«Вітчизна мила Україна, край тогобічний», — саме так неодноразово говорив гетьман Іван Мазепа про Правобережну Україну, де він народився. Як відомо вона на той час перебувала під владою іноземних держав і час була розділена міжнародними договорами між Річчю Посполитою, Московською державою та Османською імперією. Повернення «краю тогобічного» під Гетьманську булаву стало визначальним для всього періоду правління І. Мазепи.

Незважаючи на антиукраїнську спрямованість міжнародних угод, на Правобережжі продовжувало існувати козацтво. Під керівництвом білоцерківського (фастівського) полковника Семена Палія воно поступово піднялося на більш високий рівень самоорганізації та змогло відродити державні інститути, знищені тут у 70-х роках ХVІІ століття. Правобережні козацькі полки намагались об’єднатися з Лівобережною Україною у спільний гетьманат. І. Мазепа повинен був враховувати ці прагнення до об’єднання і впливати на царський уряд з метою позитивного вирішення цього питання. Разом з тим, Москва не хотіла порушувати умови «Вічного миру» з Польщею й погоджувалася на володіння польським королем правобережними землями України.

Далі…

(Відгук на публікації у «Фактах и комментариях»*)

У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того ж року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у яких українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі. Все це подалося на двох полосах під соусом знайдення «ключа к тайне Ивана Мазепы» спочатку «обыкновенным школьным учителем истории» Сергієм Дьоміним, а потім Іваном Федосійовичем Мазепою, «вероятным потомком». Шукачі «правды» з допомогою «Фактов» оприлюднили читачам стільки нового викривального компромату про гетьмана, що перевершили, здається, всіх фальсифікаторів його біографії разом узятих. Власник однієї-єдиної папочки з розшуковими документами С. Дьомін, схоже, якимось чином побував у ХVІІ столітті у дні, коли мати колисала І. Мазепу у колисці, і вже тоді він, підступний син, не міг дивитися в її очі, бо мав «бесовские мысли»! «Історик» практично через кожен абзац цитує його думки. Наприклад: «Я для нее (матері.-Авт.) ни лях, ни казак, а выродок», — считал Иван«. С. Дьомін не уточнює, з якого джерела (невідомого всім маститим історикам!) чи сновидіння він це запозичив. Але звучить ефектно!

Далі…

У листопаді 1689 р. до польського короля Яна Собеського прибув з України чернець Соломон. Королівський покоєвий Подольський повідомив 16 грудня резидента Москви стольника Івана Волкова, що прибулець був з образом Спаса в Кримському поході і привіз листа від Мазепи, щоправда, без його підпису, але з гетьманською великою печаткою[1]. Довірений інформатор не знав про зміст написаного.

М. Костомаров однозначно трактує прихід ченця до Варшави як хитромудру провокацію проти гетьмана його недоброзичливців, які тоді намагалися скомпрометувати українського керманича анонімними доносами про його таємне бажання з’єднати Україну з Польщею. "Обласканий московським урядом, не маючи при цьому причини остерігатися припинення до себе довіри,  — зауважував він,  — Мазепа нічим не спонукався до зради: польська сторона не була могутня, а московська дуже слабка. Мазепа не був ще таємним ворогом російського царя і російської держави, тому що це не надавало йому ніяких вигод"[2]. Майже подібну точку зору відстоював й О. Оглоблин[3].

Далі…

Про донос генерального суддi Василя Кочубея на I вана Мазепу є чимала лiтература, яка пояснює його вчинок прагненням викрити гетьмана як зрадника царя, довести свою вiрнопiдданicть Петру I i помститися за «наругу» над дочкою Мотрею1. Тим часом уважне вивчення слiдчих документiв у цiй справi, обставин появи чолобитної дають пiдстави зробити дещо iншi висновки щодо мотивацiї написання викривального документа.

Далі…

Вчинки гетьмана І. Мазепи і досі є предметом прискіпливого аналізу, вивчення. У них — розгадка масштабів його особистості, помислів, культури політичного діяча доби кінця ХVІІ — початку ХVІІІ століть.

Останнім часом ряд істориків звернули увагу на джерела, які начебто суперечать тим уявленням, що склалися після розпаду СРСР в Україні про І. Мазепу як патріота, високоморальну і високоосвічену людину.

Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман направив до царя Петра І миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби в результаті цього отримати амністію.

Далі…

Незвичайне життя гетьмана Івана Мазепи, його довголітня та результативна діяльність на благо Україні сприяли формуванню стійкого переконання патріотично налаштованих нащадків у тому, що ця колосальна постать заслуговує на гідне увіковічення. Зрозуміло, що встановлення пам’ятника «зраднику українського народу та віковічної дружби з братнім російським народом» в радянській Україні з пропагандистсько-ідеологічних причин було неможливим. Водночас серед українців діаспори досить довгий час ця ідея не знаходила відповідної фінансової підтримки. З набуттям Україною статусу незалежної держави питання вшанування пам’яті про гетьмана І. Мазепу стало актуальним, але з’явилася проблема іншого характеру, а саме — відсутність сталої іконографічної традиції у відтворенні образу гетьмана. Потрібен був час, щоб спробувати цю проблему вирішити. Відбувалося це в трьох основних напрямках. З одного боку, сучасні українські художники у своїх творах здійснили спробу повернутися до легендарно-романтичного трактування образу Мазепи, що було притаманне творам живопису ХIХ ст. З іншого боку, вивчення історії України періоду гетьманування Івана Мазепи, дослідження наукової літератури, присвяченої проблемі іконографії гетьмана, а також праця художників у власних творчих лабораторіях, дозволили створити цілу низку портретів гетьмана Мазепи, які відображали сприйняття цього образу сучасними митцями. І нарешті було здійснено кілька спроб втілити бачення Мазепи не лише в творах живопису або графіки, але й скульптури. Останній досвід був надзвичайно важливим, бо саме він дозволив, нарешті, створити пам’ятники великому гетьману.
Далі…

«В своїй хаті — своя правда.»

Тарас Шевченко

Наближення «круглих» історичних дат — добра нагода поміркувати про наші стосунки з власною історією. Особливо ж, якщо йдеться про події, які протягом тривалого часу викликають контраверсійні судження, а то й просто суспільні збурення. Саме до таких «неспокійних» дат належать 300-ліття українсько- шведського союзу, укладеного гетьманом І. Мазепою та королем Швеції Карлом ХII, а також 300-ліття Полтавської битви. Це про них ідеться в статті Кирила Галушка «Святкування» чи «відзначення», або доки триватиме для українців Полтавська битва" («День», 23 червня ц. р.), яка якраз і спонукала мене взятися за перо. Тим паче, що незадовго до її появи на сторінках видання мені також — як і К. Галушку — випало побувати в тих місцях, де колись у ратних поєдинках випробовували свою долю Карл ХII, Петро I та Іван Мазепа, і отримати чималу «дозу» вражень від побаченого й почутого.
Далі…