Зміст
Вступ
Розділ 1. Репрезентативні функції художніх гарматних стволів
Розділ 2. Символіка художніх зображень на гарматах
Розділ 3. Орнаментальний «репертуар» гарматних стволів
Розділ 4. Емблематичні, гербовані та епіграматичні вірші на гарматних стволах
Розділ 5. Технологія декорування гарматних стволів
Розділ 6. Стилістичні особливості глухівських майстрів-гарматників
Післяслово
Список використаних джерел і літератури
Іменний покажчик

Сканована книга «Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи» Олега Мальченка у форматі pdf.

Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6
Частина 7
Частина 8
Частина 9

Вступ

Вивчаючи процеси та явища, що впродовж XVII ст. привели до виникнення на Лівобережній Україні тієї суспільно-політичної організації, яку історики традиційно називають Гетьманщиною, не важко помітити, що провідну роль серед них відіграє фактор військовий. Його головним проявом був напрочуд швидкий розвиток у світі воєнних технологій, передусім вогнепальної зброї, що ставала дедалі досконалішою й доступнішою як для широкого кола користувачів, так і для масового централізованого виробництва. Артилерійське виробництво, наприклад, згодом взагалі повністю перебрала на себе держава.

Однак розмежувати «державні» й «приватні» замовлення в домодерному суспільстві, яке являла собою Гетьманщина, загалом виявилося неможливо. Як провести чітку межу між приватною «дворовою» артилерією полковника та власне полковою, якщо, наприклад, і та й інша була під його гербом і брала участь у воєнних діях?

Хоч як парадоксально, але воєнна справа в Гетьманщині — це не лише наука, а й складова нашої культури. Погодьтеся: більш як півстоліття перманентних бойових дій — це вже схоже на культурний феномен. Допитливі фахівці підрахували, що за всю історію цивілізації лише близько двохсот років людство існувало без війни. Планета, власне, живе війною. «Bellum omnium pater», — говорили у давнину. Мовляв, «війна — усьому батько». Отже, те, що ми зазвичай називаємо козацьким військовим мистецтвом, також є частиною духовної та матеріальної культури. Особливо це впадає у вічі в такій галузі, як воєнне литво, гарматобудування, тісно пов’язані з металургією, хімією та декоративним мистецтвом.

У другій половині XVII ст. Лівобережна Україна перетворилася на склад величезної кількості художнього литва, особливо гармат. Свою артилерію мали міста, містечка, монастирі та старшинські садиби. Достатньо переглянути коротенький реєстр пирятинської артилерії 1698 p., наведений у «Книзі протоколів пирятинської сотні», щоб оцінити різноманіття існуючої артилерії (ЗО, 127).

Відомо, що у Гетьманщину разом з російськими гарнізонними військами масово прибували гармати російського виробництва, відлиті впродовж XVII ст. (10, 901–909), значна ж частина козацької артилерії залишалася трофейного походження, зазвичай польського. Але з 1670-х років почало з’являтися й місцеве («нове») високохудожнє литво, як, наприклад, гармата 1673 р. за авторством Якова Маркова.

Часи Руїни з їх ідейно-політичним напруженням, відповідним духовним кліматом, розбурханими почуттями й думками, що стимулювали природну реакцію національного духу на іноземні події та впливи, поступово добігали кінця. Саме в цій атмосфері духовного збудження зароджувалися ті ідеологічні та культурні цінності, які сповна розкрилися за сприятливих умов матеріального добробуту й політичної стабільності часів гетьманування І. Самойловича й особливо І. Мазепи. Такі часи зазвичай об’єднували високопрофесійних майстрів з найрізноманітніших ділянок образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

На думку В. Модзалевського, гетьман І. Самойлович став «одним з перших провідників в наше мистецтво нових ідей…» Важливим було те, що культурну діяльність гетьмана повністю підтримували інші державні й церковні діячі. Серед них, безперечно, фігурував і найближчий помічник і дорадник І. Самойловича — генеральний осавул І. Мазепа.

Культура загалом, а мистецтво зокрема, на думку дослідника О. Оглобліна, завжди посідали важливе місце в житті І. Мазепи, натури поетичної й водночас схильної до філософського синтезу. Крім того, йому було властиве почуття краси, яку він тонко відчував і в камені монументальних будов, і в металі художньо відлитої гармати, і в діамантах гетьманських клейнодів, і в шкірі мистецької оправи книги.

