В енциклопедичному довіднику “Микола Костомаров: Віхи життя і творчості” у статті “Архівні матеріали про М.Костомарова” під позиціює № 4 зазначені “Рукописи та робочі матеріали до праць Костомарова”[1]. Серед спадщини вченого, яку можна було зарахувати до цього виду джерел, значаться й матеріали з Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського (№ 527, 719, 722, 734). У фондах цієї поважної установи під номером 527 зберігаються листи М.Костомарова до Н.Тарновської, датовані 1860-1883 рр., а під номерами 719, 722 та 734 – переховуються записні книги історика, в яких містяться виписки із документів Архіву Міністерства закордонних справ [2] та Архіву Міністерства юстиції [3].

Як свідчать факти з біографії ученого, М.Костомаров працював у цих архівах протягом 1860-х рр. ХІХ ст., шукаючи матеріалів для археографічних публікацій, а також для написання праць з історії України та Речі Посполитої. На межі 70-80-х рр., незважаючи на хворобу, що все частіше давала про себе знати [4], вчений продовжував свої архівні пошуки, зокрема цілеспрямовано працював над пошуком матеріалів до написання монографії “Мазепа” та розвідки “Мазепинці”. Зміст трьох вище згаданих книг виписок це достеменно доводить. More…

Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

Доба І. Мазепи (кінець XVII – початок ХVІІІ ст.) – це не стільки злет до певного рівня культурного життя, скільки не бачений до того розквіт на теренах України творчості, духовних набутків. Актуальність дослідження активного впливу гетьмана на духовне життя в Україні періоду його правління дає можливість глибше зрозуміти як розвиток культурного життя наприкінці XVII – початку XVIIІ ст., так і діяльність зверхника Гетьманщини у вирішенні найголовніших проблем тогочасного буття. Показати доброчинну позицію і роль гетьмана у церковно-духовних, культурницьких процесах – головна мета студії.

Культура України кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. – явище унікальне, багатогранне, неповторне. Феномен цієї доби формувався завдяки багатьом чинникам. Певну важливу роль тут відіграли попередні взаємозв’язки духовних діячів з кращим, передовим надбанням у книжництві, малярстві, науковій, освітній сферах сусідніх країн. Істотно впливало на світобачення тогочасної староукраїнської еліти принципове обстоювання постулатів православної віри. Головним же чинником якісних змін у культурницькому житті стала стабілізація суспільно-політичного становища в Гетьманщині наприкінці правління гетьмана І. Самойловича, а потім за його наступника – І. Мазепи. Вона вивільнила зусилля еліти не тільки на боротьбу з агресорами, здобуття влади, створення автономного державного утворення, а й на задоволення духовних потреб. Міцніли засади гетьманського правління – з’являлися більші можливості для вираження засобами мистецтва ознак старшинської влади, возвеличення її сили та впливовості у різних формах меценатства та доброчинності. More…

Борис Крупницький. Гетьман Мазепа та його доба. – К.: Україна, 2003. – 240с. Фрагменты.

Перу визначного історика українського зарубіжжя Б. Крупницького, самобутній талант якого розквітнув на чужині після вимушеної еміграції, належать понад 120 наукових праць, ще більше статей і оригінальних розвідок з історії України. Особливо ретельно і всебічно він розробляв тему Мазепіани. Тож не дивина, що книга “Гетьман Мазепа та його доба” є одним з найповніших досліджень із зазначеної тематики.

Переклад з німецької О. К. Струкевича

More…