Фільм «Батурин − столиця гетьмана Івана Мазепи» випущений Укркінохронікою у 1993 р. Фільм присв’ячений подіям початку ХVІІІ століття − часам гетьмана Івана Мазепи.  Автор сценарію, режисер та голос за кадром: Микола Вінграновський. Оператор: Віктор Єфіменко. У фільмі використана музика І. Гайдна.

Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи

Відеозапис програми «Контакт» (2008) за участі др. В. Мезенцева, співробітника Канадського інституту українських студій, яка була присвячена археологічним розкопкам у Батурині 2008 р. та урочистостям, пов’язаним з відзначенням 300-річчя Батуринської трагедії.

До маловивчених галузей східнослов’янської музичної культури належить український кант XVII – XVIII ст. Український кант – побутова міська пісня XVII – XVIII ст. – на перший погляд явище досить знане. Відомості про нього містяться в працях істориків, філологів і мистецтвознавців, які займаються вивченням джерел і шляхів розвитку національної культури. Однак, при ближчому знайомстві виявляється, що немає спеціальних музикознавчих праць, присвячених українському канту; наявний музично-поетичний матеріал не зібрано, не систематизовано і комплексно не видано. А жанр цей заслуговує на якнайпильнішу увагу з огляду на свою винятково важливу роль у культурно-історичному розвитку України XVII – XVIII ст.

Кантом упродовж тривалого часу цікавились історики літератури і фольклору, зокрема такі визначні вчені як П. Безсонов, О. Веселовський, М. Возняк, В. Гнатюк, В. Перетц, І. Франко, згодом Г. Нудьга, О. Позднєєв та інші. Але розпорошена публікація знайдених текстів та принагідні спостереження тільки за їхніми поетичними особливостями були лише першим етапом наукового освоєння жанру. При цьому втрачався нерозривний взаємозв’язок музики й тексту канта.

В літературі спостерігаються найрізноманітніші, часом суперечливі визначення канта: «книжкова», «силабічна», «штучна», «авторська», «напівнародна» пісня, «духовна вірша з музикою», «вірша-пісня» тощо. Найрозповсюдженішими поняттями є терміни «кант» і «псальма».

Кант – багатоголосна (найчастіше триголосна) пісня напівпрофесійного походження із силабічним (або силаботонічним) текстом побутового світського або духовно-моралістичного змісту. Духовні канти часто позначалися також терміном «псальма». За музичною мовою світські канти тяжіють до народної пісенності; псальми – до професійного, церковного співу. Як правило, кант – синкретичний твір поета й композитора в одній особі, що зберігає традицію анонімності (навіть у тих випадках, коли автор відомий). Канти набули поширення в Україні, Білорусі та Росії протягом XVII – XVIII ст. Час виникнення і розвитку канта – початок нового періоду східноєвропейської історії, що відзначається зростанням міст, національно-визвольними рухами, становленням націй, інтенсивною секуляризацією, а отже і демократизацією та гуманізацією мистецтва, усвідомленням і висуненням на перший план особистісного, авторського начала в художній творчості. Типовий жанр епохи Бароко кант органічно поєднує в собі середньовічні і новочасні риси. В канті – носії принципово нового інтонаційного ладу – співіснують принципи середньовічної модальності і функціональної системи мажоро-мінору, певна лінеарність – з яскраво вираженим гомофонно-гармонічним складом, силабічна система віршування – з силабо-тонічною.

Світський український кант відзначається яскраво музичною самобутністю, зумовленою його близькістю до народнопісенного і танцювального мистецтва України. Взаємодію канта й пісні можна охарактеризувати терміном «взаємоперетворення». З одного боку, канти переходили в фольклор і продовжували своє існування уже як народні пісні; з другого – народні пісні, розспівуючись на три голоси «під кант», тобто в стилі канта, зберегли кантову традицію до наших днів.

Український кант увібрав у себе інтонацію народної пісні в найширшому значенні слова; через кант український пісенний фольклор входить у музичну культуру російського, білоруського та інших слов’янських народів.

Водночас кантове мистецтво України – невід’ємна частина загальноєвропейської культури, зокрема пісенної. Книжна пісня в пісенниках з’являється як початок ліричної поезії у багатьох європейських народів. Можна простежити рух цього жанру в часі і в просторі – із Заходу на Схід: Іспанія ХІІІ ст., Італія – ХІІІ – ХІV ст., Німеччина – XІV ст., Чехія – XІV – XV ст., Угорщина й Польща – XVI – XVII ст., Україна й Білорусь – кінець XVI – XVII ст., Росія – середина XVII – XVIII ст. Виходячи з цього можна говорити про типологічність процесів, які відбувалися в Західній Європі і в Україні в царині пісенної культури і про закономірність появи такого жанру як кант. Його виникнення було результатом складної взаємодії західноєвропейського пісенного руху з мистецтвом Русі.