Хоч гетьман І. Мазепа в своєму меценатстві не мав рівних в історії гетьманської України, не можна забувати, що в ті часи чимало інших представників старшинської аристократії були визначними фундаторами й донаторами церков і монастирів. Достатньо згадати, наприклад, імена В. Борковського (Чернігів), М. Миклашевського (Київ, Глухів), В. Кочубея (Київ), К. Мокієвського (Київ), П. Герцика (Київ), І. Мировича (Переяслав), І. Іскри (Полтава), Д. Горленка (Густинський монастир), М. Бороховича, Лизогубів (Чернігів), Гамаліїв та інших діячів мазепинської доби. Різні за виконанням і величчю, розкішні споруди мають спільні риси, які мистецтвознавці об’єднали спеціальним терміном — «мазепинське бароко».

Мистецтвознавці швидко привчили нас під «мазепинським бароко» розуміти передусім певну епоху в розвитку архітектурного стилю. Однак доволі вдало цей спеціальний термін підходить художнього литва, зокрема до такого його напряму, як декорування гарматних стволів. Наявність барокових елементів в українському гарматному художньому

литті є фактом, який не потребує особливих доказів. Достатньо побіжного огляду збережених до нашого часу зразків, пишне оздоблення яких повністю відповідало українському бароковому стилю кінця) ХVII–початку XVIII ст. Період «мазепинського бароко» — це часи найглибшого за змістом і прегарного за виразом наймайстернішого за всю українську історію творення художніх гарматних стволів.

Масштабне «артилерійське бароко» на землях Лівобережної України, яке досягло апогею на початку XVIII ст., було інспіроване головним чином амбітною особистістю І. Мазепи й стало занепадати разом зі зникненням з політичної арени цієї неоднозначної історичної постаті.

Здається, було б якось не «історично» так тісно пов’язувати розвиток і розквіт цілої воєнно-художньої «теми» з іменем лише однієї особи, навіть якщо вона — гетьман. Але факти залишаються фактами й саме така єдність свідчить про невизначеність поступу Гетьманщини, а також про те, наскільки вподобання та амбіції правлячої особи могли змінювати життя цілої країни.

Проте не будемо надмірно ідеалізувати ті умови мазепинської доби, у яких розвивалося поряд з іншими мистецтвами, скажімо, гарматне лиття. Не слід у цьому питанні також довіряти сучасній історичній публіцистиці, нерідко схибленій на національних питаннях, яка часто-густо все перебільшує. Часи були бурхливі, позначені вогнем і мечем, спокій утримувався залізною волею гетьмана, політична ситуація також нагадувала міну уповільненої дії. Однак саме для розвитку гарматного виробництва настала сприятлива година. Тому поєднання доволі розвинутого мистецтва декорування металу й такої вкрай необхідної «державної» зброї, як гармати, було саме на часі.

В останній чверті XVII ст. Лівобережна Україна та Київ стають місцем інтенсивного розвитку всіх видів мистецтва. Металообробка у таких її головних видах, як ювелірна справа і відливання дзвонів і гармат, досягають найбільшого розвитку. Київ, Чернігів, Глухів перехоплюють естафету ливарної справи від підупалих осередків на західноукраїнських землях.

Порівняно з галицьким і волинським литвом XVI–XVII століть лівобережні гарматні стволи відрізняються значно вищим художнім рівнем, багатством орнаментації, соковитим рельєфом, красивою епіграфікою, пропорційністю та витонченістю форм. У виробах майстрів Афанасія Петровича, Иосифа та Карпа Балашевичів, Олексія Івановича, Івана Горлянкевича та інших своєрідно відобразилася доба зародження української державності, що проявилася в святковості орнаментики, вишуканості й чистоті форм виробів, у гербах і пишних титулах, а головне — віддзеркалила той піднесений настрій, що панував в українському бароковому мистецтві (15, 90).

Отже, у Центральній та Східній Україні в умовах щедрого меценату козацької старшини, від гетьмана І. Мазепи починаючи, українське бароко досягло свого апогею. Воно знайшло вияв навіть у такій суворій сфері воєнного мистецтва, як виробництво артилерійських стволів.

У цій книзі читач знайде короткі, але вичерпні відповіді на основні питання, що стосуються постаті гетьмана України 1687–1709 рр. Івана Мазепи, дізнається про цікаві історичні факти, пам’ятки історії та культури, пов’язані з ним, про твори художньої літератури, живопису й музики, у яких відтворено його образ.
Для кращого розуміння та сприйняття матеріалу пропонується хронологія дат життя й діяльності І. Мазепи, додаються списки основної та додаткової літератури, які дозволять більш докладно ознайомитися з цією видатною особистістю в українській історії.
Видання розраховано на школярів, студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться історією України.

