Мазепа та Північна війна

www.mazepa.name — Речі з експозиції «Московського кремля», пов’язані із Північною війною
Веніямин Кордт — Бої під Лісним і під Полтавою за щоденником Шведського ляйтнанта ф. Вейє
Микола Мазепа — Катівня в Лебедині
www.mazepa.name — Біографія Бориса Шереметьєва
www.mazepa.name — Біографія Адама Людвіга Левенгаупта
www.mazepa.name — Біографія Карла Густава Рьоншильда
www.mazepa.name — Біографія Родіона Боура
www.mazepa.name — Біографія Августа ІІ Сильного
www.mazepa.name — Біографія Станіслава І Лещинського
www.mazepa.name — Біографія Олександра Меншикова
www.mazepa.name — Біографія Івана Скоропадського
www.mazepa.name — Біографія Пилипа Орлика
www.mazepa.name — Біографія Петра І
www.mazepa.name — Біографія Карла ХІІ

Останнє в розділі «Історія»

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Августа ІІ Сильного

Август ІІ Сильний

Август ІІ Сильний

Август ІІ Сильний (1670—1733) — курфюрст саксонський (від 1694) з династії Веттинів, польський король у 1697—1706 та 1709—1733 рр.

На початковому етапі свого життєвого шляху відзначився у лавах австрійської армії участю у війнах проти Франції та Туреччини. У 1697 р. взяв участь у боротьбі за польський престол після смерті короля Яна ІІІ Собеського, де його конкурентом був французький принц Людовік Конті. На елекції Август одержав меншість голосів, проте за підтримки Пруссії та Росії зумів раніше від французького претендента скласти присягу й коронуватися у Кракові. Політика нового монарха була орієнтована на зближення Саксонії та Речі Посполитої шляхом впровадження між ними династичної унії, за якої королівський трон успадковувався би родом Веттинів. Август прагнув масштабного реформування Речі Посполитої в дусі західноєвропейських абсолютних монархій, розбудови державного апарату, регулярної армії і флоту.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Станіслава І Лещинського

Станіслав І Лещинський

Станіслав І Лещинський

Станіслав І Лещинський (1677—1766)— польський король у 1704—1712 рр., герцог лотаринзький. Син коронного підскарбія Рафала Лещинського та онук великого коронного гетьмана Станіслава Яблоновського, належав до одного з найзаможніших та найвпливовіших магнатських родів Речі Посполитої. Після традиційної для магнатської молоді освітньої подорожі Європою розпочав свою політичну кар’єру, одержавши уряд коронного підчашого (1697) і воєводи познанського (1699).

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Олександра Меншикова

Олександр Меншиков

Олександр Меншиков

Олександр Меншиков (1673—1729) — один з найближчих сподвижників Петра І. Був слугою царського фаворита Франца Лефорта, а згодом — особистим камердинером Петра І. Завоювавши довіру й симпатію монарха, Меншиков супроводжував його у закордонних подорожах, воєнних виправах, поїздках по Росії. Довгий час був найближчим дорадником царя, не обіймаючи офіційних посад. У 1702 р. призначений комендантом щойно відвойованої у шведів фортеці Нотебург, а наступного року — губернатором найбільшої та найбагатшої з прибалтійських провінцій — Інгерманландії. Керував будівництвом Санкт-Петербурга, Кронштадта, корабельних верфей на Півночі. У 1704 р. одержав чин генерал-майора. Командуючи під час Північної війни піхотними та кавалерійськими з’єднаннями, відзначився у битвах при Каліші (1706), Лісній (1708) та під Полтавою (1709), був удостоєний чину фельдмаршала.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Івана Скоропадського

Іван Скоропадський

Іван Скоропадський

Іван Скоропадський (1646—1722) — гетьман Лівобережної України у 1708—1722 рр.

