We present to your attention an interesting project created by a team of scientists, journalists and public activists. In the descriptions of the video, the authors noted: «In the second episode of the documentary narrative podcast ‘Why Do They Steal?,’ we explore the legacy of the Ukrainian Hetman Ivan Mazepa. We delve into the ongoing lack of understanding of the significance of this historical figure. This episode investigates the russian aversion to anything associated with Mazepa while harboring a desire to appropriate the Hetman’s legacy. For instance, the Lev (Lion) cannon, rushed by the russians to become a symbol of their empire, was left uncharged. Or consider the Pigeon Bell, awkwardly rescued and subsequently mishandled, leading to its ultimate breakage. Moreover, we examine why, even after 300 years, the russians can’t get over Mazepa. The material was prepared with the support of the International Renaissance Foundation. The material reflects the position of the authors and does not necessarily coincide with the position of the International Renaissance Foundation».

Video

I

We present to your attention an interesting project created by a team of scientists, journalists and public activists. In the descriptions of the video, the authors noted: «In the second episode of the documentary narrative podcast ‘Why Do They Steal?,’ we explore the legacy of the Ukrainian Hetman Ivan Mazepa. We delve into the ongoing lack of understanding of the significance of this historical figure. This episode investigates the russian aversion to anything associated with Mazepa while harboring a desire to appropriate the Hetman’s legacy. For instance, the Lev (Lion) cannon, rushed by the russians to become a symbol of their empire, was left uncharged. Or consider the Pigeon Bell, awkwardly rescued and subsequently mishandled, leading to its ultimate breakage. Moreover, we examine why, even after 300 years, the russians can’t get over Mazepa. The material was prepared with the support of the International Renaissance Foundation. The material reflects the position of the authors and does not necessarily coincide with the position of the International Renaissance Foundation».

Video

The Ukrainian chant of XVII – XVIII centuries belongs to the little-investigated fields of the Eastern Slavonic musical culture. The Ukrainian chant – genre urban song of XVII – XVIII centuries – at first sight is the phenomenon rather known. The records about it can be found in the works of historians, philologists and art historians who study the origins and ways of development of the national culture.

Однак, при ближчому знайомстві виявляється, що немає спеціальних музикознавчих праць, присвячених українському канту; наявний музично-поетичний матеріал не зібрано, не систематизовано і комплексно не видано. А жанр цей заслуговує на якнайпильнішу увагу з огляду на свою винятково важливу роль у культурно-історичному розвитку України XVII – XVIII ст.

Кантом упродовж тривалого часу цікавились історики літератури і фольклору, зокрема такі визначні вчені як П. Безсонов, О. Веселовський, М. Возняк, В. Гнатюк, В. Перетц, І. Франко, згодом Г. Нудьга, О. Позднєєв та інші. Але розпорошена публікація знайдених текстів та принагідні спостереження тільки за їхніми поетичними особливостями були лише першим етапом наукового освоєння жанру. При цьому втрачався нерозривний взаємозв’язок музики й тексту канта.

В літературі спостерігаються найрізноманітніші, часом суперечливі визначення канта: «книжкова», «силабічна», «штучна», «авторська», «напівнародна» пісня, «духовна вірша з музикою», «вірша-пісня» тощо. Найрозповсюдженішими поняттями є терміни «кант» і «псальма».

Кант – багатоголосна (найчастіше триголосна) пісня напівпрофесійного походження із силабічним (або силаботонічним) текстом побутового світського або духовно-моралістичного змісту. Духовні канти часто позначалися також терміном «псальма». За музичною мовою світські канти тяжіють до народної пісенності; псальми – до професійного, церковного співу. Як правило, кант – синкретичний твір поета й композитора в одній особі, що зберігає традицію анонімності (навіть у тих випадках, коли автор відомий). Канти набули поширення в Україні, Білорусі та Росії протягом XVII – XVIII ст. Час виникнення і розвитку канта – початок нового періоду східноєвропейської історії, що відзначається зростанням міст, національно-визвольними рухами, становленням націй, інтенсивною секуляризацією, а отже і демократизацією та гуманізацією мистецтва, усвідомленням і висуненням на перший план особистісного, авторського начала в художній творчості. Типовий жанр епохи Бароко кант органічно поєднує в собі середньовічні і новочасні риси. В канті – носії принципово нового інтонаційного ладу – співіснують принципи середньовічної модальності і функціональної системи мажоро-мінору, певна лінеарність – з яскраво вираженим гомофонно-гармонічним складом, силабічна система віршування – з силабо-тонічною.