«Іван Мазепа у запитаннях та відповідях» у форматі pdf-outline. Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6
Частина 7
Частина 8
Частина 9
Частина 10

Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

Доба І. Мазепи (кінець XVII – початок ХVІІІ ст.) – це не стільки злет до певного рівня культурного життя, скільки не бачений до того розквіт на теренах України творчості, духовних набутків. Актуальність дослідження активного впливу гетьмана на духовне життя в Україні періоду його правління дає можливість глибше зрозуміти як розвиток культурного життя наприкінці XVII – початку XVIIІ ст., так і діяльність зверхника Гетьманщини у вирішенні найголовніших проблем тогочасного буття. Показати доброчинну позицію і роль гетьмана у церковно-духовних, культурницьких процесах – головна мета студії.

Культура України кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. – явище унікальне, багатогранне, неповторне. Феномен цієї доби формувався завдяки багатьом чинникам. Певну важливу роль тут відіграли попередні взаємозв’язки духовних діячів з кращим, передовим надбанням у книжництві, малярстві, науковій, освітній сферах сусідніх країн. Істотно впливало на світобачення тогочасної староукраїнської еліти принципове обстоювання постулатів православної віри. Головним же чинником якісних змін у культурницькому житті стала стабілізація суспільно-політичного становища в Гетьманщині наприкінці правління гетьмана І. Самойловича, а потім за його наступника – І. Мазепи. Вона вивільнила зусилля еліти не тільки на боротьбу з агресорами, здобуття влади, створення автономного державного утворення, а й на задоволення духовних потреб. Міцніли засади гетьманського правління – з’являлися більші можливості для вираження засобами мистецтва ознак старшинської влади, возвеличення її сили та впливовості у різних формах меценатства та доброчинності.

Завантажте сканований документ.

Тут також доступна версія у форматі pdf.

Перу визначного історика українського зарубіжжя Б. Крупницького, самобутній талант якого розквітнув на чужині після вимушеної еміграції, належать понад 120 наукових праць, ще більше статей і оригінальних розвідок з історії України. Особливо ретельно і всебічно він розробляв тему Мазепіани. Тож не дивина, що книга “Гетьман Мазепа та його доба” є одним з найповніших досліджень із зазначеної тематики.

Переклад з німецької О. К. Струкевича

• ВІД АВТОРА
• ЮНІСТЬ ТА ПЕРШІ РОКИ СЛУЖБИ
  • Літа молодії
  • При дворі польського короля
  • Час дозвілля
  • У таборі Дорошенка
  • На службі в Самойловича
• ОБРАННЯ МАЗЕПИ ГЕТЬМАНОМ і ПЕРШИЙ ПЕРІОД ЙОГО ПРАВЛІННЯ
  • “Вічний мир”
  • Кримський похід 1687 р.
  • Скинення Самойловича
  • Обрання Мазепи на гетьманство
  • Новий гетьман і Україна
  • Будівництво фортець і Запорозька Січ
  • Другий Кримський похід
  • Петро і Мазепа
• СПІВРОБІТНИЦТВО З ПЕТРОМ І. ВЗАЄМИНИ ІЗ ЗАПОРОЗЬКОЮ СІЧЧЮ ТА ПРАВОБЕРЕЖНОЮ УКРАЇНОЮ
  • Зовнішня політика Мазепи
  • Мазепа і Запорозька Січ
  • Повстання Петрика
  • Правобережна Україна
  • Колонізаційна діяльність Палія
  • Мазепа і Палій
  • Походи Петра І і Мазепи на південь
  • Запорозька Січ в боротьбі проти турків і татар
• ВНУТРІШНЄ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ. ГОСПОДАРСЬКА і КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА
  • Провідні верстви козацтва
  • Ставлення мазепи до козацьких і селянських мас
  • Землевласницькі відносини в Гетьманщині
  • Оренда
  • Міста
  • Іноземні купці в Ніжині
  • Сільське господарство і промисловість
  • Українська торгівля
  • Заходи щодо захисту торгівлі
  • Духівництво
  • Опіка над православною церквою за кордоном
  • Мазепа супроти Унії
  • Піднесення шкільництва
  • Роль Мазепи в духовному житті України
  • Мазепа і мистецтво
• ПЕРШІ РОКИ ВЕЛИКОЇ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ (1700-1707)
  • Козаки в Прибалтиці
  • Козацькі походи
  • Подальший перебіг подій
  • Правобережна Україна на зламі XVII-XVIII ст.
  • Повстання 1702 р.
  • Мазепа і повстанці
  • Палій і Паткуль
  • Зближення з Любомирським
  • Суперечності між Палієм і Мазепою в українській історіографії
  • Усунення Палія
  • Мазепа — володар Правобережної України
  • Козацькі походи 1704 р.
  • Операції в Польщі
  • Будівництво фортець в Україні
  • Запорозька Січ на початку XVIII ст. та її конфлікт з Москвою і Мазепою
  • Донська козацька республіка
  • Початок повстання
  • Булавін у Запорозькій Січі
  • Повстанський рух 1708 р.
  • Мазепа і повстанці
  • Повалення Булавіна. Кінець повстання
• МІЖ ПЕТРОМ І і КАРЛОМ XII
  • Лівобережжя у Північній війні
  • Мазепа і росіяни в роки війни
  • Переорієнтація Мазепи
  • Участь старшин у політичній переорієнтації Мазепи
  • З історії взаємин між Мазепою, Станіславом Лещинським і Карлом ХІІ
  • Початок переговорів
  • Мазепа і Станіслав
  • Мазепа, Станіслав і Карл XII
  • “Вивід прав України” Пилипа Орлика
  • Переговори 1708 р.
  • Плани Мазепи і наміри Карла XII

