Август ІІ Сильний (1670—1733) — курфюрст саксонський (від 1694) з династії Веттинів, польський король у 1697—1706 та 1709—1733 рр.

На початковому етапі свого життєвого шляху відзначився у лавах австрійської армії участю у війнах проти Франції та Туреччини. У 1697 р. взяв участь у боротьбі за польський престол після смерті короля Яна ІІІ Собеського, де його конкурентом був французький принц Людовік Конті. На елекції Август одержав меншість голосів, проте за підтримки Пруссії та Росії зумів раніше від французького претендента скласти присягу й коронуватися у Кракові. Політика нового монарха була орієнтована на зближення Саксонії та Речі Посполитої шляхом впровадження між ними династичної унії, за якої королівський трон успадковувався би родом Веттинів. Август прагнув масштабного реформування Речі Посполитої в дусі західноєвропейських абсолютних монархій, розбудови державного апарату, регулярної армії і флоту.

Після перемоги Священної ліги у війні проти Османської імперії на Карловицькому конгресі 1698—1699 рр. за правління Августа II було підписано договір, який повертав Польщі Поділля та Брацлавщину. У 1697—1700 рр. організував походи на Київщину проти повсталих селян і козаків, очолюваних Семеном Палієм, але зазнав поразки. Уклав військовий союз з Росією, спрямований проти Швеції. У 1703—1704 рр. зумів придушити повстання Палія, використовуючи підтримку І. Мазепи, який перейшов на Правобережну Україну за наказом Петра І. Вступ до Північної війни був негативно сприйнятий польською і литовською шляхтою, невдоволеною саксонським правлінням. Після поразок від шведської армії під Клішовом (1702) та Пултуськом (1703) був детронізований Варшавською конфедерацією (1704), а після підписання Альтранштадтського миру зрікся трону (1706).

Намагався здобути бельгійську та неаполітанську корони. Після поразки шведів під Полтавою 1709 р. за підтримки Петра І був відновлений на польському престолі. Торунський трактат, підписаний Августом ІІ наприкінці 1709 р., гарантував підтримку й посилення впливу Росії, що викликало черговий вибух шляхетського невдоволення. Спроби відійти від російської протекції завершилися невдачею, змусивши Августа ІІ піти на компроміс із магнатськими партіями в 1717 р. Попри те, що владу монарха та його саксонських прибічників було істотно обмежено, Август до кінця життя прагнув бодай часткової реалізації своїх реформаторських планів і утверждення на троні свого сина Фридерика Августа.