Світський український кант відзначається яскраво музичною самобутністю, зумовленою його близькістю до народнопісенного і танцювального мистецтва України. Взаємодію канта й пісні можна охарактеризувати терміном «взаємоперетворення». З одного боку, канти переходили в фольклор і продовжували своє існування уже як народні пісні; з другого – народні пісні, розспівуючись на три голоси «під кант», тобто в стилі канта, зберегли кантову традицію до наших днів.

Український кант увібрав у себе інтонацію народної пісні в найширшому значенні слова; через кант український пісенний фольклор входить у музичну культуру російського, білоруського та інших слов’янських народів.

Водночас кантове мистецтво України – невід’ємна частина загальноєвропейської культури, зокрема пісенної. Книжна пісня в пісенниках з’являється як початок ліричної поезії у багатьох європейських народів. Можна простежити рух цього жанру в часі і в просторі – із Заходу на Схід: Іспанія ХІІІ ст., Італія – ХІІІ – ХІV ст., Німеччина – XІV ст., Чехія – XІV – XV ст., Угорщина й Польща – XVI – XVII ст., Україна й Білорусь – кінець XVI – XVII ст., Росія – середина XVII – XVIII ст. Виходячи з цього можна говорити про типологічність процесів, які відбувалися в Західній Європі і в Україні в царині пісенної культури і про закономірність появи такого жанру як кант. Його виникнення було результатом складної взаємодії західноєвропейського пісенного руху з мистецтвом Русі.

Серед можливих джерел канта виділяють генетичні і контактні – типи зв’язків у порівняльно-історичному літературознавстві. До перших відносяться духовні вірші, знаменний розспів і народнопісенну творчість. До других – європейське демократичне мистецтво, польські духовні пісні.

В процесі побутування канта виділяють три стадії: виникнувши в письменних шарах міського населення, кант поступово розповсюдився в широких різночинних колах. Його співали найрізноманітніші представники третього стану – нижчі клірики, учні братських шкіл, студенти колегій і академії, купці, ремісники і навіть селяни, нарешті, кант перейшов у пісенний фольклор і продовжив своє життя в мистецтві лірників, бандуристів і калік перехожих аж до ХХ ст.

Кантова культура України XVII – XVIII ст. потребує подальшого різнобічного вивчення, що не лише розширить панораму мистецтва XVII – XVIII ст., а й уможливить осягнути типологію багатьох процесів, які відбуваються в музичній культурі сьогодні.

На жаль, кантових збірників в Україні збереглося дуже мало. Чимало українських пісенників було перевезено в Росію. У багатьох із них містяться тільки тексти кантів. Крім любовно-ліричних, жартівливих, соціальних та моралістичних за своїм характером кантів, автори яких здебільшого залишилися невідомими, існували також псальми, створені конкретними особами: Феофаном Прокоповичем, Єпіфанієм Славинецьким, Димитрієм Тупталом, Тимофієм Щербацьким – видатними українськими вченими, письменниками, суспільно-політичними і церковними діячами XVII – XVIII ст.

Серед сучасних виконавців українського канту слід виділити В.Титаренко, С. Нечипоренко, Ласкавчук, які здійснюють це у супроводі кобзи, а також М. Плекана (торбан), артистів різних київських колективів, які є або були вихованцями СВПШКМ (Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва) та КНУКіМ (Київського національного університету культури та мистецтв). Наукове, художнє та музичне керівництво творчістю цих артистів здійснює Заслужений діяч мистецтв України Володимир Григорович Кушпет.

1. The Swedish Army (Military) Museum (Armémuseum – the museum of the military history located in the district Östermalm in Stockholm. The museum collection has been formed since 1867. In 2002 it has been reopened after a long period of reconstruction. In 2005 the museum has been awarded as the best museum of Stockholm. Його експозиція ілюструє військову історію Швеції, у тому числі й сучасну політику нейтралітету Шведського королівста та його армії. More…

“Hey, at the Black Sea” / «Hei, na Chornomu mori» (historical song about Mazepa and Palyi)

Mykola Budnyk, folk bandura, 2001.

http://www.ex.ua/view/632163

Hetman Ivan Mazepa. Childhood, service to the Polish king, Muscovite tsar, accession to power, attempt to liberate Ukraine.
Author and director Kostyantyn Krasnyi, cameraman Vadym Kraynik.
Consists of 2 parts.

http://www.ex.ua/get/1151700

The cycle “Unknown Ukraine” presents the filmed cinematography about history of Ukraine in a vivid, persuasive and understandable manner. It is equally interesting to the school children, ordinary spectators and professional historians.

Ivan Mazepa. Series “Illustrious Ukrainians”, 2009.
Author D. Zhuravlyov.
Download from the “Ukrainian page”