З підрозділу «Мазепинці»
Орест Субтельний

Мазепинці. Український сепаратизм на початку ХVIII ст.

ТУРЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ

Після невдалої спроби відшкодувати свої втрати за допомогою сили й за підтримки татар, емігранти-мазепинці намагалися через посередництво Порти досягти своєї мети дипломатичними засобами. Основу для цих зусиль створила перемога турків над росіянами на Пруті 1711р. На проведених після цього мирних переговорах “питання України”, як писав визначний польський історик Юзеф Фельдман, “відсунуло всі інші проблеми на другий план”. Тому треба детальніше розглянути, чому це питання відігравало таку важливу роль.

Наляканий зосередженням ворогів на півдні, Петро І завдав випереджувального удару по румунських князівствах. Але царева поспішність і самовпевненість призвели до згубних помилок. Вирвавшись зі своїм військом уперед, Петро І залишив далеко позаду обоз і підкріплення. До того ж він прорахувався щодо масштабів підтримки, яку могли надати йому молдавський і волоський господарі (так само колись помилився Карл XII в Україні). В результаті цар і все його військо в липні 1711р. були оточені в Молдавії, на річці Прут, незмірно більшими силами турків і татар.

Для Порти, вже давно стурбованої російською експансією на півдні, це була нагода завдати ворогові нищівного удару. Але замість захоплення в полон (чи знищення) царя та його війська, великий візир Мехмет Балтаджі дозволив росіянам вийти з оточення. За це Петро І пообіцяв віддати Порті Азовську фортецю, зруйнувати Таганрог і російські фортеці на Дніпрі, піти з України й не втручатися більше в українські та польські справи. Пізніше, оцінюючи цю угоду, історики завжди дивуватимуться, чому великий візир дозволив цареві прослизнути йому крізь пальці. А проте з погляду Порти поступки, яких Мехмет Балтаджі домігся від росіян, були великим успіхом, бо вони, здавалося, давали туркам далекосяжний трофей — контроль над чорноморським узбережжям.

Однак, незважаючи на російські поступки, Порті було ясно, що її тогочасна перевага в Причорномор’ї лише тимчасова і, щоб перетворити ці здобутки на постійні, царевих обіцянок замало. Розглядаючи засоби, які дали б змогу твердо запанувати на тих теренах, турки воскресили проект створення васальної козацької держави в Україні. Спроби здійснити цей проект Порта робила вже не раз: за гетьманування Богдана Хмельницького (1648—1657), його сина Юрія (1659—1663) та Петра Дорошенка (1665—1676). Але через українську внутрішню політику та втручання Росії ці спроби зазнавали невдачі. Тепер, 1711p., настав, здавалося, слушний момент, аби ще раз спробувати створити васальну козацьку державу. Саме з цієї причини турки зненацька виявили великий інтерес до українського питання й до Орлика та його сподвижників.

Проте існувала одна проблема, яку треба було розв’язати, перш ніж між українцями та Портою могло дійти до порозуміння. Це була проблема Карла XII. Шведського короля не радував інтерес турків до українських емігрантів: він боявся, що це може втягти Порту в затяжні переговори з царем і відвернути від продовження війни проти Росії. Якби так сталося, Карл утратив би єдину можливість завдати удару по Росії на її вразливому південному фланзі. Підхід Мехмета Балтаджі був протилежний: він прагнув гарантувати безпеку північних кордонів Османської імперії шляхом переговорів, заснованих на Прутському договорі. Сутичка між великим візирем і шведським королем стала неминучою.

У цьому конфлікті Орлик опинився поміж двома вогнями. Порта й татарський хан запрошували його (власне, наполягали) прибути до Константинополя на переговори. Проте Карл XII, який уважав гетьмана своїм васалом, заборонив йому їхати. Король заявив: “Порта навряд чи хоче й може звільнити вашу батьківщину від московського ярма; очевидно, вона навряд чи може змусити москалів виконати статті, за якими вона [Україна] має повернутися до свого давнього стану“.

Тим часом як сам Орлик стояв на боці Карла XII, старшина та запорожці наполягали, щоб гетьман і козацькі делегації поїхали до Константинополя. Поступаючись тискові своїх колег, Орлик разом із делегацією провідних емігрантських діячів вирушив 31 жовтня 1711р. до турецької столиці. Дорогою їх перестрів Густав Солдан, один із головних міністрів Карла XII. Очевидно, король пригрозив, що не матиме з українцями жодних справ, якщо Орлик поїде до Порти. Після тривалої суперечки досягнуто компромісу: українська делегація поїхала до Константинополя, а сам гетьман повернувся до Бендер. У наступні роки Орлик не раз оплакуватиме той факт, що за особисту відданість Карлові XII тоді та в інших випадках йому довелося заплатити велику політичну ціну.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36

Схожі публікації:

  1. Біографія Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  2. Поштова марка на честь Пилипа Орлика — www.mazepa.name
  3. Український кант XVII–XVIII ст. — www.mazepa.name
  4. Іван Мазепа і я. Серія «12 балів» — Ганна Ручай

Поділіться думкою


XHTML: Дозволені теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>