Серед можливих джерел канта виділяють генетичні і контактні – типи зв’язків у порівняльно-історичному літературознавстві. До перших відносяться духовні вірші, знаменний розспів і народнопісенну творчість. До других – європейське демократичне мистецтво, польські духовні пісні.

В процесі побутування канта виділяють три стадії: виникнувши в письменних шарах міського населення, кант поступово розповсюдився в широких різночинних колах. Його співали найрізноманітніші представники третього стану – нижчі клірики, учні братських шкіл, студенти колегій і академії, купці, ремісники і навіть селяни, нарешті, кант перейшов у пісенний фольклор і продовжив своє життя в мистецтві лірників, бандуристів і калік перехожих аж до ХХ ст.

Кантова культура України XVII – XVIII ст. потребує подальшого різнобічного вивчення, що не лише розширить панораму мистецтва XVII – XVIII ст., а й уможливить осягнути типологію багатьох процесів, які відбуваються в музичній культурі сьогодні.

На жаль, кантових збірників в Україні збереглося дуже мало. Чимало українських пісенників було перевезено в Росію. У багатьох із них містяться тільки тексти кантів. Крім любовно-ліричних, жартівливих, соціальних та моралістичних за своїм характером кантів, автори яких здебільшого залишилися невідомими, існували також псальми, створені конкретними особами: Феофаном Прокоповичем, Єпіфанієм Славинецьким, Димитрієм Тупталом, Тимофієм Щербацьким – видатними українськими вченими, письменниками, суспільно-політичними і церковними діячами XVII – XVIII ст.

Серед сучасних виконавців українського канту слід виділити В.Титаренко, С. Нечипоренко, Ласкавчук, які здійснюють це у супроводі кобзи, а також М. Плекана (торбан), артистів різних київських колективів, які є або були вихованцями СВПШКМ (Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва) та КНУКіМ (Київського національного університету культури та мистецтв). Наукове, художнє та музичне керівництво творчістю цих артистів здійснює Заслужений діяч мистецтв України Володимир Григорович Кушпет.

Іван Мазепа. Серія «Знамениті українці», 2009 р.
Автор Д. Журавльов.
Завантажити з «Української сторінки»

Гетьман Іван Мазепа. Дитинство, служба у польського короля, московського царя, прихід до влади, спроба звільнити Україну.
Автор та режисер Костянтин Красній, оператор Вадим Крайнік.
У 2-х частинах.

http://www.ex.ua/get/1151700

Цикл «Невідома Україна» яскраво, переконливо і дохідливо подає відзняту кіномонографію з історії України. Вона однаково цікава і школяру, і пересічному глядачеві, і професійним історикам.

«Гей, на Чорному морі» (історична пісня про Мазепу та Палія)

Микола Будник, народна бандура, 2001 р.

http://www.ex.ua/view/632163

Передача «Театр одного актора» Українського радіо «Культура» у виконанні заслуженої артистки України Галини Кажан представила поему у віршах Володимира Сосюри «Мазепа».

Навколо тексту поеми Володимира Сосюри чимало загадок. Ми можемо лише припустити, що роки праці над твором припадають на 30-ті вже минулого століття.

Постать одного з найвідоміших гетьманів України, мецената, на кошти якого було споруджено десятки монастирів, привертала увагу багатьох письменників світу. Серед них Богдан Лепкий, Джордж Байрон, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Юліуш Словацький. Володимир Сосюра подарував нам (цитую): «Свого Мазепу, що впав офірою Москви…»

Володимир Сосюра — «Мазепа»

Я згадав про Україну,
Козацьку волю і орлів…
Про дальній плач, і сміх, і спів,
Про дідний дум і верб, і трав…
Козацьку волю я згадав!..
Там дзвін копит, і крик, і постріл,
Там шаблі рух меткий і гострий…
На бунтівливій оболоні
Живуть там бурею яркою,
І золоті зорі долоні
Тремтять над синьою рікою,
Мов хочуть впасти в серебро…
І зветься та ріка Дніпро.
Там у ясному хороводі
Дівчата чайками…

Ну, годі…
Я бачу, ти не тільки паж,
Але й поетом бути можеш.
Твої слова, як зорі й рожі,
В них і любов, і туга, й гнів…
Бач, як усіх заворожив…

І круль повів навколо оком.
Усі задумались глибоко,
У всіх під віями гроза…
І пишний палац іщеза…
А там за муром — сурми, коні…
Шумлять знамена, вітер віє,
Запахла кров’ю вже земля…
Та владний голос короля
Їх поверта із царства мрії.
Вони у залі. Що за жах?
Замість шабель — чарки в руках.