СПІВРОБІТНИЦТВО МАЗЕПИ З ШВЕДСЬКИМ КОРОЛЕМ

• Український похід Карла XII
• Нові турботи
• Місія Бистрицького
• Перехід до шведського табору
• Мазепа в Карла XII
• Меншиков і Батурин
• Заходи царя
• Гадяч і Ромни
• Ставлення народу до Мазепи і шведів
• Мазепина пропаганда
• Карл XII, Мазепа і населення
• Карл XII і Слобідська Україна
• Партизанська війна
• Мазепа, Карл XII і Запорізька Січ
• Союзний договір між Карлом XII, Мазерою і Запорозькою Січчю
• Правобережна Україна 1709 р.
• Карл XII, Мазепа і Польща
• Крим у дипломатичних переговорах
• Перша спільна Шведсько-Запорозька операція
• Російські операції проти Запорозької Січі
• Участь козаків у обозі Полтави
• Козаки і Полтавська битва
• Втеча Карла XII і Мазепи

ВІД АВТОРА

Український гетьман Мазепа — це ціле явище, давно відоме європейській громадськості. Його сповнена гострих колізій доля надихнула багатьох митців на низку захоплюючих творів, які, одначе, заторкують лише кілька інтимних епізодів з життя цієї легендарної особи. Починаючи з Вольтера, до неї зверталися видатні представники європейської поезії, музики, малярства. Байрон, Віктор Гюго, Пушкін, Словацький, Б.Залеський, Рудольф Готтшаль, Вернер Хайденштам, Ліст, Чайковський, О.Верне та багато інших зробили цю постать загальновідомою. Не так добре склалося з науковим висвітленням життєвого шляху й діяльності Мазепи як гетьмана Української козацької держави. Перша поважна монографія про нього М.Костомарова (”Русская мысль”, 1882-1884) безнадійно застаріла й має для нас цінність хіба що завдяки архівному матеріалові, використаному автором. Книга Уманця “Гетьман Мазепа” (Петербург, 1897), ставши поворотним пунктом в оцінці діянь Мазепи, дала початок новим, позитивним поглядам на його роль в українській історії, але й вона не позбавлена всіляких перебільшень, а нерідко і явних прикрас.

Шведський письменник А.Єнсен у своїй праці “Мазепа” (Лунд, 1909), дотримуючись старих поглядів, цілковито спотворює образ Мазепи. Цікавий з літературного боку твір Ілька Борщака й Рене Мартеля “Життя Мазепи” (Париж, 1931) не має наукової вартості, до того ж у ньому багато помилок.

Однак пошуки тривали. Уже в нашому столітті з’явилося чимало спеціальних досліджень, присвячених тим чи іншим сторонам життя та діяльності Мазепи. Більшість вийшла з-під пера українських істориків. Таким чином, виникла необхідність узагальнити пошукову роботу й створити цілісне полотно життя цієї небуденної історичної особи.

