що внутрішнє протистояння вважалося неминучим, бачимо в проханнях, аби хан забезпечив гетьманові охорону (стаття XVII) і пообіцяв повертати йому всіх зрадників і учасників замахів, які спробували б утекти до Криму (стаття XXII).

ІІІ. Претензії гетьмана на владу над донськими козаками

Після повстання Булавіна та прибуття донських посланців до Бендер гетьман і його оточення вирішили, що мають нагоду встановити свою владу над донським козацтвом під тим приводом, що це сприятиме боротьбі проти росіян. Тому вони просили хана, аби він допоміг гетьманові Війська Запорізького привести донських козаків під його, гетьманову, владу (стаття XX), з тим щоб “одна отара могла бути під одним пастухом“. Це прохання цікаве в декількох аспектах. Воно не тільки вказує, що на початку XVIIIст. козаки і в Україні, й на Дону вважали російську систему врядування спільною загрозою їхньому способові життя (тобто знаменитим козацьким правам і привілеям), але також відбиває усвідомлення ними потреби об’єднатися перед цією загрозою. Наприклад, 1704р. Мазепа писав Г.І.Головкіну: “як ворон воронові ока не виклює, так і козак на козака дуже наступати не буде“. Варто також відзначити, що Мазепин наступник уважав однакові суспільні форми достатньою причиною, аби поширити владу українського гетьмана на донських козаків.

Остаточний текст українсько-татарської угоди 1711 р., який зберігся лише в татарській версії, показує, що не всі українські побажання були прийняті. Проте ця редакція, очевидно, влаштовувала Орлика та його колег, бо вони часто покликалися на неї як на обов’язкову версію договору. Основні положення угоди між українськими емігрантами і кримським ханом були такими:

  • під жодним приводом не може бути завдано шкоди українським і запорізьким козакам та їхнім родинам. Вони повинні мати змогу жити згідно з їхніми давніми звичаями, правами та привілеями;
  • у дипломатичному листуванні нинішнього гетьмана слід величати так, як колись Хмельницького;
  • козаки мають право мешкати, рибалити й полювати на тих теренах, де вони віддавна це робили;
  • козаки мають право на свободу релігії, і їхнім церквам не повинно завдаватися будь-якої шкоди.

Ту частину договору, що регулювала їхні загальні відносини з козаками, татари завершували словами: “Коротше, дозволити їм [козакам] бути вільним народом і вільним краєм“.

Одначе татари відмовилися взяти будь-які конкретні зобов’язання щодо тогочасної політичної ситуації. Справді, порівнюючи перелік козацьких побажань з остаточним текстом угоди, бачимо, що всю групу нетрадиційних умов повністю вилучено. Стосовно планованого походу проти росіян зроблено лише загальну заяву, мовляв, союзники мають допомагати один одному проти спільного ворога й об’єднуватися в укладенні миру та веденні війни. Угода закінчувалася святенницькою фразою: “Кожен, хто має мудрість, визнає цей договір за справедливий [і] створений із Божою поміччю“.

Те, що не ввійшло до остаточного тексту договору, викликає такий самий інтерес, як і те, що ввійшло. Вилучення татарами всіх нетрадиційних положень можна певною мірою пояснити їхнім природженим традиціоналізмом. Були також цілком конкретні й безпосередні причини, чому татари не включили в договір пунктів, що стосувалися визнання Карлового заступництва над козаками, поширення влади гетьмана на донських козаків і допомоги татар проти гетьманових внутрішніх ворогів.

Мабуть, Орлик від самого початку підозрював (пізніше це стало цілком очевидним), що хан Девлет-Гірей мав намір сам стати козацьким зверхником. Він відмовився визнати Карла XII патроном України, і навіть більше: вважав договір 1711р. законною підставою для своїх власних претензій на заступництво і сюзеренітет. Тому не дивно, що хан не хотів підтримувати гетьмана в його амбітних планах щодо донського козацтва, оскільки об’єднання українських козаків із донськими створило б союзника майже такого ж небезпечного, як і ворожа Росія. Крім того, є підстави вважати, що татари підозрювали Орлика та його прибічників, буцімто ті прагнуть використати татар задля власної мети, а самі лізти в бійку не дуже хочуть. Щодо зобов’язання підтримувати гетьмана в його внутрішніх конфліктах, то було очевидним, що видатки для татар будуть великі, а вигоди — мізерні. В кожному разі можна напевне стверджувати, що під час переговорів взаємні підозри були тільки ледь-ледь замасковані.

Отже, аналіз козацько-татарського договору 1711р. показує, що він спирався на. загальні й традиційні умови, які мали регулювати співпрацю та співіснування Кримського ханства з українськими козаками. Одначе договір не вирішив конкретних, наболілих проблем, пов’язаних із тогочасною політичною ситуацією.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36

Схожі публікації:

  1. Біографія Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  2. Поштова марка на честь Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  3. Український кант XVII–XVIII ст. — www.mazepa.name
  4. Іван Мазепа і я. Серія «12 балів» — Ганна Ручай

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>