Скоропадські належали до православного шляхетського роду, що вийшов з Підляшшя й у ХVII ст. осів на Брацлавщині. За деякими відомостями, матір’ю майбутнього гетьмана була одна з представниць княжого дому Чарторийських. Численна родина Скоропадських у 1674 р. майже в повному складі перейшла на службу до лівобережного гетьмана Самойловича. Іван починав свою кар’єру в Генеральній військовій канцелярії канцеляристом (1675), старшим військовим канцеляристом (1676), згодом став чернігівським полковим писарем (1681), генеральним бунчужним (1698) і, нарешті, генеральним осавулом (1701). Брав участь практично у всіх виправах гетьманського війська, починаючи від Чигиринських походів 1677—1678 рр., проте не виявив особливих військових талантів, більшою мірою тяжіючи до виконання дипломатичних доручень Івана Мазепи, який ставився до нього з довірою і симпатією. У 1706 р. був призначений стародубським полковником і, за свідченням сучасників, розглядався Мазепою як один з імовірних наступників на гетьманстві.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Пилипа Орлика

Пилип Орлик

Пилип Орлик

Пилип Орлик (1672—1742) — державний діяч і дипломат, генеральний писар у 1706—1710 рр., гетьман Війська Запорозького в 1710—1742 рр. у вигнанні. Походив з роду литовської шляхти, який мав чеське коріння. Високий рівень освіченості, здобутий у Віленському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив Орлику швидке просування сходинками канцелярської кар’єри: 1698 р. він стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем. Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Петра І

Петро І

Петро І

Петро І Великий (1672—1725) — російський цар (з 1682), імператор (з 1721) з династії Романових. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною. У 1682 р. посів престол разом зі своїм братом Іваном Олексійовичем. До 1689 р. перебував під регентською опікою старшої сестри Софії Олексіївни.

Шлях до одноосібного правління Петра був позначений жорсткою боротьбою з конкурентами та придушенням опозиції. Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням, розпочав поступову перебудову московської армії та будівництво флоту, які намагався використати у війнах з турками за здобуття виходу до Чорного моря (1695—1696). Відбувши протягом 1697—1698 рр. т. зв. «Велике посольство» до західноєвропейських країн, Петро переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткуванні системних реформ, які б надали армії та державному управлінню модерного змісту. За його правління запроваджуються регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформується система комплектування та управління збройними силами, відкривається мережа спеціальних навчальних закладів військового та технічного профілю, нарощується виробнича база. Основним зовнішньополітичним супротивником царя стає Швеція, війна з якою тривала 21 рік і завершилася підписанням вигідного для Росії Ніштадського миру (1721). Війни з Туреччиною (1711—1713) та Персією (1722—1723), що велися паралельно, продовжували експансіоністську політику Росії, але в сукупності всі вони призвели до надзвичайного економічного виснаження країни й значних людських втрат.

Далі…

З підрозділу «Мазепа та Північна війна»
www.mazepa.name

Біографія Карла ХІІ

Карл ХІІ

Карл ХІІ

Карл ХІІ (1682—1718) — шведський король (1697—1718), представник Пфальцської династії. Син данської принцеси Ульрики Елеонори та короля Карла ХІ. В одинадцятирічному віці залишився без матері, виховувався і здобував освіту під наглядом батька. Світогляд юного принца формувався під значним впливом його духовного наставника — єпископа Еріка Бенцеліуса, що згодом відобразилося у надзвичайній побожності принца. Прикметною стороною вдачі Карла була рання схильність до військової справи, і як наслідок, аскетично-спартанського способу життя. Після смерті батька навесні 1697 р. і по недовгому регентському правлінні, швидко скасованому за допомогою прихильних до Карла радників Ларса Валенштедта й Карла Піпера, він посів королівський престол. Початок самостійного правління Карла ХІІ став водночас початком усталення режиму одноосібного правління, коли король прагнув унезалежнитися від впливу двірських партій і станово-представницького парламенту — риксдагу, який на деякий час перестав скликатися. Іншим проявом самостійної поведінки молодого монарха стала відмова одружуватися згідно з потребами династичних стратегій свого роду та намагання самостійно вести зовнішню політику.

Далі…