У книзі, що лежить перед вами, я ставив за мету використати найновіші дослідження, в тому числі й свої власні. Написана цілком доступно, ця праця, сподіваюся, приверне увагу не лише вчених, а й широких читацьких кіл і, можливо, дасть змогу повніше уявити непросту східноєвропейську, власне українську, проблематику кінця XVII — початку XVIII ст.

Борис КРУПНИЦЬКИЙ. Берлін. 6 серпня 1941р.

Документ розміщено із люб’язної згоди автора та видавництва.

В серии “ЖЗЛ” вышла биография Ивана Мазепы (1639–1709), гетмана Украины, политического деятеля, дипломата и мецената. Автор рассказывает о культурной среде украинского возрождения конца XVII — начала XVIII века. Ярким ее представителем был Мазепа — поэт, покровитель архитектуры, книгоиздания, просвещения и богословия. Двадцать лет, на протяжении которых он возглавлял Украину, стали периодом экономического расцвета, укрепления государственного управления в рамках автономии и многочисленных военных походов, включая взятие Кизикирмена, Азова и Замостья.

Правление Мазепы — это период, когда нарастали противоречия между Гетманщиной и создававшейся Российской империей. Реформы Петра, усугубившиеся тяготами Северной войны, привели к трагическим для Украины и России событиям, в центре которых оказалась и судьба Мазепы.

Таирова-Яковлева Т. Г. Мазепа. – М.: Молодая гвардия, 2007. – 271 с.: ил. – (Жизнь замечательных людей: Сер. биогр.; вып. 1041). Фрагменты.

ВВЕДЕНИЕ

Иван Мазепа — наряду с Богданом Хмельницким — пожалуй, самый известный для широкого круга читателей деятель Украины XVII века. При этом в России и на Западе о нем знают в основном по поэмам А. С. Пушкина и Д. Байрона (боюсь, что даже многие историки), а в Украине — по изображению на 10-гривенной купюре. “Изменник” или “герой” — других красок, кроме белой и черной, для Мазепы обычно не используют, а в детали и подробности вникают очень редко. Удивительно, как политический спектакль с анафемой, устроенный Мазепе Петром I для достижения совершенно определенных задач, на триста лет укоренился в сознании большинства российских историков. Проклятие “предательства” — обвинение, которое воспринималось современниками лишь как предлог для уничтожения автономии Украины, обрело формы аксиомы и неоспоримого греха.

Мазепу вырывали из сложного и противоречивого периода казацких войн, в течение которого все гетманы Украины, начиная с Богдана Хмельницкого, многократно меняли политических союзников, и рассматривали его договор с Карлом XII как нечто небывалое и позорное.

Нагромождение мифов и штампов настолько плотно окружает фигуру Мазепы, что его негативно оценивали даже самые выдающиеся историки Украины, прославившие в своих трудах эпоху Гетманщины, — Николай Костомаров и Михайло Грушевский. Правда, оба они только поверхностно обращались к гетманству Мазепы, не изучали его серьезно и ограничивались первым тенденциозным впечатлением без глубокого анализа источников.

Парадокс заключается в том, что даже авторы, обессмертившие имя Мазепы — Байрон, Рылеев, Пушкин, Гюго, Словацкий, Чайковский, — создавали романтический, очень далекий от истины образ. Своего, нереального Мазепу придумывают и ура-патриоты всех толков, для которых знаменитый гетман — лишь предлог, чтобы сеять вражду между Украиной и Россией.

Между тем Иван Степанович Мазепа — личность настолько неординарная и многогранная, что для его изображения нужна вся палитра красок. В его жизни было столько приключений, крутых поворотов, ударов судьбы и неизменного покровительства фортуны, что любой художественный вымысел померкнет на этом фоне. Прирожденный политик, одаренный полководец и дипломат, человек отважный, честолюбивый и целеустремленный — он был олицетворением эпохи украинского духовного возрождения и расцвета казачества. Поэт и философ, прекрасно образованный, сказочно богатый, с прозорливым и насмешливым умом, он двадцать лет успешно лавировал в океане политической борьбы, оставаясь у руля Украины. Как любая выдающаяся личность, он, разумеется, возбуждал зависть и ненависть врагов. Пережив множество предательств и доносов, он практически никому не открывал свою душу. И лишь по немногим дошедшим до нас произведениям Мазепы можно угадать в нем тайного романтика, в сердце которого кипели тщательно скрываемые страсти и мечты.

Именно такого, истинного Мазепу мы постараемся извлечь из-под мишуры окутывающей его мифологии. Объективный портрет, выверенные факты позволят читателю самому решать: осуждать или оправдывать этого человека.